Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 24
Виявилося, що на презентацію теоретичної розробки нового трамвайного маршруту збіглася майже вся та сама публіка, яку я щойно бачив. Правда, приміщення тут надали більше, тому й народу збіглося відповідно. Дехто з ранкових знайомих навіть впізнавав мене, киваючи, мов старому другові.
Цього разу на мене поширили кольоровий буклет із фотографіями, де розповідалася історія становлення транспортного підприємства. На додачу видали невеличкий проспектик парфумерного магазину і якусь безбарвну рекламу нового мастила з переліком магазинів по всій території України, де можна його купити. Як у автора рекламних текстів зі стажем, мені захотілося переписати коли не все, то половину. Проте це бажання зникло, щойно всіх запросили для неформального спілкування.
Тут нам із Наливайком не пощастило: ми опинилися якраз усередині натовпу. Нас занесли до заводської їдальні саме тоді, коли столи щільно оточили спритніші. Макс крутив головою, шукаючи Льоню, і голосно бурчав:
– От же скот, ну скот поганий, ну абориген заводський, мать його нехай!
– Можемо взяти оці спини штурмом, – після випитого вдень коньяку мене пробило на відважні вчинки.
– Совість замучить, – це Наливайко промовив без жодної іронії. – Дивись, тут он скільки таких, хто лізе без мила. Гідність мати треба. І совість.
У Льончика її зроду не водилося, на її місці…
– Диви, махає! – я помітив знайому лисину через шестеро людей від нас.
Льоня таки дійсно спробував зайняти нам місце. Навіть мужньо тримав почату пляшку не дуже дорогої горілки. Але печені «кошики», наповнені салатом, бутерброди з ковбасою і викладена на розрізані навпіл варені яйця червона ікра біля нього не втрималися. Нам лишилися порізані лимони, оливки на пластиковій тарілці, така сама тарілочка з рештками оселедця – її Льоня буквально вирвав із чиїхось рук. Я теж вирішив зробити внесок: підсунув ближче до нашого гурту пластикову пляшку лимонаду. Наливайко дедалі більше похмурнів, і коли ми таки допили пляшку, закушуючи лимонами та оливками, інтерес до Льончика як до колеги і частково як до людини поступово зникав.
– Що робимо? – я намагався поводитися скромно та делікатно, бо десь відчував: сьогодні творчу натуру свого товариша Наливайка чимось глибоко образили.
– А що робимо? – Макс навіть бентежив своєю понурістю. – Нічого не робимо. Пий, гуляй, веселися, отак! Бач, як тут весело, блін!
– Слухай, Максе, – Льоня починав заводитися за прикладом колеги. – Я або чогось не зрозумів, або…
– Нормально. З тобою, Льоня, у нас завжди нормально. Чудесно! Колосально! Грандіозно! Поляна на поляні з тобою!
– Скажи, а ти чого сюди прийшов? – лисуватий упер кулаки в боки. – Ти взагалі чого завжди отак ходиш? І постійно морда в нього невдоволена…
– Значить, Льоня, я зараз не хочу починати, хто куди для чого ходить, да, – Наливайко перейшов на скоромовку. – Просто є журналюги, котрі пашуть, як тато Карло, і їхню роботу помічають, блін, частіше, ніж їх самих. А є такі, хто кругом крутиться, світить табличкою, – він обвів рукою своє обличчя, – і, крім табла наглого, нічим похвалитися не можуть.
– Ти про кого?
– Ні про кого. Одних, розумієш, виносять з чорного ходу, а інші самі йдуть. Ноги в них для цього виросли. Руки – для писання. Голова – для думання, а не для того, аби горілку в неї наливати. В голову, я маю на увазі.
Стало ясно – час іти звідси. Хто з колег усвідомив це раніше, не знаю. Лисий Льоня, можливо, і хотів щось сказати, та Наливайко розвернувся і рішуче посунув до виходу. Утримавшись від коментарів, лисий теж повернувся й зник у натовпі знайомих. Мені нічого не лишалося, як далі триматися Наливайка.
Наздогнав я його аж на виході.
Максові щось торочив на ходу патлатий бородань непевного віку в розстебнутій камуфляжній куртці. Під нею я помітив сорочку, верхні ґудзики якої також були розстебнуті, виставляючи напоказ смуги тільника.
– Це – Шурик, – кивнув на співрозмовника Наливайко. – Краще перо Києва. Хоче нас пригостити. Потягнеш двох, Шурику?
