Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Диваки - Комар Борис Афанасьевич - Страница 2
«Чортів Кудлай таки підвів. Зажди, пришелепо, більше ніколи не візьму з собою. Прив’яжу дома, сиди, скавучи, хоч лусни!» — картав у думці Микола свого собаку, наче той міг знати, що з канавки не слід висовувати хвоста.
— Сашко, ходімо! — владно скомандував Микола.
Та Сашко ступнув раз, другий і зупинився. Щось боляче шпигало в п’яту, мовби аж до потилиці діставало.
— Колючку, мабуть, загнав, — скривився.
— А ти витягни, — порадила дівчина.
Він присів на горбку, послинив п’яту, пошкріб нігтем.
— Аби це голка…
— Ось на брошку, — відстебнула на светрі червону маківку.
Сашко довго водив по п’яті шпилькою від брошки, але колючки так і не знайшов. Йому було незручно, заважали яблука в пазусі.
— Давай я вийму, — взяла в нього брошку.
Та тільки доторкнулася до п’яти, Сашко ойкнув і смикнув ногу.
— Ти не дивись, тоді не болітиме.
Він одвернувся, і дівчина виколупала довгу жовту колючку.
— З акації,— визначив Сашко. — Дякую.
— Чому ви босоніж бігаєте? Ще й пальці позбиваєте.
— Так легше, ніхто не дожене.
Засунув руку за пазуху, дістав велике червонобоке яблуко, подумав трохи, витяг ще одне, менше.
— На! — простягнув дівчині.
Та, повагавшись трохи, взяла.
— Запашні,— похвалила.
— Їж, — сказав Сашко.
Витерла менше яблуко хусточкою, вкусила.
— Ох і кисле! — скривилася.
Покуштувала й друге.
— Таке саме… Навіщо їх рвете? Це зимові, зелені ще!
— Хоч таких попробуємо, бо спілих нам не перепаде, — відповів Микола.
Хлопці витягли й собі по яблуку і, неквапливо простуючи дорогою до села разом із дівчиною, так заходилися їх трощити, наче ніколи в житті нічого смачнішого не їли. А щоб скривитися — ні разу, лише прицмокували від задоволення.
— У вас дома немає садків? — спитала незнайомка.
— Чого б це не було? Є!
— Чому ж тоді в колгоспному крадете?
— А хай він не буде таким.
— Хто це «він»?
— Та хто ж — Шморгун! Весною, коли гусінь треба було оббирати, запрошували в сад. Усією школою ходили. А тепер і близько нікого не підпускає. Садівник дідусь Артем кличе, а цей — жене. Ще й дробовиком погрожує.
— Він тільки Олега пускає,— докинув Сашко.
— Якого Олега?
— Та сина свого меншого… А той хвастає, що все перепробував у саду. Вчора приніс і цих ось яблук, нового сорту, що дідусь Артем вивів. Відрізав ножиком нам по малесенькій скибочці.
— І старший його, Сергій, отой, що ти з ним їхала, теж пасеться на колгоспних яблуках та грушках… — обурювався Микола. — Як почав сторожувати, то викорчував дома весь садок і засадив помідорами та огірками для базару. Везе Сергій здавати колгоспні фрукти, то й матір з корзинами бере з собою на станцію, щоб спекулювала.
— Ні, що не кажіть, все одно недобре ви робите, — осудливо мовила дівчина. — Це ж не сторожів сад, а колгоспний. Упіймає котрогось, то буде непереливки. Знатимете!
Сашко перестав жувати яблуко. Микола не зважав на її слова, поглянув на дівчину зверхньо:
— Не бійся, аби тебе не піймав.
— Мене йому й ловити не треба, я не краду.
«Ох і причепа!» — сердився Микола. Сама три вершки од горшка, хіба що чемоданчик узяла, штани на себе натягнула, щоб дорослішою видаватися, а говорить з ними, як з першокласниками, — «буде непереливки… знатимете».
