Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Янтарне скло - Пулман Филип - Страница 61
— Ми вже мертві? — спитав Віл у човняра.
— А яка різниця? — відповів той. — Дехто приходив сюди, так і не повіривши, що він помер. Такі люди повсякчас твердили мені, що вони живі, що сталася помилка і хтось за це неодмінно заплатить — то й що? Були й інші, вони, бідолахи, ще за життя хотіли стати мертвими. Життя їхнє було сповнене болю та суму, і вони вбивали себе, прагнучи вічного спокою, але з'ясовувалося, що все змінилося тільки на гірше, проте цього разу вже не можна було втекти: хіба можна знову повернутися до життя? Були й такі, що за життя весь час хворіли, або, скажімо, немовлята, котрі ледь устигали народитися на світ, аби потрапити до країни мертвих. Я безліч разів перепливав це озеро, тримаючи на колінах плачуче немовля, котре так і не відчуло різниці між «тут» і «там». Але найнеприємнішими пасажирами є старі, особливо багатії: вони бурчать та несамовито проклинають мене, жаліються й верещать: «Куди ти нас везеш?» Вони повідомляють, що накопичили за життя безліч золота, і пропонують його мені, щоб я відвіз їх назад; вони кажуть, що я пошкодую за це, бо в них є могутні друзі, вони особисто знайомі з папою, королем таким-то й герцогом таким-то, що вони дуже поважні люди, і мене жорстоко покарають… Однак єдина істина полягала в тому, що вони перебували в моєму човні і я віз їх до країни мертвих. Усі ці королі й папи також свого часу були тут — нерідко швидше, ніж вони того хотіли. Я дозволяв їм кричати й біснуватися: вони були не у змозі зашкодити мені. Зрештою всі вони замовкали. Тож якщо ви не знаєте, живі ви чи мертві, а дівчинка кладе голову на відсіч, що повернеться до живих, я нічого не скажу всупереч. А ким ви є, ви дуже скоро дізнаєтесь.
Під час цієї промови старий вів човна вздовж берега, але, скінчивши її, він підвів весла, поклав їх сушитися на човен та простяг руку до дерев'яного стовбура, що стирчав прямо зводи.
Він підтягнув човна до вузького причалу та застиг, чекаючи, поки пасажири вийдуть. Лірі не хотілося ступати на берег: поки вона залишатиметься в човні, Пантелеймон зможе чітко уявити її собі, адже саме в човні він бачив її востаннє, проте щойно вона відійде від нього, і деймон уже не знатиме, якою її уявляти. Тож вона затрималася, але бабки вже вилетіли, і слідом за ними, притискуючи руку до грудей, на берег ступив блідий Віл. Довелося й дівчинці виходити.
— Дякую, — сказала вона човняреві. — Коли ви повернетеся, подивіться, чи не там мій деймон. Якщо побачите його, перекажіть йому, що я люблю його найбільше за все інше у світі живих і світі мертвих, а також що я клянуся повернутися до нього, навіть якщо цього ще ніхто ніколи не робив.
— Гаразд, я перекажу це йому, — відповів старезний перевізник.
Він відштовхнув човна, і розмірені сплески від його весел стихли в тумані.
Галівесп'яни повернулися з нетривалого обльоту берега та, як і раніше, всілися на плечі дітям: Тіаліс на Віла, Салмакія на Ліру. Деякий час подорожани стояли на краю країни мертвих. Перед ними не було нічого, крім туману, хоча з того, що він потемнів, можна було дійти висновку, що перед ними розташована якась велика споруда, можливо, мур.
Ліра здригнулася. В неї було таке відчуття, ніби її шкіра перетворилася на мереживо, і вогке колюче повітря вільно проходить між ребрами, опікаючи свіжу рану на тому місці, де ще нещодавно був Пантелеймон. Утім, їй спало на думку, що майже те саме мав відчувати Роджер, коли висів над прірвою, відчайдушно намагаючись утриматися за її слабкі пальці.
Діти прислухалися. Чути було лише нескінченне крапання води з листя, а коли вони подивилися вгору, то відразу відчули холодні каплі, що почали падати їм на щоки.
— Ми не можемо залишатися тут, — промовила Ліра.
Тримаючись разом, вони зійшли із пристані та попрямували до стіни. Велетенські кам'яні блоки, зелені від старезного слизу, підіймалися в туман вище, ніж можна було роздивитися. Наблизившись, подорожани почули за муром якісь крики, хоча сказати, чи є вони людськими, було неможливо: високі сумовиті верески й зойки висіли в повітрі, наче жалкі медузи, своїми дотиками спричинюючи біль.
