Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен - Страница 115

— Зачекай.

То була Сюзанна. Вона так давно не озивалася, що вони майже забули про неї. Її голос звучав дуже тихо, що для неї було незвично. Він просто не міг належати жінці, яка сказала Ебенові Туку, що як він ще раз назве її чорнушкою, вона вирве йому язика й підітре ним його сраку.

— Здається, нам є про що поговорити.

Той самий тихий голос.

— Про щось інше.

Ще тихіший.

Вона обвела поглядом їх усіх по черзі, а коли її очі зупинилися на стрільці, він побачив у них сум, і докір, і втому. Але не гнів. «Якби вона була сердита, — подумав він згодом, — я б не почувався таким присоромленим».

— Здається, у мене маленька проблема, — сказала вона. — Не розумію, як таке можливо… як узагалі… але, хлопці, здається, я трохи вагітна.

Сказавши це, Сюзанна Дін/Одетта Голмс/Детта Волкер/Мія-нічия-дочка затулила обличчя долонями й гірко розридалася.

Частина третя

ВОВКИ

Розділ I

ТАЄМНИЦІ

За будиночком Розаліти Муньйос стояла вбиральня, пофарбована у небесно-блакитний колір. Зайшовши туди пізно вранці після тієї ночі, коли отець Каллаген завершив свою розповідь, Роланд побачив, що ліворуч зі стіни стирчить металеве кільце, під яким на вісім дюймів нижче був невеличкий сталевий диск. У цій скелетоподібній вазі стояла гілка «зухвалої Сюзен»[50] з двома пагінцями. У вбиральні не було інших запахів, крім лимонних, трохи терпких пахощів цієї рослини. На стіні над сидінням, у рамці під склом, висіло зображення Людини-Ісуса з молитовно складеними на грудях руками. Його рудаве волосся розсипалося по плечах, очі було звернуто до Батька Небесного. Роланд чув, що в деяких племенах пришелепуватих мутантів до Батька Ісуса було прийнято звертатися не інакше, як «Наш Небесний Татусь».

Людину-Ісуса було намальовано в профіль, і Роланд з цього дуже тішився. Якби Він дивився у вічі, стрілець навряд чи зміг би зробити свою ранкову справу, не заплющуючи очей, навіть попри те, що сечовий міхур був переповнений. «Дивне місце для портрета Сина Божого», — подумав він. Але потім збагнув, що нічого дивного в цьому не було. Зазвичай вбиральнею користувалася лише Розаліта, і Людина-Ісус не мав на що дивитися, крім її прямої спини.

Роланд порснув зо сміху, і його вода нарешті пролилася.

Коли він прокинувся, Розаліти вже не було. Її половина ліжка була холодною, тож пішла вона давно. Зараз, стоячи в її високій небесно-синій вбиральні й защібаючи ґудзики на ширінці, Роланд підвів очі в небо, глянув на сонце і визначив, що до полудня залишилося небагато часу. Віднедавна визначати час без годинника, пісочного чи маятникового, стало важко, але, якщо бути обережним у підрахунках і допускати похибку в результатах, це було можливо. Корт би схопився за серце, якби почув, що один з його учнів — і не просто учень, а випускник, стрілець, — починає таку важливу справу, проспавши до опівдня. Адже саме нині все й мало початися. Все, що вони робили досі, було лише ритуалом, підготовкою, необхідною, але не надто помічною. Щось на зразок танцю рису. Тепер цей етап залишився в минулому. Що ж до сну допізна…

— Ніхто не заслуговує на це більше за мене, — промовив він і зійшов схилом униз. Тут тягнувся паркан, окреслюючи межу городу Каллагена (а може, панотець вважав, що це межа Божого наділу). За парканом жебоніла річечка, як маленька дівчинка, яка виповідає таємниці найліпшій подружці. Береги річки заросли «зухвалою Сюзен», тож принаймні на одну таємницю (хоч і маленьку) стало менше. Роланд глибоко вдихнув приємний запах.

