Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Елементал - Шкляр Василь - Страница 6
— Куди вже конкретніше… Поїхала твоя Ася.
— Вона покинула інститут?
— Начебто взяла академвідпустку… але… Слухай, ти ж сам зробив із неї амазонку. А яка ж амазонка без війни?
— З ким вона поїхала? З нашими хлопцями? — спитав я.
— Думаю, що з їхніми. Що тепер візьмеш із наших хлопців? Я ще тоді їй казала… Коли ви махали прапорами.
— Лі, розкажи мені правду.
— Знаєш, у чому тепер уся правда? У грошах, — сказала вона. — Якщо немає за що купити путню білизну, то на тебе не гляне ні їхній, ні наш. А тут десь узявся цей… Біслан. Права рука Робін Гуда. Красивий, гад…
— Якого ще Робін Гуда?
— Є там у них такий. Відбирає зайве в багатих і роздає бідним.
— Непоганий бізнес, — сказав я.
— По ньому видно, що непоганий. А твоїй Асі він сказав, що їм потрібні лікарі і що вони добре платять. Може, й так. Тільки я знаю, за що вони платять.
— Тут щось не те, — сказав я. — Лі, тут щось не так.
— Розплющ очі. Але ти їх не розплющиш, поки її любитимеш.
— Вона тобі пише?
— Хто тепер кому пише? Та ще й звідти. — В її сумочці забулькотів мобільний, і Лі піднесла його до вуха.
— Ти від’їжджаєш? — здивувалася вона. — Аж на два дні? Повертайся скоріше, бо я тут помру з нудьги.
— Ти вийшла заміж? — спитав я, коли вона сховала мобільник.
— Ні, це мій бойфренд. А в тебе на щоці моя помада. І я не хочу її стирати.
— Чому?
— Сказати? Одного разу, коли ми з Асею жили вдвох у кімнаті, я попросила її дещо показати з отих ваших прийомчиків. Дійшло до того, що ми з нею почали борюкатись, як справжні мужики. А потім я раптом відчула гострий оргазм.
— Ти що, лесбіянка?
— Ні, я уявляла себе не в її обіймах, а в твоїх.
— Лі, ти дуже класна, — сказав я. — І я чую твою помаду на своїй щоці усім своїм корінням. Жаль, що мені треба йти між люди.
Вона взяла серветку, провела по ній зволоженим язиком і стала витирати мою щоку. А потім дістала губну помаду, підсмикнула мій рукав і трохи вище зап’ястка, там, де «дикі гусаки» полюбляють ставити татуювання, написала червоним свій телефон.
— А тепер іди між свої люди, — сказала Лі.
Далі я ні кроку не міг ступити без дядечка Толі і, на свій превеликий подив, застав його в офісі, де він бував тільки тоді, коли щось велике здихало в лісі. Наш аятолла[10] впізнав мене одразу, це ж я приніс йому до Лук’янівської тюрми, коли він сидів там у липні 1991-го, приніс тоді йому на день народження і викотив з мішка голову Леніна, яку відірвав од пам’ятника біля однієї сільради. Дядечко Толя це добре запам’ятав, бо й тепер зустрів мене так радо, ніби я, професійний зірвиголова, щойно повернувся від кремлівського мавзолею.
— Дядечку Толю, — сказав я. — Мені треба в Чечню.
— Куди-и-и? — Він затягнувся термоядерним «примаком», начиненим кізяками, й закашлявся, і бухикав усіма своїми нутрощами, поки не погасла цигарка, а потім знов її припалив і сказав:
— Україна не бере участи в міжнародних конфліктах.
— Ви там буваєте часто.
— То в мене ж там друзі!
— У мене також там друзі. Ви знаєте Робін Гуда?
— Робін Гуда? — він знов затягнувся й закашлявся, у ньому все так і хрипіло від того диму. — Так то ж не друг, то стерво. Якщо ти маєш на увазі Руслана Лабазанова. Карний злочинець, який сидів за вбивство, а тепер гуляє в Надтеречному районі. Це ти про нього?
Мені нічого не лишалося, як розповісти про все дядечкові Толі, він щиро мене відмовляв від поїздки, застерігав російськими фільтраційними таборами, в яких уже також устиг побувати, і тільки тоді, коли я сказав, що поїду туди хоч би що, аятолла зглянувся, дав мені кілька адрес, добрих порад і благословив у дорогу.
