Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 86

Для Сюзанни в цьому теж була якась магія, і з усіх див, що чекали на них попереду чи були позаду, ці кілька миттєвостей на задньому подвір'ї в Джефордсів завжди були оповиті якимось особливим флером. Там не двоє людей стрибали в тандемі, і навіть не четверо, а шестеро, тоді як двоє ідіотів з усмішками до вух крутили мотузку так швидко, як тільки їм дозволяли руки-брили.

Розсміявшись, Тіан тупнув шорбутсом і закричав:

— Ото забава! Холєра ясна!

А дід на ґанку зайшовся іржаво-рипучим реготом, і Сюзанна подумала, що давненько він уже не діставав цього сміху з шафи, де той лежав, густо пересипаний нафталіновими кульками.

Ще п'ять секунд чари тривали. Скакалка оберталася так швидко, що око не могло за нею встежити. Тільки свист у повітрі і вказував на місце її перебування. Шестеро у цьому вирі — від Едді, найвищого, який стрибав ближче до Залмана, до пухкого і маленького Лаймана біля Тії — здіймалися й опускалися, як поршні в якійсь машині.

Потім мотузка зачепилася за чиюсь п'яту — Сюзанні здалося, що то був Залман, але згодом провину візьмуть на себе усі, щоб нікому не було прикро, — і всі попадали на землю, відсапуючись і регочучи. Едді, хапаючись за груди, піймав на собі Сюзаннин погляд:

— У мене зараз серце відмовить, люба, дзвони дев'ять-один-один.

На руках вона дісталася того місця, де він лежав, і нахилилася його поцілувати.

— Ні, не відмовить, — сказала вона. — А моє серце вже точно тобі не відмовить, Едді Дін. Я люблю тебе.

Лежачи на землі, він дивився на неї пильно й серйозно. Він знав, що навіть найсильніше її кохання до нього не зрівняється з тією величезною любов'ю, що її він плекав до неї. І, як завжди, коли він замислювався над такими речами, з'явилося передчуття, що ка не на їхньому боці, що їхні стосунки завершаться погано.

Якщо так, тоді твоє завдання, Едді Дін, зробити так, щоб вони були якнайкращими, поки ще є час. Ти впораєшся з цим, Едді?

— З превеликою втіхою, — промовив він уголос.

Вона здивовано звела брови.

— Кажеш правду? — спитала вона. Мовою Кальї це означало «Прошу?»

— Правду, — всміхнувся він. — Чистісінька правда, повір.

Він обійняв її за шию, притягнув до себе і заходився вкривати поцілунками: у чоло, у носа і нарешті — в губи. Двійнята сміялися й плескали в долоні. Малюк пирхав. Як і старий Джеймі Джефордс на ґанку.

Після фізичних вправ усі зголодніли. Залія Джефордс і Сюзанна, яка спритно допомагала в своєму візку, накрили за будинком, на довгому столі на козлах, величезну вечерю. На думку Едді, звідти відкривався пречудовий краєвид. Біля підніжжя схилу зеленіло поле рису (наскільки він міг судити, якогось особливо твердого сорту), стебла якого вже сягали до плеча високій людині. Далі яскріла в променях призахідного сонця річка.

— Скажи молитву, Зі, коли твоя ласка, — попросив Тіан.

Залія просяяла. Пізніше Сюзанна скаже Едді, що Тіан був не надто високої думки про релігію своєї дружини, але його наче підмінили відтоді, як отець Каллаген несподівано підтримав його на зборах у міській Залі.

— Діти, схиліть голови.

Чотири голови опустилося (а з великими дітьми навіть шість). Лайман і Лія так міцно стулили повіки, що здалося, і ніби їх мучить страшенний головний біль. Рученята, чисті й рожеві після холодної води з надвірної колонки, вони простягли вперед.

— Господи, благослови цю їжу і наповни наші серця вдячністю. Дякуємо Тобі за наших гостей, нехай їм добре ведеться у нас і нам з ними. Захисти нас від страхіть, що налітають при світлі дня і підкрадаються опівночі. Ми кажемо спасибі.

— Спасибі! — закричали діти, а Тія так голосно, що у вікнах задзеленчали шибки.

— В ім'я Господа Бога і Його Сина, Людини-Ісуса, — завершила Залія.

— Людини-Ісуса! — знову заволали діти. А Едді зацікавлено відзначив про себе, що, поки решта проказували молитву, дід, який хизувався розп'яттям на шиї, майже завбільшки з ті, що їх носили Залман і Тія, сидів із розплющеними очима й мирно длубався у носі.

