Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 30

Не звертаючи на нього уваги, Генрі Кроуфорд продовжував підлещуватися до Джулії.

— Ви повинні зглянутися на нас, — казав він, — просто повинні. Коли ви поміркуєте про цю роль, ви, без сумніву, відчуєте, що вона ваша. Може, ви й обрали трагедію, та я певен, що комедія обирає вас. Вам доведеться відвідати мене у в'язниці з кошиком провізії; ви ж не відмовитеся прийти до мене у в'язницю? Я навіть бачу, як ви входите з кошиком.

Він говорив досить переконливо. Джулія завагалася; чи не хоче він лише заспокоїти її і відволікти від недавньої поразки? Вона йому не довіряла. Він знехтував нею зумисне. Можливо, він грається її почуттями. Вона підозріло поглянула на сестру. З виразу обличчя Марії все стане зрозумілим: чи не роздратована вона, чи не стривожена? Але Марія виглядала спокійною й задоволеною, а Джулія добре знала, що в цій забавці Марія може бути щасливою тільки за її рахунок. Тому вона, одразу ж скипівши, тремтячим голосом мовила до Генрі Кроуфорда:

— Здається, ви не боїтеся, що не зможете лишатися серйозним, коли я увійду з кошиком провізії… хоча цього слід було б очікувати… але я загрожую вам тільки в ролі Агати!

Вона замовкла. Генрі Кроуфорд спантеличено дивився на неї і, здавалося, не знав, що й сказати. Том Бертрам почав знову:

— Міс Кроуфорд повинна грати Амелію… Вона буде чудовою Амелією.

— Не бійся, я не хочу цієї ролі, — поспішно вигукнула розгнівана Джулія. — Роль Агати мені не дістанеться, а нікого більше я грати не буду; а щодо Амелії, то з усіх ролей це найогидніша. Я її просто ненавиджу. Гидка, нікчемна, вперта, фальшива і безсоромна особа. Я ніколи не полюбляла комедії, а це комедія в її найгіршому вигляді.

І, сказавши це, вона швидко вийшла з кімнати, і майже всі почувалися ніяково, проте ніхто їй особливо не співчував, окрім Фанні, що мовчки слухала все і з жалем думала, що Джулію мучать ревнощі.

Після того як Джулія пішла, ненадовго запанувала тиша; але невдовзі її брат знов повернувся до «Уз кохання» і з допомогою містера Йєтса став ретельно переглядати п'єсу, щоб упевнитись, які декорації будуть потрібні, а Марія і Генрі Кроуфорд тим часом тихенько розмовляли, і зауваження, з якого вона почала — «Звичайно, я залюбки віддала б цю роль Джулії, та хоч я сама, певно, зіграю її погано, переконана, що вона зіграє ще гірше», — це зауваження, звісно, дало їй змогу вислухати усі компліменти, заради яких воно було сказане.

За якийсь час товариство розійшлося — Том Бертрам і містер Йєтс вирішили продовжити свою нараду в кімнаті, яка відтепер дістала назву Театру, а міс Бертрам вирішила піти до пасторату, щоб самій запропонувати роль Амелії міс Кроуфорд. І Фанні лишилася на самоті.

Перше, що вона зробила, замислившись без свідків, — це взяла том, що лежав на столі, і почала читати п'єсу, про яку стільки чула. У ній прокинулася цікавість, і вона гортала сторінки з нетерпінням, яке час від часу перемагав подив: хіба можна запропонувати і прийняти таке для аматорського театру! Агата і Амелія, хоч і такі різні, здавалися їй зовсім недоречними персонажами для домашньої вистави; становище однієї й мова іншої так не пасували будь-якій порядній жінці, що вона не могла навіть уявити, щоб її кузини повністю усвідомлювали затію; і вона щиро бажала, аби вони схаменулися, почувши дорікання Едмунда, яких, звичайно, було не уникнути.

Розділ п'ятнадцятий

Міс Кроуфорд прийняла пропозицію дуже охоче; а невдовзі після повернення міс Бертрам з пасторату приїхав містер Рашворт, отже, було кому віддати ще одну роль. Йому запропонували на вибір або Графа Кесела, або Анхельта, і спершу він не знав, кого ж обрати, і питав поради у міс Бертрам; але, зрозумівши з пояснень інших, чим різняться між собою ці персонажі і хто є хто, він згадав, що колись бачив цю п'єсу в Лондоні і подумав, що Анхельт справжнісінький йолоп; тому він обрав роль Графа. Міс Бертрам схвалила його рішення, адже що менше йому доведеться вчити напам'ять, то й краще; і хоч вона не могла розділити його бажання, щоб Граф і Агата грали разом, і не могла стримати нетерпіння, поки він неквапливо перегортав сторінки в надії будь-що відшукати таку сцену, вона люб'язно взяла його роль у свої руки і скоротила всі репліки, які можна було скоротити; крім того, вона зауважила, що йому слід бути ошатно вбраним, і сама обрала для нього кольори. Містер Рашворт був радий нагоді похизуватися в розкішному вбранні, хоча й удавав, наче йому це байдуже; і він був надто заклопотаний своїм зовнішнім виглядом, щоб думати про інших і робити будь-які висновки або зазнати одне з тих розчарувань, до яких Марія вже почасти приготувалася.

