Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Укус огняного змія - Тисовська Наталя - Страница 9
Коли я вдруге врятувала теку й обтрусила її від снігу й землі, мужчина вже стояв на ногах. На чорному пальті наліпилося трохи снігу, і він обтріпував припіл, а очей не відривав від папки, яку я тримала міцно, не віддаючи йому.
— Е-е-е… можна? — невпевнено спитав він, виставляючи долоню в чорній рукавичці.
— Що? — здивувалась я.
— Ну… цей…
— А!.. Зараз!
Ще раз обтрусивши течку, я передала її мужчині. Він церемонно вклонився. За цей час загусла темрява, ліхтар загорівся позаду невдачливого пішохода, й мені не видно було його очей, та здалося, що він підсміюється і з власної незграбності, і з моєї загальмованості.
— Дякую, — нарешті сказав він, коли пауза просто непристойно затяглася.
— Прошу.
— Сходинка яка… підла.
Я загиготіла. Уявила собі дорослого дядька, який, мов голопуцьок, розтягнувся на асфальті, й не могла стримати сміху. Він щось пробував сказати, а я лишень відмахувалась і реготала, аж сльози виступили.
— Вибачте… вибачте… — давилася словами.
— Та нічого… я сам… треба частіше під ноги дивитися… Як вас на ім’я й по батькові?
— Наталя Тарасівна.
— А я Ростислав Костянтинович.
— Рос-ти-слав Кос-тян-ти-но-вич, — повторила я, перекочуючи слова в роті, мов горіхи. — Постаралися батьки, вас називаючи. З першої спроби й не вимовиш.
— Що є, те є… А ви не знаєте тут поблизу якого-небудь ресторанчика? Я сьогодні не обідав.
— А он, бачите, за стоянкою…
— Складете мені компанію, рятівнице?
— Зізнаюся вам, — мовила таємничим шепотом, — я сьогодні ще навіть не снідала, тільки чаю похлебтала.
У маленькому ресторанчику, де, наче у їдальні, столики туляться поздовж стін довгої, як кишка, зали, подавали східну кухню. У вітрині ми вибрали смажене м’ясо, до нього дивний різнокольоровий салат, і насамкінець — чай із тістечком. З мене такий їдець, що тістечко, либонь, виявиться зайвим, проте Ростислав Костянтинович наполіг.
Я вперше добре роздивилася супутника: мав дуже світлі, майже прозорі очі, а в них опуклими чорними цятками плавали чоловічки.[3] Темно-русявий чуб підмащений чи то гелем, чи то воском. Тонкий запах одеколону. А руки великі, робочі.
Ми зайняли столик біля вікна, де в чорному квадраті шибки — веселі неонові вивіски крамниць. Сусіди не галасливі, у повітрі літають смачнющі запахи, музика спокійна й тиха, а поруч зі мною — цікавий мужчина в самому розквіті сил.
М’ясо було гаряче й гостре, сливовий соус ледь солодкуватий, а в салаті траплялися пагони пророслої пшениці. В якийсь момент я піймала себе на тому, що зовсім забула про недавні свої страхи.
— Як вам тут? — спитала я, аби щось спитати. Від ситої тісноти у шлунку мене потягло в сон.
— Нічогенько. У нас іще нема таких ресторанчиків, тільки або зовсім дешеві генделики, або вже захмарне дорогі заклади для вибраних.
— У вас — це де?
Він назвав містечко під Києвом. Колись-то я була там. Центральна вулиця, кілька крамниць, школа, лікарня, якісь підприємства. Всього міста — за півгодини пішки перейдеш із кінця в кінець. А ще там є чудове озеро: з одного боку — піщаний укіс, а з іншого — плавні. Верба росте просто з води.
— І ви?..
— Нещодавно, — пояснив мій супутник, — відкрився бетонний завод. Я там технічним директором.
— Серйозна робота. Знавала я одного технічного директора, то він працював по вісімнадцять-двадцять годин на добу.
— І таке буває.
На деякий час запала мовчанка. Я попивала гарячий чай із цитриною, Ростислав Костянтинович уже розправився зі своїм тістечком і пожадливо позирав на моє. Дивина: звідки в худих людей береться такий апетит? Коли я кивнула в бік своєї тарілки, припрошуючи його до частування, супутник без жодних вагань заліз своєю виделкою у тістечко. Це дивним чином зблизило нас і розтопило деяку ніяковість короткого знайомства.