А ввечері Лі спитала, чим це я так обкурився, що дихнути не можна, ану мерщій до ванни, сказала Лі, бо ми вже сиділи в її запашному помешканні, пили французький коньяк, який виявився звичайнісіньким бренді, курили дорогі сиґарети, і їх аромат губився в різкому запахові «примаку», що ним я просяк біля дядечка Толі. Та мені любий був отой запах, і любою була Лі, бо я майже три роки не бачив чистої жінки, я майже три роки не бачив ванни, а Лі була така свіжа і чиста, що коли згодом, уже пізніше, вона нагнулася до комодної шухляди, коли коротенька нічна кошуля підскочила вище сідниць, її волога щілина нагадувала стільникове вічко, наповнене медом. Та було щось у ній і несамовите, бо коли я виливав усю свою трирічну жагу в її жадібне лоно, Лі шепотіла крізь стогін: «Ася… Асічка… Ася», і не знати було, чи то вона мене розпікає, чи, захлинаючись, роз’ятрює свою власну рану: А-а-а-ся… І вже ввижалося, що то не я входжу в її тугі, соковиті надра, а вона проникає в мене, я мовби і справді ставав її (моєю) Асею, а Лі ставала мною і текла, текла в голодну Асину плоть.
Можливо, тоді я вперше відчув, що таке перевтілення чи, певніше сказати, обмін тілами.
А потім… Потім завжди не так, як спочатку. Вранці Лі сказала:
— Я знаю. Ти більше не прийдеш.
— Лі, ти класна. Я тебе люблю.
— Але не кохаєш.
— Ні,— сказав я. — Тільки люблю.
— Ти будеш її шукати? — спитала вона.
— Буду.
— Якщо знайдеш…
— Передати вітання?
— Ні, скажи, що я її ненавиджу.
Перед Хасав-Юртом ми вперлися в російський блокпост, і мій водій, не чекаючи запрошення, вийшов з машини. Двоє солдатів з автоматами уже були поруч.
— Куди проти ночі?
— Везу пасажира. У Хасав-Юрт.
— Документи!
Другий визвірився до мене:
— Вилазь, чого розсівся?
Я вийшов і подав йому «червонохресну» посвідку, на якій красувалося поличчя мосьє Дюшана, тобто моє фото.
— А це що за хрестовий валет? Вань, прикинь.
Він підійшов до «Вань», в якого, либонь, було більше звивин, бо той спитав:
— У комітет біженців?
— Так, — сказав я.
«Вань» повернув мені картку.
— Хрест козир, — сказав він тому, що мав менше звивин. — Відчиніть баґажник.
Там була каністра з бензином та ще запаска.
— Що в сумці? — глянув він на заднє сидіння. — Відкрийте.
— Гостинці,— сказав я і подав йому пляшку «смирновки».
— Не отруєна? — задоволено хихикнув той, що мав у макітрі менше звивин.
— Ну ти, не нахабній, — дорікнув йому «Вань». — Проїжджайте.
Ми рушили далі, і мій водій-довгоносик сказав:
— Тепер вони мене засікли. Я змушений буду повернутися.
— Повернешся, — сказав я, бо від самого початку не збирався їхати з ним далі Хасав-Юрта. Тим більше в Кизляр. Я не хотів, щоб хтось знав увесь мій маршрут, навіть Пелен, і якби мав таку змогу, то не світив би своїм посвідченням. Мені потрібен був інший водій і маршрут з найменшою концентрацією військ, щоб до ранку потрапити в Інгушетію. Саме там у гірській місцині на мене чекала Чиясь донька, а її ближчим часом виглядали в Марселі.
Чиясь донька. Я вже, здається, здогадувався, чому мене не послали сюди раніше, коли ще дерева не вкрилися листям і в цих краях було відносно спокійніше. Бо все сталося зовсім недавно. Про смерть генерала світ дізнався 22 квітня.
Директор російської контррозвідки Барсуков те й робив, що тарабанив по телефону в опергрупу ФСК у Чечні і кричав прямим текстом: «Коли ви привезете голову Джо? Мене президент щодня трахає у хвіст і в гриву!» То була правда, бо нещодавно з цієї посади злетів Степашин, якому Єльцин не міг пробачити генералову недосяжність.
Спершу йшлося про полон Дудаєва, але згодом стало очевидним, що росіянам це не до снаги, і кільканадцять замахів на життя Дудаєва також не принесли успіху. Врешті-решт науково-технічний відділ ФСК звернувся до Барсукова з цікавою пропозицією. За даними розвідки, Дудаєв часто користувався супутниковим телефоном «Інмарсат», подарованим йому американцями, і вчені виготовили прилад, здатний перехопити промінь, що йде від «Інмарсата» на супутник. Так з’явилася можливість зафіксувати координати абонента й передати їх на літак-бомбардувальник. Щоправда, коштувала така цяцька півтора мільйони доларів, але Єльцин без вагань дав згоду, ще й пообіцяв декому «героя» в разі успішної операції.
10
Очевидно, йдеться про одного із лідерів УНА (Української Національної Асамблеї), багатолітнього політв’язня Анатолія Лупиноса (1937–2000), якого так називали в патріотичних колах (ред.).
- Предыдущая
- 6/33
- Следующая