Усі ці важливі справи владналися без відома Едмунда, бо його зранку не було вдома; та коли він перед обідом увійшов до вітальні, там не вщухав гомін палкої суперечки між Томом, Марією та Йєтсом; а містер Рашворт ступив до Едмунда — йому хотілося якнайшвидше повідомити приємну новину.

— Ми знайшли п'єсу, — сказав він. — Це «Узи кохання»; я буду Графом Кеселом і спочатку з'явлюся в голубому костюмі і рожевому шовковому плащі, а потім ще в іншому чудернацькому костюмі, на зразок мисливського. Не знаю, щоправда, як мені це сподобається.

Фанні невідривно дивилася на Едмунда, і серце її тріпотіло, поки вона слухала ці слова; вона бачила його погляд і розуміла, що він має відчувати.

— «Узи кохання»! — здивовано вимовив Едмунд і повернувся до брата і сестер, наче не сумнівався, що вони заперечуватимуть.

— Так! — вигукнув містер Йєтс. — Після всіх обговорень та суперечок ми вирішили, що жодна п'єса нам так не підійде, як «Узи кохання». Дивно, що ми не подумали про неї раніше. Просто несосвітенне глупство; адже тут ми маємо всі переваги, яких не було в Еклсфорді; і так зручно мати готовий взірець для наслідування! Ми вже розподілили майже всі ролі.

— А як щодо жіночих ролей? — похмуро спитав Едмунд і поглянув на Марію.

Марія мимоволі зашарілася й відповіла:

— Я взяла роль, яку мала виконувати леді Ревеншоу, — і вже сміливіше додала: — А міс Кроуфорд буде Амелією.

— Я не думав, що в нас так легко знайдуться виконавці для такої п'єси, — мовив Едмунд, відвертаючись до каміна, де сиділи його матір, тітка і Фанні, і сів біля них з украй роздратованим виглядом. Містер Рашворт пішов за ним, щоб закінчити свою розповідь:

— Я виходжу на сцену тричі, і в мене сорок дві репліки. Це не абищо, хіба не так? Тільки мені не до вподоби, що доведеться так вичепуритися. Я, мабуть, не впізнаю себе в тому голубому костюмі та рожевому плащі.

Едмунд не знав, що відповісти. За кілька хвилин містера Бертрама попросили з кімнати, щоб він дав деякі поради теслі; за ним вийшов і містер Йєтс; а невдовзі за ними послідував містер Рашворт, і Едмунд одразу ж скористався з цієї нагоди:

— Я не міг сказати в присутності містера Йєтса, що я думаю про цю п'єсу, щоб не образити його друзів з Еклсфорду; але тепер, люба Маріє, я мушу сказати тобі, що вважаю її зовсім непридатною для домашнього театру, і сподіваюся, ти від неї відмовишся. Певен, що, коли ти уважно її прочитаєш, ти просто не можеш вчинити інакше. Прочитай матусі або тітоньці тільки перший акт, і ти побачиш, чи подобає тобі хвалити цю п'єсу. Не маю сумніву, тобі не знадобиться навіть судження батька.

— Ми дуже по-різному дивимося на речі, — вигукнула Марія. — Повір, я уважно ознайомилася з п'єсою; і якщо вилучити деякі місця, що, звичайно, буде зроблено, я не бачу в ній нічого поганого; і, до речі, я не єдина із знайомих тобі осіб, хто вважає її дуже хорошою для домашнього театру.

— Мені шкода, якщо це так, — була його відповідь, — але в цьому разі ти маєш вести за собою інших. Ти повинна подати приклад. Якщо всі інші помиляються, тобі слід вказати їм правильний шлях і бути взірцем справжнього такту. У всьому, що стосується правил пристойності, саме твоє слово повинно бути законом для всього товариства.

Марії лестило, що він вважає її такою шанованою особою, адже вона, як ніхто, любила верховодити у компанії; і тому вона вже набагато люб'язніше відповіла: