АМтм - Іздрик Юрій Романович - Страница 19

— Прекрасна модель, — говорив жінці консультант у білому. — Співвідношення ціни і якості майже неймовірне. Ви отримуватиме справжню насолоду, керуючи ним. І безпека! Безпека! Це на сьогодні найбезпечніша модель Фольксваґена.

Так Боро дізнався, що носить горде прізвище Фольксваґен і належить до старовинного роду народних екіпажів.

Після недовгих вагань жінка придбала його в кредит, і, оформивши всі необхідні папери, просто з холу виїхала на вулицю.

Йшов дощ. Потоки авт сунули по шосе, і Боро зупинився на виїзді цілком розгубленим. Однак його нова господиня керувала ним так впевнено і легко, що він облишив сумніви і звернув на широку асфальтову смугу. Краплі застукотіли по даху, водяні потоки почали заливати скло, але жінка увімкнула витирачки, обігрів скла, і Боро, що на мить осліп, знову побачив світ у його первозданній красі. Властиво він дивися на нього очима жінки (ось чому так мало рецепторів заклали конструктори), а вона вміла дивитися і вміла бачити таке, про що більшість людей навіть і не здогадувалася. Тому й Боро відпочатку акцептував довколишнє, як і вона, вимогливо, з педантизмом і трохи поетично. І якщо була в цій поетичності дещиця містики, то містики не окультної, не профанно-спіритичної, а тієї особливої, не зі світу цього містики, яка притаманна лише справжнім невротикам.

Власне кажучи, невротизму жінки Боро майже не помічав: він від початку сприйняв його за свою іманентну якість, і це було так органічно і природно, як струм, що тік дротами, як паливо, що згорало в його нутрі, як злагоджений рух усіх деталей. І коли вона щохвилини поправляла дзеркальце заднього виду, коли раз по раз перемикала режими кондиціонера або піднімала й опускала шибу на дверях, він зовсім не дивувався й не дратувався — він просто не знав, що може бути інакше.

Не знав він і того, що жінка як людина, котра розуміє природу власних неврозів, перетворила своє життя на складну систему контролю та ритуалів, у яких важили кожна хвилина хронометражу, кожен сантиметр відстані, кожен ковток води, і саме тому, ніби компенсуючи цю жахливу регламентованість, час від часу вона зривалася в ризиковані авантюри, потрапляла в майже неймовірні ситуації і дозволяла собі цілком безрозсудні вчинки. Одним із таких вчинків, мабуть, була й купівля авта.

Боро просто не міг цього знати.

Зате йому подобалося, як вона тримає руки на кермі, як делікатно, але вміло тисне на педалі й перемикає швидкості. Він міцно обіймав її пасом безпеки, і це тендітне людське тіло здавалося йому продовженням його самого, продовженням настільки рідним, що неможливо було уявити, як існував він до їхнього знайомства. Та чи й існував узагалі?

Під час тієї пробної поїздки Боро вперше відчув, як організмом розливається тепло, і зрозумів, що означає бути живим насправді. Тому коли вона вперше залишила його самого в темному порожньому гаражі, він не на жарт перелякався й навіть увімкнув сигналізацію. Але жінка заспокоїла його, поплескавши по лискучому боці й прошепотівши кілька пестливих слів. Відтоді він почав довіряти їй безмежно, навіть коли залишався на ніч в непривітних паркінґах, навіть коли чекав по кілька днів на чужих подвір'ях під відкритим небом. Зате якою радістю було вітати її, підморгуючи світлами й подаючи звуковий сигнал, коли після тривалої відсутності вона нарешті з'являлася, витягала з наплічника ключі і натискала кнопку брелока. Тому єдиним страхом для Боро залишився страх підвести свою господиню. Він старався. Як він старався! І коли доводилося збирати всі сили, щоб видиратися крутими схилами гір, і коли траплялося їхати жахливими східними дорогами, позбавленими й натяку на асфальт, а навіть як випадало долати мілководні річки чи болота. У такі хвилини жалкував, що він не з роду Лендроверів, які нахабно обганяли його, розбризкуючи багнюку й ревучи клаксонами. Однак Боро знав — вона любить його таким, яким він є, і тому намагався проявити найкращі свої якості.

