Ярлик на князівство - Чемерис Валентин Лукич - Страница 18

І три дні у Москві й Московії дзвонитимуть усі дзвони на всіх церквах, храмах, соборах та дзвіницях, чим здавна славиться матінка — Русь…

Під ранок великий князь московським Йосип ІV, стомившись від любові з принцесою Марією (яка невситима бестія, прямо жах! І де воно таке велелюбне взялося?), лежав відпочиваючи як після трудів праведних. (А втім, це й були труди праведні, адже він трудився, аби породити спадкоємця московського престолу в майбутньому). Слава Богам, принцеса, нарешті вгамувавшись, заснула сном безневинного дитяти. Скориставшись передихом, князь в нічній тиші кремлівських палат подумки ще і ще підсумовував свою поїздку до Берліна. Принижувала його клята німчура, інакше вона не може, слов’яни для неї — другий сорт, але хай… Він все стерпів і ще стерпить — якщо треба буде. Не злиняє. Хай його товчуть і в грязь, але він все одне великий князь. І лежить зараз не де-небудь, а в Кремлі, в князівських палатах. І ярлик на князівство таки отримав. І хай на роздрібненій Русі в собаку палицю кинеш, а в князя попадеш, але Московське князівство — єдине, яке має титул Великого, а він серед різних там Ростовських, Суздальських, Тверських та іже з ними має титул Великого. Не кажучи вже про численних ханів з численних карликових ханств. І він ще своє візьме, як взяли його попередники з Московського князівства. Ставши великими і сильними, всіх князів підім’яли під себе, поробивши їх своїми васалами, а землі їхні до Московії поприєднували, створивши спершу царство, а потім і Російську імперію. І він та його наступники неодмінно повторять їхні подвиги. Гуртом і за віки вони ще відновлять Московське князівство і перетворять його спершу на царство, а потім — за новітнього Петра І — і на імперію. І тоді німчура ще в них у служках потанцює!

А чому… Московські великі князі хоч і їздили на поклін до Золотої Орди за ярликами, догоджали ханам, але потім їх — до нігтя! Всіх перетравила Російська імперія, на 9 тисяч кілометрів до океану простяглася чужими володіннями, що їх вона поробила своїми і які звідтоді стали ісконно руськими землями! «Что взято — то свято!» — таким був головний девіз московітів. У ХІІІ ст. Москва мала 216 тисяч квадратних кілометрів, а вже у XX ст. — 23 000 000! Все тих же квадратних кілометрів!

За 234 роки (з 1228 року) Московія провела 160 зовнішніх війн. Це були загарбницькі війни (лише 4 з них — оборонні). Недарма ж ще Ф. Достоєвський зазначав: «Де стала московська нога, там є московська земля». (Він же в своєму «Дневнике списателя» писатиме: «Ми, москвіни, в Європі — гості, а в Азії ми — вдома»).

Про це мріяв і Йосип ІV, вважаючи, що він — на правильному шляху відродження Росії. Бо як би там хто не старався, але великий народ можна лише на якийсь час перемогти, але знищити його — ніколи!

Вранці свіжий і бадьорий, повний планів на майбутнє, випив за руським звичаєм квасу на похмілля. Принцеса Марія, розкидавши свої звабливі, як намальовані тілеса, солодко спала і до когось — до кого, цікаво б дізнатися? — посміхалася уві сні. І посмішка її була прямо дитяча — ах пустунка — штукарка — витворянка! Він прикрив її звабні тілеса простирадлом і, прихопивши стражу, з палат кам’яних спустився у кремлівський двір, де його чекали радники. Гуртом попрямували до прапрадіда «в гості».

Вожді завжди хочуть довго жити. Навіть після смерті своєї неохоче йдуть з цього світу, де вони аж захльобувалися у владі — як мухи на меду. Та і як підеш, коли ти не простий смертний — хоч смерть і тебе чекає — чий недогляд, яких богів? — як чекає вона кожного простолюдина. Так і владаря, який за життя свого ще вчора був всемогутнім богом, живим серед смертних. Батьком і вчителем людства.

От і Йосип Сталін після смерті як заліг у броньовий саркофаг, так і лежить ціленький, ніби вчора і вклався.

Мертвий, а світ живих не покинув.

Досить було Йосипу глянути важким поглядом на радників, як ті відразу ж почали його просвіщати: виявляється, перший мавзолей був створений в середині ІV ст. до н. е. — як усипальниця в Галікарнасі — для правителя Карії, перського сатрапа тієї Карії Мавсола. Гробницю збудував Піфей — грецький архітектор, відомий будівництвом храму Афіни в Пірені — у стародавньому світі гробниця Мавсола вважалася одним із «семи чудес світу».

