Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 28
Люсі замовкла. Упевненість Елінор сильно похитнулася, але не її самовладання.
— Ви заручені ось уже чотири роки! — сказала вона твердим голосом.
— Так. І одному небу відомо, скільки ще нам доведеться чекати. Бідолаха Едвард! Він дуже сумує з цього приводу! — Потім, діставши з кишені мініатюру, вона додала: — Щоб не залишалося вже ніяких сумнівів, люб’язно погляньте на цей портрет. Звісно, він не віддає належного його зовнішності, але все-таки, мені здається, помилитися, з кого він мальований, не можна. Я зберігаю його вже більше трьох років.
З цими словами вона вклала їй у руку мініатюру, і Елінор, ледве поглянувши на портрет, усвідомила: хоч би як вона вагалася з виголошенням вироку або бажанням піймати Люсі на брехні, взяти під сумнів, що перед нею особа Едварда, вона не могла. І тут же повернула мініатюру, зауваживши, що схожість схоплена чудово.
— Мені так і не пощастило подарувати йому навзамін мій портрет, — продовжувала Люсі. — Яка досада — він так хотів би його мати! Але я вирішила при першій же слушній нагоді виконати його прохання.
— Цілком правильно з вашого боку, — спокійно відповіла Елінор, і кілька кроків вони йшли мовчки. Першою мовчанку порушила Люсі.
— Я знаю, — сказала вона, — я можу не сумніватися в тому, що ви нікому не розкажете. Адже ви, звичайно, розумієте, як для нас важливо зберегти цю таємницю від його матері. Боюся, вона ніколи не дасть згоди. У мене немає приданого, а вона, здається, дуже горда пані.
— Я не прагнула вашої довірливості, — відповіла Елінор, — але ви цілком маєте рацію, думаючи, що можете покластися на мою скромність. Ваша таємниця в цілковитій безпеці. Але вибачте, якщо я трохи здивована таким непотрібним визнанням. Адже, відкриваючи мені свій секрет, ви розуміли, що, в усякому разі, збереженню його це сприяти не може.
При цих словах вона пильно подивилася на Люсі, сподіваючись прочитати що-небудь з її обличчя, адже велика частина її визнання могла бути брехнею! Проте вираз обличчя Люсі не змінився.
— Напевне, вам здається, що я припустилася неабиякої вільності, — сказала вона, — відкрившись вам. Так, звісно, ми з вами знайомі недовго, я маю на увазі особисто, — але за описом ви і ваша родина відомі мені досить давно, і, ледве побачивши вас, я відчула себе з вами, як із старою знайомою. До того ж зараз я, щоправда, визнала, що зобов’язана дати вам пояснення після того, як поставила таке запитання про матір Едварда, тим більше що, на лихо, мені ні до кого звернутися за порадою. Про нас знає тільки Енн, але на її думку зовсім не можна зважати. І мені від неї більше шкоди, ніж користі, адже я весь час боюся, що вона мене видасть. Енн зовсім не вміє тримати язика за зубами, що ви не могли не помітити, і дійсно — коли недавно сер Джон назвав його ім’я, я страх як перелякалася, що вона зараз усе й розповість. Важко уявити, скільки душевних мук я терплю через це. Дивуюся, слово честі, що я іще жива після всіх страждань, які переношу ради Едварда ось уже чотири роки. Все таке непевне, і надії такі хиткі, і ми майже не бачимося — двічі на рік, не більше. Боже мій, я навіть не розумію, як у мене ще серце не розірвалося.
Тут вона дістала носову хустку, але Елінор не мала до неї особливого співчуття.
— Інколи, — вела далі Люсі, втерши очі, — я навіть думаю, чи не краще б для нас обох повернути одне одному слово. — Тут вона подивилася прямо в обличчя своєї співрозмовниці. — Але в мене бракує рішучості. Мені нестерпна думка про те, яким нещасним його зробить одна згадка про наш розрив. Та й сама я… він такий мені дорогий, що я не маю сил з ним розлучитися. Що б ви мені порадили, міс Дешвуд? Як би ви самі вчинили в такому разі?
— Вибачте, — відповіла Елінор, яку це питання вкрай здивувало, — але в цих обставинах я ніякої поради дати вам не можу. Ви повинні покластися на власну думку.
— Так-то воно так, — продовжувала Люсі після того, як обидві вони якийсь час помовчали, — його матінка коли-небудь мусить так чи інакше його забезпечити, але бідолаха Едвард у такій тузі! Він не здався вам сумовитим, коли гостював у вас в Бартоні? Коли він попрощався з нами в Лонгстейплі, щоб вирушити до вас, він був у такому розладі з собою, що я непокоїлася, аби ви не подумали, що він хворий.
— Так він приїхав до нас від вашого дядька?
— Саме так. Він прогостював у нас два тижні. А ви вважали, що він прямо з Лондона?
— Ні, — відповіла Елінор, із сумом усе більше переконуючись, що Люсі не бреше. — Він, пам’ятаю, сказав нам, що провів два тижні у друзів в околицях Плімута. — Пригадала вона, і як здивувалася вона тоді, що він більше нічого про цих друзів не сказав і не назвав навіть їхнього імені.
