Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 104

— Яка, на твою думку, у них найбільша перевага? У них узагалі є слабкості?

Едвардові не треба було перепитувати, щоб здогадатися: я маю на увазі Волтурі.

— Головною їхньою зброєю є Джейн і Алек, — рівним голосом мовив він, наче ми розмовляли про бейсбольний матч. — Тому гравці захисту рідко коли втручаються в гру.

— Бо Джейн може спалити тебе просто на місці — принаймні морально. А що вміє Алек? Ти, здається, колись говорив, що він навіть небезпечніший за Джейн.

— Так. Якось мірою він — протиотрута Джейн. Джейн змушує відчувати невимовний біль. Алек, зі свого боку, змушує тебе не відчувати нічого. Абсолютно нічого. Іноді, коли у Волтурі прокидається співчуття, вони велять Алеку зробити жертві анестезію, перш ніж її знищать. Якщо ця жертва скорилася або якимсь чином задовольнила їх.

— Анестезію? Але чому ж тоді це ще страшніше за Джейн?

— Бо він відключає всі твої відчуття. Зникає біль — але водночас зникають зір, слух, нюх. Повна втрата чуттів. Ти сам-один у чорноті. Ти навіть не відчуєш, як тебе палять.

Я здригнулася. Чи це найкраще, на що нам варто сподіватися? Не бачити й не чути смерті, коли вона прийде?

— Та це робить їх тільки однаково небезпечними, — провадив Едвард тим самим беземоційним голосом, — бо вони здатні знерухомити тебе, перетворити на безпомічну ціль. А відмінність між ними така ж, як між мною та Аро. Аро здатен чути думки тільки однієї людини в певний момент. Джейн здатна завдати удару тільки одній жертві, на якій зосередиться. Я ж чую ментальні голоси всіх одночасно.

Мене скував холод, коли я збагнула, куди він хилить.

— Алек здатен знерухомити всіх нас воднораз? — прошепотіла я.

— Так, — відповів він. — Якщо він застосує свій дар проти нас, ми всі осліпнемо й оглухнемо, і просто чекатимемо, коли вони нас уб’ють — може, вони нас просто спалять, навіть не даючи собі труду спершу роздерти нас. Так, ми можемо спробувати битися, та ми радше завдамо шкоди одне одному, ніж комусь із них.

Кілька секунд ми йшли мовчки.

Ідея вже формувалася в моїй голові. Не вельми оптимістична, проте це краще, ніж нічого…

— Ти гадаєш, Алек — дуже добрий боєць? — запитала я. — Якщо не зважати на цю його здатність. Якщо йому б довелося битися, не застосовуючи свого дару? Цікаво, чи він хоч колись пробував…

Едвард гостро зиркнув на мене.

— Ти що собі думаєш?

Я дивилася просто перед собою.

— Він, либонь, не зможе застосувати свій дар проти мене, правда ж? Якщо його дар такий самий, як у Джейн, Аро або в тебе. Може… якщо йому по-справжньому ніколи не доводилося захищатися… а я б навчилася кількох прийомчиків…

— Він у клані Волтурі вже кілька століть, — обірвав мене Едвард, і в його голосі майнула нагла паніка. Мабуть, внутрішнім зором він бачив ту саму картинку, що й я: Каллени безпорадно завмерли — бездушні стовпи на смертному полі — усі, крім мене. Бо я ж буду єдиною, хто зможе битися. — Так, напевно, ти маєш імунітет до його дару, але ж ти всього-на-всього перволіток, Бел-ло. Я не зможу зробити з тебе дужого бійця за кілька тижнів. А я не маю сумнівів, що він добре навчений.

— Може, так; а може, й ні. І це єдине, на що я здатна і на що інші не здатні. Навіть якщо мені вдасться ненадовго відвернути його увагу…

Чи вистачить у мене сил, щоб дати іншим бодай шанс?

— Будь ласка, Белло, — сказав Едвард крізь зціплені зуби. — Не говорімо про це.

— Вияви трохи здорового глузду.

— Я постараюся навчити тебе всього, що зможу, але не силуй мене уявляти, як ти жертвуєш своїм життя, щоб відвернути… — він задихнувся й не зміг закінчити фразу.

Я кивнула. А свої плани я триматиму при собі. Спершу впораємося з Алеком, а тоді, якщо мені пощастить виграти, візьмемося до Джейн. Якби я просто могла вирівняти шанси — забрати у Волтурі їхню неймовірну бойову перевагу! Може, тоді в нас з’явиться надія… Думки мої летіли вчвал. А що як я таки зможу відвернути їхню увагу, а то й узагалі вивести їх із гри? Справді, з якого дива Джейн чи Алеку було вчитися бійцівської майстерності? Я не могла собі уявити, що маленька образлива Джейн відмовилася від свого дару навіть для того, щоб навчитися чогось нового.

Якби я змогла їх убити, це багато б чого змінило!