— Тут двері, — хрипким напруженим голосом промовив Віл.
Це була дуже стара дерев'яна хвіртка під кам'яною плитою. Коли Віл уже збирався простягнути руку та відчинити її, один із високих криків пролунав дуже близько від них — так близько, що в них заклало вуха, а серця захолонули.
Галівесп'яни відразу злетіли в повітря на своїх бабках, котрі, наче бойові коні, жадали битви. Але істота, що спустилася з неба, змела їх різким змахом крила і важко всілася на виступ кам'яної плити якраз над головами дітей. Віл побачив, що Тіаліс і Салмакія намагаються прийти до тями самі й заспокоїти своїх тремтячих комах.
Над ними сидів великий птах розміром із грифа, але з жіночим обличчям і грудьми. Віл колись бачив зображення таких створінь, і йому на думку відразу спало слово «гарпія». Її обличчя було гладким й нітрохи не зморщеним, але дуже старим — навіть старішим, ніж у відьом. Без сумніву, гарпія прожила вже не одне тисячоліття, і жорстокість та сумовитість усього того, що вона бачила, наклали на риси її обличчя відбиток страшенної злоби. Її очні впадини були заляпані зеленим слизом, а губи — покриті якимось товстенним червоним нальотом, наче вона постійно блювала кров'ю. Її сплутане, брудне чорне волосся звисало на плечі, а зазублені пазурі впивалися в камінь. Могутні темні крила були складені на спині, і кожного разу, коли вона ворушилася, від неї тхнуло гниттям.
До болю, що його почували Віл із Лірою, додалася нудота, але діти все одно спробували випростатися та подивитися створінню в обличчя.
— Але ж ви живі! — скрипучим глузливим голосом промовила гарпія.
Віл відчув, що ненавидить і боїться її більше, ніж будь-кого з людей, котрих він колись зустрічав.
— Хто ти? — спитала Ліра, яка відчувала до гарпії таку саму відразу, як Віл.
Замість відповіді гарпія заверещала: розкрила рота і спрямувала звук прямо дітям в обличчя, так що їхні голови задзвеніли, і вони ледь не перекинулися на спину. Віл схопив Ліру за руку, а крик тим часом перетворився на глузливий регіт, на який із туману відразу відгукнулися інші гарпії. Цей сповнений ненависті сміх нагадав Вілові безжальну жорстокість дітей із майданчика для ігор, але тут не було вчителів, які присоромили б насмішників, не було до кого звернутися й де сховатися.
Він поклав руку на ніж на поясі та подивився гарпії просто в очі, хоча його голова все ще дзвеніла, а сила її крику давила на його плечі, наче гора.
— Якщо ти бажаєш нас зупинити, — промовив він, — то приготуйся не лише верещати, а й битися — адже ми збираємося пройти крізь ці двері.
Нудотний червоний рот гарпії знову заворушився, проте цього разу вона нічого не сказала, а склала губи у глузливий поцілунок.
Потім вона промовила:
— Твоя мати залишилася одна. Ми надішлемо їй кошмари — верещатимемо на неї уві сні!
Віл не ворушився — краєм ока він бачив, що леді Салмакія обережно рухається по плиті, на краєчку якої сиділа гарпія. Крила її бабки, котру Тіаліс утримував на землі, тремтіли. За мить сталися дві речі: леді стрибнула на гарпію та увігнала шпору глибоко в її покриту лускою лапу, а Тіаліс на бабці злетів угору. Не встиг Віл моргнути оком, як Салмакія вже відскочила від гарпії та стрибнула прямо на спину свого сірувато-блакитного птаха, котрий тут же знявся над землею.
Гарпія відреагувала миттєво. Тишу розідрав ще один крик, набагато гучніший, ніж раніше, і вона так різко забила темними крилами, що Віла з Лірою відкинуло на крок назад. Але вона все ще впивалася пазурами в камінь, хоча її обличчя стало темно-червоним від люті, а волосся навколо шиї піднялося дибки, наче комір змії.
Віл потягнув Ліру за руку, і вони кинулися до дверей, однак гарпія розлючено напустилася на них. Проте тільки-но вона злетіла зі свого сідала, як хлопець повернувся до неї обличчям, закрив своїм тілом Ліру й виставив ножа.
Галівесп'яни разом підлетіли до гарпії та почали кружляти в неї перед очима, намагаючись завдати удару, але не наважуючись наблизитися. Проте це збило її з пантелику, й вона незграбно забила крилами та втратила рівновагу.
- Предыдущая
- 61/111
- Следующая