Складався мавзолей з високого квадратного цоколя і колонади іонійського ордера із стрільчатою пірамідою, що увінчана зображенням Мавсола і його жони Артемізії, які стоять на колісниці, запряженою четвіркою коней. Після цієї споруди Мавсола мавзолеями стали називатися всі монументальні гробниці. Швидко ідею споруджувати собі монументальні гробниці підхопили інші правителі, сатрапи, диктатори, різноманітні «батьки народів». А за ними й новітні «батьки» — некороновані правителі комуністичних режимів.

І хай епоха забальзамованих вождів на планеті Земля вже минула, але деякі з них, навіть ставши муміями, не спішать покидати цей суєтний світ. У Берліні лежить забальзамований Адольф Гітлер, у Москві — Йосип Сталін, у Кореї — Кім Ір Сен, у В’єтнамі ще хтось там… Колись у кремлівському мавзолеї чи не піввіку лежав Володимир Ульянов, знаний по партійному псевдо як Ленін, і спершу це була його усипальниця, але нащадки Сталіна викинули його. І тепер Йосип Сталін лежить у мавзолеї, де колись лежав Володимир Ленін, мумію якого вже закопали на кладовищі біля могили його матері, сам-один. Його мумія стала повноправною у чужому колись мавзолеї.

Зовні все було, як звичайно — на вході завмерла почесна державна варта.

Але мавзолей для відвідувачів тимчасово було зачинено — щороку тіло вождя перебальзамовували.

Йосип ІV спустився сходинками вниз і в супроводі почту увійшов до зали. Саркофаг під броньовим ковпаком був порожнім. Перебальзамування вождя тривало вже щось із місяць. Йосип через потаємні двері зайшов до лабораторії Центра біологічних структур, який хоч формально й належав Інститутові лікарських та ароматичних рослин, насправді був автономним. В центрі лабораторії стояла велика ванна, а в ній у спецрозчині — голе тіло геніального учня Леніна («Що стосується мене, то я тільки учень Леніна і моя мета — бути достойним його учнем» — любив казати наївним Йосип Віссаріонович за свого життя). Вчені у білих халатах і лаборанти, які товпилися навколо ванни з трупом вождя всіх часів і народів, загледівши великого князя, виструнчилися. Старший коротко доповів, що йде чергове планове перебальзамування «об’єкта № 1», що проводиться щороку.

— Гм… — гмикнув Йосип ІV і хоч йому не хотілося дивитися на голого прапрадіда, який помер вісімдесят років тому, але, пересиливши себе, підійшов ближче.

За всі роки з казни князівства на утримання мумії пішло біля ста мільйонів марок, але… Але нічого не вдієш — князівству потрібен символ. Тим паче, що й досі за Йосипом Сталіним багато хто шкодує — отоді, мовляв, був порядок! Тільки що — так і відправляли на Колиму…

«На Колиму, на Колиму», — зітхнув Йосип ІV. Теж мудре рішення, бо інакше що робити з опонентами твоєї влади. На Колиму їх!.. Жаль, що нині Колима не належить Москві, там якесь місцеве — Колимське чи що? — князівство. Але це поки що. Прийде час і Колима знову належатиме Москві і Москва туди ешелонами відправлятиме опонентів — щоб підтримувати порядок, про який ще й досі багато хто мріє.

Дивлячись на голого діда із старечим тілом і вусами, що все ще стовбурчились — і оце все, що лишилося від колишнього вождя, батька всіх народів, геніального керманича і учителя? — Йосип пошкодував, що від вождів, виявляється, так мало залишається. Як і від їхньої влади.

Здалося, ніби вуса ворухнулися.

Йосип здригнувся й позадкував від ванни з мумією свого прапра…

Кивнув спеціалістам, мовляв, продовжуйте своє і вийшов на свіже повітря. Ху-ух, наче на таму світі побував.

Два криваві вожді все ще лежать у цьому світі — один у Берліні з мишачими вусиками, другий — з вусищами, — у Москві. Виходить, вони ще потрібні людству, яке сподівається їх воскресити? І клянеться їхніми муміями — ностальгія за минулим? От бальзамувальники й стараються. А в Москві — найкращі з найкращих. В багатьох країнах вони забальзамовували тамтешніх вождів і «батьків усіх народів» та диктаторів — мають досвід.