— Я маю опанувати все. Все, що тільки ти зможеш увіпхати в мою голову за наступний місяць, — пробурмотіла я.

Він не зреагував, наче я й не говорила нічого.

Так, хто наступний? Варто розробити детальний план, щоб я, коли раптом зможу подолати Алека, не завагалася у вирішальну мить. Я почала міркувати: в якій іще ситуації непроникний череп міг дати мені перевагу? Я мало знаю про здібності інших. Певна річ, такі вояки, як величезний Фелікс, мені не до снаги. Тут я тільки можу звільнити дорогу для Еммета. Я мало знала про інших із гвардії Волтурі, якщо не рахувати Деметрі…

Обличчя моє не ворухнулося, коли я подумала про Деметрі. Понад усякий сумнів, він — боєць. Бо в іншому разі він би довго не протримався — він-бо завжди на передовій. Він має бути попереду, бо він мисливець — найкращий мисливець у світі, безпереч но. Якби існував кращий, Волтурі б обрали його. Аро не оточує себе другими номерами.

Якби Деметрі не було, тоді ми могли б утекти. Принаймні ті, хто з нас залишиться… Моя дочка здавалася такою теплою у мене на руках… Хтось міг би забрати її і втекти. Джейкоб або Розалія — хто залишиться в живих.

І… якщо б не було Деметрі, Аліса та Джаспер надалі були б у безпеці. Може, саме це й побачила Аліса? Що частина нашої родини може продовжити існування? Хоча б вони двоє.

Чи можу я за це тримати на неї зло?

— Деметрі… — мовила я.

— Деметрі я беру на себе, — сказав Едвард твердим напруженим голосом. Я швидко зиркнула на нього і спостерегла, що на обличчі в нього вирувала лють.

— Чому? — прошепотіла я.

Спершу він нічого не відповів. Ми наблизилися до річки, коли він нарешті пробурмотів:

— Заради Аліси. Це єдине, як я зможу їй віддячити за минулі п’ятдесят років.

Отож, він думав приблизно так само, як і я.

Я вчула, як Джейкобові лапи тупають по замерзлій землі. За кілька секунд він уже топтався поруч зі мною, не відриваючи очей від Ренесми.

Я коротко йому кивнула, а тоді повернулася до своїх думок. Часу було зовсім мало.

— Едварде, як ти гадаєш, чому Аліса звеліла нам розпитати Єлизара про Волтурі? Він нещодавно був в Італії, чи як? Що він може знати?

— Якщо йдеться про Волтурі, Єлизар знає все. Я забув, що ти ж не знаєш. Він колись належав до їхнього клану.

Я мимоволі зашипіла. Джейкоб позаду мене загарчав.

— Як так? — із притиском запитала я, і перед моїм внутрішнім зором постав уродливий темночубий чоловік у довгому попелястому плащі на нашому весіллі.

Едвардове обличчя пом’якшилося — майнула подоба усмішки.

— Єлизар — вельми лагідна людина. Він не був цілком щасливим із Волтурі, але поважав закон і визнавав, що його слід дотримуватися. Йому здавалося, що він день у день працює на благо майбутнього. Він не шкодує про той час, що провів із Волтурі. Та коли він познайомився з Кармен, він знайшов своє місце у світі. Вони дуже схожі між собою, і як на вампірів, обоє дуже співчутливі, — Едвард знову всміхнувся. — Вони познайомилися з Танею та її сестрами — і більше не озиралися на минуле. Вони пасують сааме для такого способу життя. Якби вони не зустріли Таню, гадаю, з часом і самі знайшли би спосіб обходитися без людської крові.

Картинки в моїй голові перемішалися. Я не могла скласти їх докупи. Співчутливий гвардієць Волтурі?

Едвард поглянув на Джейкоба й відповів на його невимовлене запитання.

— Ні, він не був їхнім вояком, так би мовити. Просто у нього дар, який вони вважали корисним.

Джейкоб, очевидячки, поставив наступне логічне запитання.

— У нього є інстинктивне чуття на обдарування інших — на ті додаткові здібності, які мають деякі вурдалаки, — пояснив йому Едвард. — Він міг приблизно пояснити Аро, чим саме вирізняється той чи інший вампір, якщо трошки побув біля нього. Це вельми допомагало, коли Волтурі затівали війну. Він міг попередити, якщо в когось із протилежного табору є дар, який може завдати їм шкоди. Та це траплялося нечасто: більшість вампірів не здатні завдати Волтурі навіть якоїсь серйозної незручності. Отож частіше дар прислуговувався для того, щоб урятувати когось, кого Аро вважав корисним. Певною мірою дар Єлизара спрацьовує і на людях. Коли йдеться про людей, йому доводиться дуже зосереджуватися, оскільки їхні латентні здібності майже не проявляються. Аро велів йому тестувати людей, які хотіли приєднатися до клану, щоб побачити, чи є у них потенціал. Аро було дуже шкода, коли він їх полишив.