Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

Малик Владимир Кириллович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Малик Владимир Кириллович - Страница 109

109

Изменить размер шрифта:

Почнемо ж, братіє, повість сію

від старого Володимира

до нинішнього Ігоря,

котрий, укріпивши задум свій

силою військовою

і погостривши серця свого

мужністю,

пройнявся духом войовничим

і навів свої хоробрії полки

на землю Половецьку

за землю Руську.

О-бо, Яне, соловію часу давнього!

Аби ти сі полки ощебетав,

скачучи, соловію,

по уявному дереву,

літаючи думкою попід хмари,

звиваючи славу довкруг нашого часу,

рискаючи тропою Трояновою —

через поля на гори,

то так би ти пісню розпочав

Ігореві, внуку Олеговому:

«Не буря соколів занесла

через поля широкії —

зграї галок летять

до Дону великого!»

Або так заспівав би ти,

віщий-бо Яне, Велесів внуче:

«Коні іржуть за Сулою —

дзвенить слава в Києві;

труби трублять в Новіграді —

стоять стяги у Путивлі».

Ігор жде милого брата Всеволода.

І сказав йому буй-тур Всеволод:

«Один брат,

один світ світлий —

ти, Ігорю!

Оба ми — Святославичі!

Сідлай, брате, своїх борзих коней,

а мої готові, осідлані —

під Курськом, напереді.

А мої куряни — бувалі воїни:

під трубами сповиті,

під шоломами злеліяні,

з кінця списа годовані,

путі їм відомі,

яруги знайомі,

луки у них напружені,

тули порозкривані,

шаблі нагострені,

самі скачуть,

мов сірі вовки в полі,

шукаючи собі честі,

а князю — слави».

Тоді вступив Ігор-князь

в золоте стремено —

і поїхав по чистому полю...

Сонце йому тьмою

путь заступило.

Ніч, стогнучи йому грозою,

птиць розбудила.

Свист пронизливий

пролунав поблизу: то див озвався

наверху дерева, —

велить прислухатись

землі незнаній —

Волзі, і Помор’ю,

і Посуллю, і Сурожу,

і Корсуню, і тобі,

тмутороканський бовване!

Тоді поглянув Ігор

на світле сонце

і побачив:

від нього тьмою

всі вої прикриті!

І мовив Ігор

до дружини своєї:

«Браття і дружино!

Краще посіченому бути,

ніж полоненому бути!

А всядьмо, браття,

на своїх борзих коней

та позримо на синій Дон!»

Охопило князя

таке сильне бажання

звідати Дону великого,

що й знамення йому заступило.

«Хочу-бо, — рече, —

списа приломити

в кінці поля Половецького!

З вами, русичі,

хочу голову свою зложити

або напитись шоломом з Дону!»

А половці по бездоріжжю

побігли до Дону великого, —

кричать вози опівночі,

мов лебеді сполохані.

Ігор до Дону воїв веде!

А вже ж біди його

ждуть птиці по дуб’ю,

вовки жах наводять по яругах,

орли клекотом

на кості звірів зовуть,

лисиці брешуть

на черлені щити...

О Руська земле,

уже за горою єси!

Довго ніч меркне.

Зоря-світ запалала —

імла поля покрила.

Щебіт солов’їний завмер —

говір галичі пробудився.

Русичі великі поля

черленими щитами перегородили,

шукаючи собі честі,

а князю — слави...

Спозарання у п’ятницю

потоптали вони

поганські полки половецькі

і, розсипавшись стрілами по полю,

помчали красних дівчат половецьких,

а з ними — золото, і паволоки,

і дорогі оксамити.

Покривалами ж,

опанчами

та кожухами

почали мости мостити

по болотах та грузьких місцях,

і всяким узороччям половецьким.

Черлен стяг,

біла хоругва,

черлен бунчук,

срібрене стружіє —

хороброму Святославичу!

Дрімає в полі

Олегове хоробре гніздо.

Далеко залетіло!

Не було воно

на кривду породжене

ні соколу,

ні кречету,

ні тобі, чорний вороне,

поганине-половчине!