– Хоч усю цю довбану халяву, – камуфляжний обвів рукою натовп, від мого ока не уникнуло, що рука ця нездорово тремтить. – Марімани так не роблять. Ходімо, пацани.
Годинник показував за чверть четверту. В листопаді о такій порі вже сутеніє. На околиці, куди ми заїхали якоюсь маршруткою, я чомусь ніколи не був раніше, тож зовсім не уявляв, який куди звідси йде транспорт. Презентована трамвайна колія сюди ще не дотягнулася, хоча рейки я десь у кутках цехів помітив. Наливайко чомусь цілком поклався на «марімана» Шурика, ми заштовхалися в перший-ліпший транспорт і їхали довго, все щільніше вгрузаючи в сірі та вогкі листопадові сутінки.
Думалося, їдемо на край світу, та кінцевою цього дивного маршруту виявилася чомусь Контрактова площа. Уздрівши «народний» шинок-розливайку, ми, не змовляючись, пішли туди. Щойно замовили, бородатий «маріман» очікувально подивився на нас.
– Щось не так? – на диво ввічливо поцікавив ся Макс.
– У мене тільки на метро, – в голосі Шурика звучала неприхована гордість. – Зараз ти скажеш, Наливайку, аби я валив звідси до поганої мами. Давай, кажи, принижуй. Марімани все від вас витерплять. Нас шторми не брали, коли ми вмирали…
– Хлопці, назад виливать? – поцікавилася втомлена барменка.
Тепер на мене дивилися дві пари очей. Рука сама полізла по залишки грошей.
Заплативши, я підхопив свій стаканчик і відійшов у куток. Раптом закортіло додому, в чотири обшарпаних, але рідних стіни. Захотілося спокою, миру і самотності. Натомість за моєю спиною назрівав конфлікт. Біля шинкваса спочатку загув хор обурених чоловічих голосів, до них долучився неприємний голос барменки, і нарешті через всю територію до мене гукнув Макс:
– Ти скільки давав?
Я так само голосно назвав суму. Децибели в районі черги збільшилися, скандал, певне, досягнув свого апогею і нарешті захлинувся. До мене в куток підійшли розлючений Макс і збентежений Шурик. Кожен тримав у руці свій стаканчик з горілкою.
– Проблеми? – мені направду було зовсім байдуже, та мовчати якось не випадало.
– Цей мудило, – Макс кивнув на «марімана», – завівся з тіткою за здачу.
– Яку здачу? – тепер я чогось не розумів.
– З твоїх бабок здачу, ясно? Почав виступати, ніби тітка здачу собі приникала.
– Я всю забрав, – моя рука навіть шуснула по гаманець, аби довести кращому перу Києва його помилку.
– Ну так би і сказала, а то обзивається, – найбільш щиро обуреним виявився Шурик. – Чуєш, вона каже: «Підарас горбатий!» Нє, пацани, я що, горбатий? – він розправив плечі, потім змовницьки нахилився до нас. – Та хотів її трошки розвести. На понт узяти. Вони ж такі, знаєте, самі тут піддаті постійно. В таких місцях, хе-хе. Пара копійок іноді вигорає… Не завжди пам'ятають, що кому додають, доливають, недоливають…
– Вали звідси до поганої мами, – Наливайко чітко промовив не лише кожне слово – кожну літеру посмакував.
– Перевівся ти, Максе, – горілку бородатий «маріман» перехилив одним звичним ковтком, пожбурив порожній стаканчик у коробку для сміття, повну такого самого посуду, промахнувся. – Скурвився.
Блазнювато віддавши честь, він посунув до метро. Вже на ходу розвернувся і показав нам обом fuck. Мій товариш Наливайко покрутив пальцем біля скроні, теж випив, але своїм стаканчиком у смітник влучив. А тоді промовив, ні до кого не звертаючись, з певною дещицею захоплення:
– Ти диви, яка ж скотина… Таки випив на халяву. Ось талант… глиба… бляха…
– Дорогою додому іншої теми, крім Шурика, в нього не виникало. Його просто несло, фрази лилися з нього, немов вода з водостоку під час зливи.
– Це ж мурло останнє, щоб ти знав. Ніколи людиною не був.
– Так уже й ніколи…
– Колись, кажуть, був, – охоче погодився Наливайко. – Та тепер спився геть. «Краще перо», «краще перо»! В сраці краще перо! Постійно перебивається на шармак, тільки пожалієш його, придурка, сам же винним залишишся. Обіллє помиями за милу душу!
- Предыдущая
- 24/43
- Следующая