— Амінь.

— Амінь!

— БУЛЬБА! — прогорлала Тія.

На одному краю довгого стола сидів Тіан, на іншому — Залія. Двійнят не заслали у гето «дитячого столу» (куди зазвичай спроваджували в дитинстві Сюзанну і її двоюрідних братів та сестер, і як же вона це ненавиділа!), а посадили рядком з одного боку, всадовивши старших обабіч молодшеньких. Геддон допомагав Лії, Гедда опікувалася Лайманом. Сюзанну й Едді посадили разом навпроти дітей, одного юного велетня — ліворуч од Сюзанни, другу — праворуч від Едді. Малюк зручно вмостився на колінах у матері, а знудившись, перебрався до батька. Старий сидів коло Залії, яка прислужувала йому, різала м'ясо на дрібнесенькі шматочки і справді витирала йому підборіддя, коли з його рота витікала підливка. На все це сердито зиркав Тіан (що, на думку Едді, характеризувало його не з найліпшого боку), але мовчки, хіба що один раз поцікавився в діда, чи не хоче той ще хліба.

— Я ше й сам мужу дотьогтисьо, — сказав старий і на доказ цього вхопив кошика з хлібом. Для джентльмена похилого віку це було неабищо, але він одразу ж зіпсував приємне враження від своєї моторності, перекинувши глечика з варенням. — Срака-мотика!

Четверо дітей перезирнулися з круглими очима, потім позатуляли роти й захихотіли. Тія закинула голову назад і зареготала в небо, штурхонувши ліктем у ребра Едді й мало не скинувши його зі стільця.

— Не треба лаятися, тут же діти, — докорила йому Залія, піднімаючи глечика.

— Благаю прощення, — сказав дід. Едді стало цікаво, чи був би старий такий покірний, якби зауваження йому зробив онук.

— Дозвольте, дідусю, я вам трохи поможу, — сказала Сюзанна, беручи глечик у Залії. Старий подивився на неї вологими, сповненими обожнювання очима.

— Багацько вже рокіу я не видіу коричневої жінки, сорок, як не більше, — повідав їй дід. — Вони приплиуали на базарних човнах, але уже не приплиуають. — Слово «човни» дід вимовив як «чууни».

— Сподіваюся, вас не дуже лякає те, що ми досі живі, — сказала Сюзанна і всміхнулася йому. Старий відповів їй козлячою беззубою усмішкою.

Біфштекс був твердуватий, але смачний, кукурудза за смаком майже не поступалася тій, що готував на узліссі Енді. Миску бульби, хоч вона й була завбільшки з кухонну зливальницю, наповнювали двічі, соусницю з підливкою — тричі. Але справжнім відкриттям для Едді став рис. Залія подала рис трьох сортів, і кожен наступний був для нього смачніший од попереднього. Втім, Джефордси їли, не зважаючи на смак, — так люди п'ють воду в ресторані. Гідним завершенням вечері був яблучний коктейль, і після нього дітей відправили гратися. А остаточну крапку поставив дід — лунко відригнувши.

— Кажу спасибі, — сказав він Залії й тричі постукав себе по горлу. — Як завше, дуже смачно, Зі.

— Мені приємно бачити, що у вас такий хороший апетит, дідусю, — відповіла вона.

Тіан невдоволено щось буркнув і сказав:

— Діду, ці двоє хочуть з тобою поговорити про Вовків.

— Лише Едді, як ви не від того, — швидко й рішуче проговорила Сюзанна. — Я допоможу Залії прибрати зі столу й помити посуд.

— Та не треба, — сказала Залія.

Едді побачив, що жінка очима сигналізувала Сюзанні: лишайся, ти йому подобаєшся. Але Сюзанна чи то не помітила цього, чи навмисне не хотіла помічати.

— Мені не важко, — заперечила вона, завдяки багаторічній практиці спритно пересідаючи у візок. — Ви поговорите з моїм чоловіком, правда ж, сей Джефордс?

— То все було давно, — сказав дід, але помітно було, що він не проти побазікати. — Не знаю, чи зможу. В моїй голові теперка пісок, усе перемішалося.

— Я послухаю те, що ви зможете згадати, — наполягав Едді. — Кожне слово.

Тія розреготалася, наче то був найсмішніший жарт із тих, які вона чула в своєму житті. Зал зробив так само, потім загріб рештки товченої картоплі з миски своєю рукою завбільшки з обробну дошку. Тіан миттєво ляснув його по руці.