— А вам ніхто не говорив, — раптом вигукнув Ростислав, — що ви схожі на Марію Каллас?
— Оперну співачку? — здивувалася я. Здається, крім горбатого носа і карих очей, грекиня з божественним сопрано нічого спільного зі мною не має. Тим паче, що в мене — абсолютна музикальна глухота.
— Так! — не здавався Ростилав. — Ви мені вельми, вельми її нагадуєте… Я дуже оперу люблю, навіть на «Запорожця за Дунаєм» ходив чотирнадцять разів, хоча, звісна річ, це не…
І він подивився на мене затуманеним поглядом.
Шкода, що у цьому закладі не подавали вина. Спокій огорнув мене, і захотілося отак сидіти довго-довго, з бокалом «Сапераві», з хмелем у чубку, не дослухаючись до ледь чутної мелодії з магнітофона, а легко занурюючись у її хвилі, і ні про що не думати. Напевно, я вигадала собі і таємне послання на дзеркалі, і зсунуті зі звичного місця книжки, і кошмар невпинного переслідування, доскіпливого погляду у спину, — все це лишилося далеко-далеко, за межею реальності, нічним жахіттям сновиди, що прокидається раптом на самому краєчку даху…
— Ви спите? — усміхнувся мій супутник, сьорбаючи з філіжанки несолодкий чай. — Що вам наснилося?
— Мені? О, мені наснилася бетономішалка і чоловік у захисній куртці й червоній касці, який керує процесом…
— Поетично, — іронічно гмикнув мій співрозмовник.
Дівча у білому фартушку змінило диск у магнітофоні. Натиснуло кнопку.
— Приїздіть до мене в четвер у гості, — мовив Ростислав Костянтинович. — Ми робимо таку традиційну вечірку, ми стараємося так щомісяця збиратися своєю компанією, щоб не розгубити зв’язків. Знаєте, усі ж працюють, часу обмаль… Я за вами машину вишлю, ви тільки скажете мені адресу…
Будинок Ростислава Костянтиновича мав сім кімнат — три на першому поверсі і ще чотири на другому. Проект заморський, бо у нас так не будують: величезна зала, вікна на всю стіну, а решта — кімнатки крихітні, мов номери в готелі. І всюди вбудовані шафи з розсувними — книжечкою — дверима. А зрештою, цей сучасний дім мав загадкову ауру. Вхід центральний, який веде просто до вітальні. З коридорчика біля кухні — вихід у гараж, а вже звідти — ще одні двері надвір. Вітальня розділена двома арками навпіл, і еркер — самі вікна, як на веранді. Звідси — ще одні двері у двір. В коридорчику ще й сходи — в підвал і на другий поверх, і здається: в будинку стільки таємних переходів, що люди можуть нипати ним тиждень, одне з одним так і не зустрівшись.
Компанія зібралася невелика: сам господар, його товариш Ілля Дерихвіст із дружиною Іриною. Вони чи то в школі вчились усі разом, чи то в інституті, обмовилися про це мимохідь, а я не допитувалася. Цікаво було спостерігати за ними: розуміли одне одного з півслова, сміялися на відомі лишень їм жарти, але якось дивним чином примудрилися відлюдькувату мене миттєво втягнути у своє коло.
Запізнився, але все-таки приїхав їхній спільний приятель Пилип на прізвище Прокопович, про якого вони згадували, підсміюючись, що він, певно, сидить у бібліотеці й знову шукає котресь далеке відгалуження свого генеалогічного древа. Ростислав його так і представив — Пилип Прокопович, зробивши особливий наголос на прізвищі.
Останньою влетіла до вітальні дзвінкоголоса Людмила, тоненька й маленька, як дівчинка, скинула берет — і до самого долу посипалося буйне чорнюще волосся, яке ледь кільчилося на скронях, а ззаду під власною вагою зависало прямовисно й тільки поважно гойдалося, коли його власниця робила різкий рух.
— Запізнилася, як завжди! — радісно вигукнула Людмила.
— Причому могла й геть запізнитися на найважливішу церемонію, — суворо пригрозив їй пальцем Ілля. — Ми схилили Наталію Тарасівну до того, щоб перейти на «ти». І маємо за це випити.
— Секунду! — вигукнула Людмила. — Я до вас приєднаюся — тільки роззуюся.
3
Чоловічки — зіниці.
- Предыдущая
- 9/46
- Следующая