Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 29

— Годі, — сказав нарешті Том Бертрам. — Ми просто гаємо час, і цьому немає виправдання. Треба щось вирішувати. Байдуже, що ми оберемо, головне — вибрати. Не слід бути такими прискіпливими. Нема чого лякатися, якщо дійових осіб буде трохи більше. Можна взяти й по дві ролі. Будьмо скромнішими. Якщо роль незначна, тим буде почесніше щось із неї зробити. Віднині я не хочу нічого ускладнювати. Я візьму будь-яку роль, яку ви мені запропонуєте, тільки щоб вона була комічною. Нехай вона буде комічною, а все інше не має значення.

І він уже чи не вп'яте запропонував «Законного спадкоємця», вагаючись тільки щодо того, якій ролі йому слід віддати перевагу — лорда Дьюберлі чи доктора Панглоса; і дуже щиро, хоча й вельми невдало, намагався переконати інших, що поміж решти персонажів п'єси є чудові трагічні ролі.

Мовчанку, яка запанувала після цієї безплідної спроби, порушив він сам; узявши одну із збірок п'єс, що лежали на столі, він погортав її і раптом вигукнув:

— «Узи кохання»! А чому б і не «Узи кохання», якщо їх ставили у Ревеншоу? Як це нам раніше не спало на думку? Просто диво, — це ж саме те, що нам треба. Що ви на це скажете? Тут є дві головні трагічні ролі для Йєтса й Кроуфорда, і управитель, що говорить віршами, — це для мене, якщо ніхто не заперечує; і роль дріб'язкова, проте з таких, що мені не осоружні, і, як я вже казав, я вирішив узяти будь-яку роль і зробити все, що в моїх силах. А що до решти ролей, вони всім підійдуть. Лишаються тільки граф Кесел і Анхельт.

Пропозиція дістала загальне схвалення. Усім уже почала набридати невизначеність, і в кожного сяйнула думка, що жодна п'єса із запропонованих досі не була такою прийнятною для всіх. Особливо був задоволений містер Йєтс: він іще в Еклсфорді був небайдужий до ролі Барона, заздрив кожній із реплік лорда Ревеншоу і потай повторював їх у своїй кімнаті. Вергати громи в ролі барона Уїлденхейма було вінцем його театральних амбіцій; і, вже вивчивши напам'ять половину сцен, він поквапився запропонувати себе на цю роль. Щоб віддати йому належне, слід зазначити, що він не наважився її привласнювати, оскільки пам'ятав, що гучні промови є й у ролі Фредеріка; тому він зауважив, що не менш охоче погодиться й на неї. Генрі Кроуфорд був ладен узяти будь-яку з цих ролей. Від якої відмовиться містер Йєтс, та йому й підійде. Тут почався обмін компліментами. Міс Бертрам, яку найбільше цікавила роль Агати, взяла рішення на себе, зауваживши містерові Йєтсу, що тут важливі зріст і статура, і оскільки він вищий, йому особливо пасуватиме роль Барона. Усі визнали, що вона має рацію, і коли з цими двома ролями визначилися, вона могла не сумніватись, що роль Фредеріка буде призначено тому, кому слід. Тепер три ролі уже були розібрані, залишався тільки містер Рашворт, за якого Марія завжди відповідала, що він згодний на будь-яку роль; і Джулія, що, подібно до сестри, сподівалася бути Агатою, щиро потурбувалася про міс Кроуфорд.

— Ми несправедливо забули про відсутню, — мовила вона. — У п'єсі замало жіночих ролей. Амелія і Агата можуть підійти Марії і мені, а от для вашої сестри, містере Кроуфорд, немає нічого.

Містер Кроуфорд висловив бажання, щоб про це ніхто не хвилювався: він цілком певний, що його сестрі не хочеться грати, хіба що її участь буде конче потрібна; а за даних обставин вона взагалі далека від думки, що на неї будуть розраховувати. Але йому одразу ж заперечив Том Бертрам, стверджуючи, що роль Амелії з усіх поглядів підходить міс Кроуфорд, якщо тільки вона погодиться грати.

— Вона просто повинна зіграти цю роль, — сказав він, — як будь-яка з моїх сестер — Агату. І це не потребує від них ніякої жертви, адже роль суто комічна.

Запала коротка пауза. Кожна з сестер виглядала стривоженою, бо кожна відчувала, що роль Агати наче створена для неї, і сподівалася, що всі інші проситимуть її взяти саме цю роль. Генрі Кроуфорд, що узяв п'єсу і з удаваною недбалістю переглядав перший акт, невдовзі владнав цю справу.