Він раптом упіймав себе на тому, що думає про ка, а це траплялося з ним нечасто (Едді, який вважав, шо Роланд ні про що інше не думає, дуже б здивувався). У ка було одне-єдине тверде правило: «Відійди вбік і не заважай мені працювати». Тоді чому, на Бога, так важко було засвоїти цей простий принцип? Звідки бралася ця дурна потреба завжди втручатися? Всім було відомо, що Сюзанна Дін вагітна. Роланд знав буквально з моменту зачаття, коли Джейка видобували з дому в Датч-Гіл. Сюзанна сама це знала, попри те що закопувала вздовж дороги закривавлене ганчір'я. Тоді чому вони так зволікали з бесідою, яка відбулася минулої ночі? Чому не могли наважитися на неї? Чому зробили з цього таку проблему? І чим загрожувала їм ця розмова?

Роланд сподівався, що нічим. Але він міг і помилятися.

Однак зараз краще було над цим не розмірковувати. Тим паче, що він не хотів псувати собі ранок, бо почувався напрочуд добре. Принаймні фізично. Нічого не боліло і…

— Я думав, ви пішли спати невдовзі після того, як я залишив вас, стрільцю, але Розаліта сказала мені, що ти прийшов мало не на світанку.

Роланд відвернувся од паркана і своїх думок. Сьогодні Каллаген убрався в темні штани, темні черевики і чорну сорочку з круглим коміром-стійкою. Хрест висів на грудях, а сиве волосся не стирчало на усі боки, як зазвичай. (Можливо, він чимось його прилизав.) Якийсь час він стійко витримував Роландів погляд, потім повів далі:

— Вчора я об'їжджав дрібні угіддя, причащав тих, хто цього хотів. І вислуховував їхні сповіді. Сьогодні те саме робитиму на ранчо. Багато ковбоїв тримаються стежини Хреста, як вони це називають. Мене повезе Розаліта, тож обід і вечерю вам доведеться зготувати собі самотужки.

— Ми впораємося, — запевнив його Роланд. — Ти маєш кілька хвилин для розмови зі мною?

— Авжеж, — кивнув Каллаген. — Якщо не можеш затриматися, не варто й підходити. Думаю, ця порада може добре прислужитися не лише священикам.

— Чи вислухаєш ти мою сповідь?

Каллаген здійняв брови.

— Ти віриш у Людину-Ісуса?

Роланд похитав головою.

— Анітрохи. Але чи ти вислухаєш? І чи триматимеш у таємниці?

Каллаген пересмикнув плечима.

— Щодо таємниці, це просто. Це наш обов'язок. Тільки не плутай уміння зберігати таємницю з відпущенням гріхів. — Він холодно усміхнувся. — Прощення ми, католики, тримаємо лише для себе, щоб ти знав.

Роландові ніколи не спадала думка просити відпущення гріхів. Більше того, він вважав безглуздою саму ідею того, що це може йому знадобитися (або що ця людина може його дати). Він неквапом скрутив собі цигарку, думаючи про те, з чого почати і що саме розповісти. Каллаген терпляче очікував і шанобливо мовчав.

Нарешті Роланд сказав:

— Мені напророчили, що я маю видобути трьох і ми станемо ка-тетом. Байдуже, хто напророчив, байдуже, що було до того. Без потреби я не хочу ворушити осине гніздо мого минулого. І було троє дверей. З других вийшла жінка, яка стала дружиною Едді, хоча тоді вона ще не була Сюзанною…

Тож Роланд розповів Каллагену частину їхньоі історії, що стосувалася безпосередньо Сюзанни й тих жінок, які співіснували в її тілі раніше. Окремо зупинився на тому, як вони рятували Джейка від охоронця дверей і видобували хлопчика в Серединний світ, розповів, як Сюзанна (а можливо, тієї миті — Детта) тримала демона в собі, поки вони витягали хлопчика. Він знав, чим це може для них обернутися, і ще на Блейні Моно зрозумів, що вона не уникла ризику і завагітніла. Він розповів Едді, і той геть не здивувався. Потім про це йому повідомив Джейк. А точніше, дорікнув. І стрілець змушений був покірно прийняти докори, бо він на них заслуговував. Але до минулої ночі на веранді жоден з них до кінця не усвідомлював, що Сюзанна теж про це знала, і, можливо, так само давно, як і Роланд. Просто цього не показувала.

— Тож, отче, що ти думаєш?

— Ти кажеш, її чоловік погодився зберігати таємницю, — відповів Каллаген. — І навіть Джейк… хоч він ясно бачив…

— Так. Він теж уміє берегти таємниці. А коли він запитав мене, що нам робити, я дав йому погану пораду. Я сказав, що краще буде, коли ка зробить усе за нас.