Північне сяйво - Пулман Филип - Страница 37

— Але не всіх ведмедів! — сказала Ліра. — Є один, який не у Свольбарді. Він — вигнанець і поїде з нами.

Гусак подарував Лірі ще один пронизливий погляд. Цього разу вона відчула його холодне здивування.

Фардер Корам зробив невпевнений рух і сказав:

— Насправді, Ліро, мені здається, він не поїде. Ми чули, що цей ведмідь працює за контрактом і не є вільним, як ми гадали, в нього є зобов’язання. Доки не відпрацює, він не зможе піти — з обладунками чи без них, і він ніколи не отримає їх назад.

— Але він сказав, що його одурили! Вони напоїли його та вкрали обладунки!

— Ми чули іншу історію, — сказав Джон Фаа. — Він небезпечний ошуканець, ось що ми чули.

— Якщо, — Ліра розлютилася, вона ледь могла говорити від обурення, — якщо алетіометр каже щось, я знаю, це правда. Я запитувала його і він сказав, що ведмідь говорив правду: вони справді одурили його і це вони брешуть, а не він. Я вірю йому, Владарю Фаа! Фардере Корам, ви також його бачили, і ви вірите йому, правда?

— Я думав, що так, дитино. Я не такий впевнений у цьому, як ти.

— Але чого вони бояться? Вони гадають, що він почне вбивати людей навколо, як тільки отримає свої обладунки? Він міг би вбити дюжину вже зараз!

— Він так і зробив, — відповів Джон Фаа. — Якщо не дюжину, то кілька. Коли вони вперше забрали його обладунки, він рвав і метав, поки шукав їх. Він розгромив поліцейський відділок, банк, і я не знаю, що ще, до того ж загинули двоє людей. Єдина причина, чому вони не застрелили його, — через його дивні здібності працювати з металами. Вони хотіли використати його як робітника-.’.

— Як раба! — гаряче зауважила Ліра. — Вони не мали права!

— Як би там не було, але вони могли застрелити його за ті вбивства, які він вчинив, але вони цього не зробили. Вони зобов ’язали його працювати на місто, поки він не відшкодує всього заподіяного ним.

— Джоне, — сказав Фардер Корам, — я не знаю, що ти відчуваєш, але мені здається, що вони ніколи не повернуть йому обладунки. Чим довше вони його тримають, тим лютіший він буде, коли отримає їх.

— Але якщо ми повернемо їх, він піде з нами, і ніколи вже не потурбує місцевих, — сказала Ліра. — Я обіцяю, Владарю Фаа.

— І як ми це зробимо?

— Я знаю, де вони!

Вони замовкли, і в цій тиші згадали про відьмацького деймона і побачили його допитливий погляд, спрямований на Ліру. Всі троє обернулися до нього разом зі своїми деймонами, які весь час перед тим висловлювали свою Глибоку повагу, відводячи погляд від одинокого створіння без власного тіла.

— Ви не здивуєтеся, — сказав гусак, — коли дізнаєтесь, що алетіометр — ще одна причина, чому відьми цікавляться тобою, Ліро. Наш консул розповів про ваш сьогоднішній візит. Гадаю, саме доктор Ланселіус сказав вам про ведмедя.

— Так, — відповів Джон Фаа. — Ліра з Фардером Корамом говорили з ним. Насмілюся заявити: те, що каже Ліра, — правда, але якщо ми порушимо закон цих людей, нас буде втягнуто у ворожнечу, а те, що потрібно нам робити, — це рухатися у Больвангар, з ведмедем чи без нього.

— Е-е, але ж ти не бачив його, Джоне, — сказав Фардер Корам. — І я вірю Лірі. Ми можемо покластися на нього. І він може все змінити.

— Що ви про це думаєте, сер? — звернувся Джон Фаа до деймона відьми.

— Ми рідко маємо справи із ведмедями. Їхні прагнення такі ж дивні для нас, як наші для них. Якщо цей ведмідь вигнанець, може бути, він не такий надійний, якими їх завжди вважають. Ви маєте самі вирішити.

— Ми вирішимо, — запевнив Джон Фаа. — А зараз, сер, чи ви не скажете нам, як звідси дістатися до Больвангара.