— І ви помітили його смуток? — повторила Люсі.
— О, так! Особливо в перші дні.
— Я благала його взяти себе в руки, хвилюючись, щоб ви не запідозрили про причину. Але він впав у таку меланхолію з тієї причини, що не міг провести з нами більше двох тижнів і бачив, як страждаю я. Бідолаха! Боюся, йому не стало легше: листи його такі сумні! Це я отримала, коли ми виїжджали з Ексетера. — Вона дістала з кишені листа і недбало показала Елінор, кому він був адресований. — Вважаю, ви знаєте його руку. Почерк у нього незрівнянний, хоча цього разу писав він не так добре, як завжди. Напевно, втомився, бо обписав увесь листок якомога щільніше.
Елінор побачила знайомий почерк і вже не могла більше сумніватися. Мініатюра, тішила вона себе надією, потрапила до Люсі випадково і зовсім не була подарунком Едварда, але якщо вони листуються, то, значить, вони справді заручені — адже тільки заручини дають їм подібне право. І на якусь болісну мить вона майже втратила владу над собою, серце її стиснулося, ноги підкосилися, але подолати хвилювання було необхідно будь-що, і, рішуче придушивши бурю своїх почуттів, вона майже миттєво зуміла повернути собі спокій і зберегти його до кінця їхньої бесіди.
— У листуванні, — сказала Люсі, ховаючи листа в кишеню, — ми знаходимо єдину втіху в довгі місяці постійних розлук. Так, я маю ще і його портрет, але бідолаха Едвард позбавлений навіть такого засобу угамувати свою печаль. Він каже, що коли б мав мого портрета, то його страждання були б меншими. Коли він останній раз був у Лонгстейплі, я подарувала йому свій локон, вправлений у каблучку, і він запевнив мене, що на серці в нього стало легше, хоча зрозуміло, що портрет втішив би його значно більше. Можливо, ви помітили в нього на руці цю каблучку, коли він був у вас?
— Так, помітила, — відповіла Елінор рівним голосом, твердість якого ховала такий душевний біль і гіркоту, яких вона ще ніколи не відчувала. Вона була принижена, приголомшена, знищена.
На щастя для неї, вони вже підходили до котеджу, і розмова урвалася. Посидівши з ними кілька хвилин, Люсі із сестрою вирушили назад до Бартон-парку, і Елінор могла тепер досхочу думати і страждати.
РОЗДІЛ 23
Якою б малою не була віра Елінор у правдивість Люсі, але цього разу, — добре розміркувавши, — вона не знайшла підстав запідозрити її у брехні: жодна спокуса не штовхнула б її на таку незугарну вигадку. І Елінор більше не могла, не насмілювалася сумніватися в словах Люсі, істинність яких підтверджувалася безліччю усіляких свідчень і доказів, а спростовувалася лише її власним бажанням. Едвард, безперечно, міг познайомитися з Люсі в будинку містера Претта, і це робило все інше і неспростовним, і невимовно тривожним. Те, що Едвард гостював десь в околицях Плімута, його меланхолія, гіркота, з якою він говорив про непевність свого майбутнього, суперечливість його поведінки з нею самою, докладні відомості про Норленд і їхніх родичів, якими стільки разів дивували її обидві міс Стіл, мініатюра, лист, каблучка — усе це складалося в докази, які вже усували побоювання, що вона надто несправедливо ставиться до Едварда, і невблаганно свідчили, як погано він вчинив з нею, і іншого пояснення їм вона не знаходила, хоч би як того не хотіла. Обурення таким безсердечним лукавством, гнів, що її ввели в оману, спочатку заважали їй бачити щось, окрім власної образи. Проте незабаром їх змінили нові думки і припущення. Чи навмисно Едвард її одурював? Чи прикидався він, ніби має до неї почуття, якого насправді не мав? Він заручений з Люсі, але чи за велінням серця? Ні! Хоч би що там було раніше, але тепер його серце належить їй одній. І вона не тішить себе помилковими мріями. В Норленді її мати, сестри, Фанні постійно помічали його увагу до неї. Ні, в ній говорить не пихатість! Він, безперечно, кохає її. І ця думка в єдину мить втішила її серце! Яка спокуса негайно його пробачити! Так, зрозуміло, він винен, дуже винен, що залишився в Норленді, коли почав усвідомлювати, яку владу вона здобуває над ним. Тут йому вибачення немає. Але якщо він поранив її, то на які страждання прирік себе! Якщо її становище тяжке, то його — позбавлене і тіні надії. Своєю необачністю він заподіяв їй горе, але лише на якийсь час, себе ж назавжди прирік на тяжке існування. Коли-небудь вона, мабуть, зцілиться від печалі. Але він — до чого йому прагнути? Чи знайде він з Люсі Стіл хоча б тінь щастя? Як житиме він, з його шляхетністю, делікатністю почуттів і освіченим розумом, маючи таку дружину, як вона, — неосвічену, брехливу і себелюбну?
- Предыдущая
- 28/78
- Следующая