Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 51

– Ти ще здивований будеш. Я не все життя у палацах прожила. А каву тебе хто заварювати навчив? Візі? Гаразд, не хмурся, дорікати не буду. Сама винна. Але в Отер ти більше не потрапиш. Навіть якщо ти там Меллі знадобишся – все одно не поїдеш, зрозумів?

Я вирішив від гріха подалі змінити тему.

– Між іншим, у мене теж є умови до шлюбного договору.

– Ці-іка-а-аво, я-акі-і?

– Перше – з доньками помирися. Я з ними міцно дружу. Арфіаль підняла на мене здивований погляд:

– З Босоніжкою я й не сварилася. Тірі сама мене уникає, і як із нею зв'язатися…

– Я передам, мамо.

Босоніжка заявилася під ранок. Чи то випадково, чи то стежила вона за матір'ю, – її зрозумієш, авжеж. Зачути я п відчув, та Арфі не хотів турбувати.

…Коли я спустилася на кухню, чаклунка встигла з'їсти залишки кролятини, від пива теж нічого не залишилося, – і всміхається:

– Ну як, порозумілися? Буде до кінця року в мене братик? (Такого б я, звичайно, нікому, крім неї, не спустив.)

– З першим пунктом усе зрозуміло, – підвела риску Арфіаль.

– А другий ще простіше – ВЕСІЛЛЯ СЬОГОДНІ!

– Та не-е-евже сьогодні можна? – її очі лукаво блиснули. – За Законом, мені пам'ятається, жених повинен повний цикл фаз Місяця прожити в утриманні.

– Існує так звана «коротка церемонія»…

– Яку, – давлячись від сміху, влізла в розмову Босоніжка, – застосовують, коли наречену викрадають!

Я почав був пояснювати, що не тільки при викраденні…

…Але Арфі тільки рукою махнула:

– Неха-ай, будемо вважати, викрав!

Вони вийшли разом з дому. Небо хмарилось, ніби віщуючи біду. Чоловік обійняв дружину за плечі і взяв доньку за руку. З нізвідки з'явилася друга дочка, подала руку матері. А мати на те й мати – все лихе вже забуто…

І хоча ніхто з четвірки про те не думав, здавалося, що все це виклик самій долі.