Гусак-деймон почав пояснювати. Він говорив про долини та пагорби, про верхній кордон лісів і тундру, про орієнтування по зорях. Ліра трохи послухала, а потім відкинулася в шезлонгу з Пантелеймоном, який скрутився навколо її шиї, і думала про величне видіння, яке приніс із собою деймон-гусак. Міст між двома світами… Це було набагато прекраснішим за все, на що вона могла сподіватися! І лише її великий батько міг таке замислити. Як тільки вони врятують дітей, вона дістанеться із ведмедем до Свольбарда і передасть лорду Ізраелю алетіометр, за допомогою якого вони звільнять його. А потім вони разом побудують міст і стануть першими серед…

Мабуть, уночі Джон Фаа переніс Ліру на її ліжко, тому що саме тут вона прокинулася. Затуманене сонце світило в небі на своєму найвищому рівні — лише на долоню над лінією обрію, отже, був майже полудень, подумала вона. Скоро, коли вони поїдуть далі на північ, і сонця зовсім не буде видно.

Вона швидко одяглась і вибігла на палубу, але нічого особливого не відбувалося. Всі запаси були вивантажені, сани та собачі упряжки найняті й чекали відправлення — все було готове, але ніщо не рухалося. Більшість циган сиділи за дерев’яними столами під анібаричними лампами, які сичали й потріскували, в прокуреному кафе з видом на океан, смакуючи торт із корицею та п’ючи міцну солодку каву.

— Де Владар Фаа? — запитала вона, сидячи із Тоні Костою і його друзями. — А Фардер Корам? Вони пішли по обладунки ведмедя?

— Вони розмовляють із Сіселманом. Намагаються вмовити губернатора. Ти бачила того ведмедя, Ліро?

— Так! — і вона докладно розповіла про свою зустріч. Поки вона говорила, якийсь незнайомець взяв стілець та приєднався до групи за столом.

— Отже, ти розмовляла зі старим Йориком? — спитав він.

Вона здивовано поглянула на новоприбулого. Він був високим худим чоловіком із тонкими чорними вусами та вузькими синіми очима, на його обличчі ніби застиг вираз прихованого сардонічного здивування. Він одразу привернув її увагу, але вона не знала, сподобався він їй чи ні. Його деймон був в образі облізлого зайця — такого ж худого й сильного, як його хазяїн.

Він простягнув руку, і Ліра з недовірою потиснула її.

— Лі Скоресбі, — сказав він.

— Аеронавт! — скрикнула вона. — Де ваша куля? Можна в неї залізти?

— Й» тільки-но запакували, міс. А ви, мабуть, славнозвісна Ліра. Як ви порозумілися з Йориком Бернісоном?

— Ви знаєте його?

— Я бився разом з ним під час Тунгуської кампанії. Чорт, я знаю Йорика цілу вічність! Ведмеді — складні створіння, але він, безсумнівно, щось особливе. Джентльмени, в кого є настрій зіграти в карти?

Невідомо звідки в нього в руках з’явилася колода карт. Він потасував її, розділивши навпіл, щоб одна половина входила в іншу.

— Я чув, як добре ви граєте в карти, — говорив Лі Скоресбі, спритно перебираючи карти однією рукою, а другою дістаючи сигару зі своєї нагрудної кишені. — І я думаю, ви не відмовитися від турніру з простим техаським туристом з вашим мистецтвом вести картярський бій. Що скажете, джентльмени?

Цигани пишалися своїм умінням грати в карти, тому кілька чоловіків зацікавилися і підсунули свої стільці ближче. Поки вони домовлялися з Лі Скоресбі, в яку гру грати та з якими ставками, його деймон повів вухами в бік Пантелеймона, який, зрозумівши його, наблизився до нього у вигляді білки.

Він говорив і для Ліри, звичайно, тому дівчинка добре чула шепіт:

— Йдіть просто зараз до ведмедя і скажіть йому відверто. Лише вони дізнаються, що відбувається, то переховають його обладунки.

Ліра підвелася, взявши з собою шматок торта, і ніхто нічого не помітив. Лі Скоресбі уже роздавав карти, і кожне підозріле око стежило за його руками.

У тьмяному світлі безкінечного дня Ліра пішла до складу саней. Вона знала, що мусить це зробити, але відчувала невпевненість і страх.

Ведмідь працював перед найбільшим бетонним сараєм, і Ліра зупинилася біля відчинених воріт, спостерігаючи за ним. Йорик Бернісон знімав з трактора розбитий двигун. Металеве покриття двигуна було перекручене і зім’яте, і один ротор стирчав угору. Ведмідь зняв метал, ніби то був картон, і повернув його на всі боки у своїх могутніх руках, немов оцінюючи його якість. Потім став задньою лапою на один край і зігнув увесь лист так, що всі вм’ятини розгладилися і форма відновилась. Спираючись на стіну, він підняв трактор однією лапою і поклав його на бік, щоб оглянути зігнутий ротор.