— Я змушений просити Джулію Бертрам, — сказав він, — щоб вона не погоджувалась на роль Агати, бо це буде серйозною загрозою для мого урочистого вигляду. Ви не повинні, справді не повинні цього робити, — звернувся він до Джулії. — Я просто не зможу витримати скорботного виразу на вашому обличчі. Ми з вами так багато сміялися, що я неодмінно про це згадаю, і Фредерік з його дорожньою торбою не знатиме, куди тікати.

Це було сказано люб'язно й ввічливо; але його поштива манера не обманула почуттів Джулії. Вона помітила погляд Марії, який підтвердив, що її справді скривджено; це була просто хитрість, спроба ввести її в оману; її обійшли і Марії віддали перевагу; тріумф на обличчі Марії, який вона марно намагалася приховати, свідчив про те, як вірно вона все розуміє; і Джулія не встигла опанувати себе, щоб заговорити, як її брат у свою чергу виступив проти неї:

— О, так! Марія повинна бути Агатою. У неї це вийде якнайкраще. Хоч Джулія і уявляє, наче їй підходить трагедія, мені так не здається. У ній немає нічого від трагічної героїні. У неї не та зовнішність: і риси не трагічні, і ходить вона надто швидко, і говорить, і не зможе зберігати серйозного виразу обличчя. Краще їй зіграти стару селянку — дружину Бідного селянина, справді, Джуліє! Це дуже гарна роль, запевняю тебе. Стара пані душевно підтримує благородні наміри свого чоловіка. Ти будеш Дружиною селянина.

— Дружиною селянина! — вигукнув містер Йєтс. — Що це ви таке кажете? Найнудніша, наймізерніша роль, просто порожнє місце; жодної вдалої репліки. І таку роль узяти вашій сестрі! Та це просто знущання — таке пропонувати. В Еклсфорді цю роль віддали гувернантці. Ми всі були згодні, що її неможливо запропонувати будь-кому іншому. Будьте справедливішим, шановний режисере. Ви не заслуговуєте цієї посади, якщо не можете оцінити таланти ваших акторів, як вони того варті.

— Що ж, мій любий друже, я можу сказати, що поки я і мої актори почнемо грати як слід, нам доведеться чимало попрацювати; але я аж ніяк не хотів применшити таланти Джулії. Нам не потрібні дві Агати, а без Дружини селянина не обійтися; і я начебто подав сестрі приклад скромності, вдовольнившись роллю старого Управителя. Якщо роль незначна, тим більшою буде заслуга Джулії, коли вона зможе тут чогось досягти. А якщо вона так затято постає проти всього смішного, нехай промовляє слова Селянина, а не його дружини, і поміняє їх ролями; він, як на мене, досить серйозний і навіть патетичний. П'єса від цього не програє; а щодо самого Селянина, якщо йому належатимуть слова його жінки, я залюбки зіграю цю роль.

— За всієї вашої прихильності до Дружини селянина, — мовив Генрі Кроуфорд, — неможливо зробити так, щоб ця роль підійшла вашій сестрі, і нам не слід прирікати її до такого випробування. Ми навіть не повинні дозволяти їй погоджуватися. Погано, якщо їй доведеться потерпати через власну поступливість. Її таланти розкриються в ролі Амелії. Амелія — це навіть складніша роль, ніж Агата. Як на мій погляд, це найскладніший з усіх персонажів. Потрібне справжнє мистецтво, справжній смак, щоб передати всю її чарівну безтурботність та душевну простоту, не вдаючись до крайнощів. Я бачив, як талановиті акторки в цій ролі зазнавали фіаско. Простодушність насправді важко зіграти навіть професійним акторам. Для цього потрібна здатність тонко відчувати, що їм не властиво. Тут необхідна щира шляхетна вдача — потрібна Джулія Бертрам. Сподіваюся, ви згодні? — І він повернувся до Джулії з поглядом і благальним, і тривожним, який її трохи вмилостивив; але поки вона вагалася, не знаючи, що відповісти, знову втрутився її брат і почав запевняти, що ця роль більше пасує міс Кроуфорд.

— Ні, ні, Джулія не повинна грати Амелію. Ця роль взагалі не для неї. Вона їй не сподобається, і Джулія не зможе зіграти її як слід. Вона занадто висока й міцна. Амелія повинна бути мініатюрною, легкою, мати дівочі манери й струнку фігурку. Ця роль — для міс Кроуфорд, і тільки для неї. Вона і зовні схожа на Амелію, і зіграє її просто чудово, будьте певні.