Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 133

— Ясно.

Роланд почав підводитися. Едді взяв його за руку вище ліктя.

— Почекай ще кілька хвилин, Роланде. Прошу.

Роланд сів, питально дивлячись на нього.

Едді набрав у легені повітря й видихнув.

— З Беном Слайтменом нечисто, — сказав він. — Це щур, донощик. Я майже впевнений.

— Так, я знаю.

Здивуванню Едді не було межі.

— Знаєш? Як? Звідки?

— Скажімо так: я підозрював.

— Окуляри, — сказав Роланд. — Бен Слайтмен-старший — єдиний у Кальї Брин Стерджис, хто носить окуляри. Ходімо, Едді, справи чекають. Розмовляти можна й дорогою.

Попервах розмовляти не випадало — надто вузькою і крутою була стежка. Та згодом, коли вони вже наближалися до підніжжя столової гори, вона стала ширшою і дозволяла думати про щось, крім обережності. Чоловіки знову могли розмовляти. Едді розповів Роландові про книжку («Доґан» чи «Хоґан») і химеру з прізвищем автора. Детальніше зупинився на сторінці з авторським правом (бо був не зовсім упевнений, що Роланд зрозумів, що це таке) і поділився своїми підозрами щодо сина. Ця думка здавалася божевільною, але…

— Думаю, якби Бенні Слайтмен допомагав батькові доносити на нас, Джейк би знав, — сказав Роланд.

— А ти впевнений, що він не знає?

Замислившись, Роланд похитав головою.

— Джейк підозрює батька.

— Це він тобі сказав?

— Йому не потрібно нічого казати.

Вони вже майже дійшли до коней, які привітно попіднімали голови й, здавалося, були раді бачити господарів.

— Він там, на «Рокінг Б», — сказав Едді. — Мабуть, нам варто туди з'їздити. Вигадати якийсь привід забрати його до Каллагена… — Він затнувся, пильно дивлячись Роландові в обличчя. — Ні?

— Ні.

— Чому?

— Бо це Джейкова доля участі.

— Це жорстоко, Роланде. Він і Бенні Слайтмен сподобалися один одному. Дуже сподобалися. А якщо Джейк викриє його батька перед усією Кальєю…

— Джейк зробить те, що повинен. Як і ми всі.

— Але, Роланде, він ще дитина. Невже ти не бачиш?

— Йому вже недовго лишатися дитиною. — 3 цими словами Роланд вибрався на коня, сподіваючись, що Едді не помітить гримаси болю, яка перекривила його обличчя, коли він перекидав праву ногу через сідло. Але Едді помітив.

Розділ III

ДОГАН, ЧАСТИНА 2

Цілий ранок Джейк і Бенні Слайтмен перекидали паки сіна з верхніх сінників трьох внутрішніх комор «Рокінг Б» на нижній, а потім розривали їх. Після обіду плавали у Вайє й влаштовували водні бої, що теж було досить приємно, якщо триматися подалі від глибоких ям, де вода вже була холодна.

У перерві між двома цими заняттями вони ситно пообідали у бараку з шістьма робітниками (Слайтмена-старшого з ними не було — він поїхав на ранчо Телфорда в справах обміну худобою).

— Ще ніколи не бачив, щоб Бен так гарував, — сказав кухар, ставлячи на стіл миску з відбивними, на які хлопці налетіли миттєво. — Джейку, ти його заїздиш.

Саме на це Джейк і розраховував. Після перекидання сіна вранці, плавання вдень і дюжини стрибків з сінника у присмерку Бенні мав спати, мов убитий. Але сам Джейк теж міг заснути, і це його непокоїло. Вийшовши надвір помитися (сонце вже сіло, і попелясто-трояндові барви неба густішали, ущільнюючись до чорноти), він узяв з собою Юка. Вмився холодною водою і струшував краплі, щоб улюбленець їх ловив, до чого той був страх який охочий. Потім Джейк опустився на коліно і ніжно взяв пухнастика-шалапута за морду.

— Юк, слухай мене.

— Юк!

— Зараз я ляжу спати. Але коли зійде місяць, ти маєш мене розбудити. Тільки тихо, розумієш?

— Єш! — Що могло означати щось чи нічого. Якби хтось приймав ставки, Джейк поставив би на щось. Він дуже вірив у Юка. Чи любив. А може, ці почуття були нерозривно пов'язані.

— Коли місяць зійде. Скажи «місяць», Юк!

— Місяць!

Непогано, але Джейк вирішив про всяк випадок завести свій внутрішній будильник, щоби продзеленчав зі сходом місяця. Бо хотів піти туди, де того разу бачив Енді й тата Бенні. Ця дивна зустріч не йшла йому з голови і з часом почала непокоїти дедалі більше. Йому не хотілося вірити, що батько Бенні був якось пов'язаний з Вовками… і Енді також… але він мав пересвідчитися. Бо саме так вчинив би Роланд. А це саме по собі вже було вагомою причиною.

Хлопці лежали в кімнаті Бенні. Там було одне ліжко, яке Бенні з першого ж дня запропонував своєму гостеві, але Джейк відмовився. Врешті-решт вони зійшлися на тому, що Бенні спатиме на ліжку в парні дні, а Джейк — у непарні. Сьогодні, на щастя, була Джейкова черга спати на підлозі. Перина Бенні, набита гусячим пір'ям, була надто м'якою. Зважаючи на його план встати зі сходом місяця, спати на підлозі було зручніше. Безпечніше.

Бенні лежав, підклавши руки під потилицю, й дивився у стелю. Юк, якого він умовив залізти до себе в ліжко, спав, скрутившись комою, накривши носа смішною карлючкою хвоста.

— Джейку? — Пошепки. — Ти спиш?

— Ні.

— Я теж. — Пауза. — Як добре, що ти живеш з нами.

— Мені теж добре, — сказав Джейк, не покрививши душею.

— Бути єдиною дитиною в сім'ї самотньо.

— Чи ж я не знаю… тільки я завжди був єдиною дитиною. — Джейк помовчав. — Сумно тобі, мабуть, було, коли сестра померла.

— Мені й зараз часом буває сумно. — Принаймні він сказав це буденним тоном, тож легше було розчути слова. — Як думаєш, ти залишишся після того, як ви повбиваєте Вовків?

— Мабуть, ненадовго.

— Ви щось шукаєте, так? Маєте якесь завдання?

— Здається, так.

— Яке?

Врятувати Темну вежу в цьому світі й троянду в Нью-Йорку. Але Джейк не хотів розповідати про це Бенні, хоч і дуже симпатизував йому. Вежа і троянда були таємницею. Справою ка-тету. Та все одно він не хотів брехати Бенні.

— Роланд не хоче багато розводитися про це.

Настала довша пауза. Бенні тихо заворушився, намагаючись не розбудити Юка.

— Я трохи його боюся, твого діна.

Замислившись над цим, Джейк відповів:

— Я теж його трохи боюся.

— І мого тата він лякає.

Джейк нашорошився.

— Справді?

— Так. Він сказав, що не здивується, якщо після Вовків ви нападете на нас. Потім сказав, що пожартував, але той старий ковбой з черствим лицем дуже його лякає. Думаю, він казав про твого діна.

— Еге ж.

Запала тиша. Джейк уже думав, що Бенні задрімав, коли хлопчик раптом сказав:

— А яка в тебе була кімната там, звідки ти прийшов?

Джейк замислився над питанням і зрозумів, що його кімнату вкрай важко описати. Він уже від давна про неї не думав, тож зараз відчував певні труднощі з тим, щоб розповісти про неї Бенні. За мірками Кальї його друг жив дуже добре — напевно, небагато хлопчаків з малих угідь мали свої кімнати, як Бенні, — але така кімната, як колись у Джейка, порівняно зі своєю могла йому здатися покоєм якогось зачаклованого принца. Телевізор? Стереомагнітофон, касети і навушники, щоб нікому не заважати? Плакати зі Стіві Вандером і «Джексон Файв»? Його мікроскоп, який показував те, що не можна було побачити неозброєним оком? Чи потрібно було знати такому хлопчику, як Бенні, про всі ці дивовижі?

— Така сама, як твоя, тільки в мене ще був стіл, — зрештою сказав Джейк.

— Письмовий стіл? — Бенні звівся на лікті.

— Ну так, — відповів Джейк тоном, у якому звучало: «А який ще?»

— І папір був? І ручки? З пташиного пір'я?

— І папір, — кивнув Джейк. Принаймні це диво Бенні міг збагнути розумом. — І ручки. Тільки не з пір'я. Кулькові.

— Кулькові ручки? Не розумію.

Тож Джейк заходився пояснювати, але на середині розповіді почув хропіння. Він подивився на ліжко й побачив, що Бенні не відвертався від нього, але його очі вже заплющені.

Юк розплющив очі (в темряві вони спалахнули двома зірочками) і підморгнув Джейку. А потім знову начебто заснув.