Найнеприємнішим для нього були ті часи, коли жінка позичала його іншим — родичам чи знайомим. Бути відданим у чуже керування здавалося таким принизливим! До того ж виявилося, що інші люди просто не розуміють і не відчувають Боро. Їздити з ними було просто нестерпно. Вони або похапливо і грубо тиснули на акселератор (доводилося застосовувати додатковий вприск пального), або різко скидали щеплення, перемкнувши швидкість (аж вищали всередині компенсуючі муфти), або гальмували так ґвалтовно, що Боро доводилося стирати шини об дорожнє покриття. А яку музику вони слухали! Боро звик до ненав'язливого acide-jazz, вишуканого арт-року й рафінованої авторської пісні. Ці ж ідіоти або тримали нон-стоп радіохвилю танцювального диско, або налаштовували приймач на безперервні спортивні новини, або, що гірше, ставили касети зі своїми улюбленими піснями. Особливо запам'ятався один мудак, який мало того, що постійно курив у салоні, струшуючи попіл на підлогу, мало того, що всю дорогу слухав Боба Ділана, то ще й мав звичку (особливо якщо возив одну зі своїх коханок) обганяти всіх підряд. Одного разу він намагався випередити колону TIRів, а коли на зустрічній смузі з'явилася така ж колона, мало не вперіщився у вантажівку попереду. Якби не панічний страх Боро засмутити свою господиню, зіткнення уникнути не вдалося б. Але в останню мить Боро, узявши керування на себе, якимось інстинктивним відрухом вивернув управо й вискочив на ґрунтове узбіччя. Того разу лише полетіла шарова опора переднього колеса й вискочив з гнізда комп'ютерний кулер. На превелике розчарування, мудак не отримав навіть подряпини. До того ж господиня не заборонила йому (як цього сподівався Боро) й надалі користатись автом. Її доброта і щедрість у стосунку до друзів були просто безмежними. Боро довго терпів любителя Ділана, аж поки не навчився невинним маніпуляціям — чадіти, ніби масло потрапило в двигун, подовгу не заводитися і важко чмихати на підйомах. А якось під час нічного перегону він просто вимкнув запалювання, і мудакові довелося до ранку чекати сервісну службу посеред засніженого Шварцвальду. Після цієї пригоди він більше ніколи Боро не позичав.

Згодом виникла ще одна не надто приємна новація: жінка почала все частіше брати із собою в подорож якогось чоловіка. А що кожного разу це був один і той самий чоловік, Боро зрозумів: між цим типом і його, Боро, коханою жінкою зав'язався роман. О ні, він не ревнував — безглуздо автомобілю ревнувати до людини, котра ані не вміє швидко пересуватися, ані захистить від негоди, ані врятує в разі аварії. Однак Боро відчував: у зв'язку жінки з чоловіком було щось таке, про що він не те що мріяти не міг, — не міг навіть уявити. Він довго роздумував над цією загадкою і прийшов до висновку, що справа, мабуть, у конструктивних особливостях — все ж таки люди спроектовані за однією схемою, а він за цілком іншою. Люди не потребували палива і не користалися ключем, аби прокинутись зі сну. Вони не мали коліс, а їхній двигун був таким маленьким і немічним, що годі зрозуміти, як вони взагалі живуть. Та, вочевидь, було в їхній конструкції щось таке, що змушувало їх шукати пари, аби відчути радість існування. Тут Боро губився в здогадах. І все ж він ніяк не міг уявити, як хтось, от хоч би цей тип, може бути ергономічніший за нього, Боро, не маючи ані зручних сидінь, ані педалей, ані пасів безпеки. Як він може, страждаючи на таке каліцтво й недолугість, насмілюватись обіймати цю прекрасну жінку. Адже він не міг впустити її до себе до середини, як це робив Боро. Не міг огорнути всю — від кінчиків волосся до кінчиків нігтів — прихистком, спокоєм і комфортом. Бо ж не людина створена для людини, а машина. Так думав Боро, але попри все йому доводилося миритися із присутністю третього. Жінка дуже змінилася, відтоді як почався цей її роман. Вона вже не так часто поправляла дзеркальце заднього виду й набагато рідше користувалася кондиціонером. Боро почав переживати, що його дедалі більше ігнорують. А коли одного разу на широкій автостраді під звуки енергійного фанку жінка, сміючись і підспівуючи, почала крутити кермо праворуч і ліворуч, метляючи від узбіччя до узбіччя, Боро відчув себе іграшкою, якою просто бавляться, поки не набридне. Однак його прив'язаність до жінки була такою сильною, що по тривалих стражданнях і багатьох безсонних ночах (він стояв у гаражі, увімкнувши двигун і задихаючись чадним газом), прийшло примирення і з такою долею. Боро погодився бути тим, чим були найдавніші його предки — звичайним засобом пересування. (Думки про самогубство він навіть не розглядав — адже тоді могла постраждати й вона!) Але таке смирення не минулося безслідно: Боро почав задумуватися над сенсом буття.