Догриз яблуко, дістав з кишені сигарети «Прима». Вирішив закурити, щоб вона не думала, ніби вони з Сашком ще малюки.
— То ти вже й куриш? — здивувалася дівчина, коли він узяв у зуби сигарету.
— А чого ж мені не курити?
— Я думала — школярам не можна…
— Чого це не можна?
— Хіба батьки і вчителі не забороняють?
— Ну й що з того? Нехай забороняють собі на здоров’ячко!
— У нас була така класна керівниця, — встряв у розмову Сашко, — що й чхати на уроці забороняла. Ніби навмисне це робимо. Так і хочеться все чинити наперекір. Я терплю, і всі терплять, а Микола візьме та й спересердя їй стола часником натре або кота в клас принесе…
— Дотепно, дуже дотепно… — чи то осудливо, чи то схвально мовила незнайомка.
— Пхе, я ще й не таке видумував, — гордовито сказав Микола.
— І вчителька не догадується, чиї то витівки?
— Може, й догадується, але ж не доведе, хто це робить. У нас клас дружний, не викажуть! Хоча Ольга Шинкаренко може й виказати. Думаєш, класна керівниця не боїться нас? Тільки пожаліється директорові або мамі, я таку вже їй штуковину підлаштую, що ого-го… Пам’ятаєш, Сашко, як Олегового кожуха вивернув і поклав під дверима?
Сашко згадав, почав реготати.
— Ну, а куриш навіщо? Це ж для здоров’я шкідливо.
— То шмаркачам шкідливо, а нам можна.
— Кому це «нам»?
— Та шостакам.
— Ви шостий скінчили?
— Ні, перейшли… Сашко, бери, — простягнув Микола пачку з сигаретами.
— Хай пізніше, я ще яблук не наївся, — сказав Сашко і знову поліз за пазуху, звідки йому просто в ніс било запашним яблучним духом.
Микола черкнув сірника. Було зовсім тихо, він же затулив вогник долонями, як це роблять курці вітряної погоди.
Припалив сигарету й зопалу так затягнувся, що аж сльози на очах виступили. Відвернувся, щоб дівчина не побачила, — начебто дивився на Кудлая, який погнався за горобцями.
Вона ж помітила, сміється:
— Ти й курити ще не вмієш. Кинув би оту гидоту.
Таке Миколу зло взяло! І яке їй діло до всього? Подумаєш — глузує!..
Цвіркнув на дорогу крізь зуби, прискорив ходу, щоб позбутися такої причепи.
Сашко також пішов швидше.
І вона від них не відставала.
Коли попереду завиднілося в долині село, дівчина почала розпитувати, де в них сільрада, клуб, школа…
Микола мовчав, Сашко їй усе показував і розказував.
— Ти до кого приїхала? — і собі поцікавився.
— Та це я… — і не відповіла. — Гарне село у вас. І річка є,— мовила.
— А навесні, як сади цвітуть, іще гарніше, — відказав Сашко: так завжди говорили дорослі, коли хтось із чужих милувався їхнім селом.
Біля перших дворів дівчина з ними чемно попрощалася й рушила далі. Хлопці городами подалися додому.
Розділ другий
ПОЇЗДКА НА СТАНЦІЮ
Тільки вгледіли Шморгуна Сергія, одразу звернули з дороги. Таке вже прилипало — почне теревенити, глузувати: або таблицю множення питать, або картузи на лоба натягувати, або по голові «гладити» проти чуба… Хоча вони з собакою, а він остерігається Кудлая, при ньому рукам волі не дає, лише базікає.
Але Сергій теж звернув убік, загукав:
— Чого, дурні, тікаєте? Не бійтеся! Діло є.
— Ми не тікаємо. Просто йдемо собі,— відповів непривітно Микола.
— Куди ви? — наблизився Сергій до хлопців.
На ньому приношений робочий костюм, брудна квітчаста сорочка, маленька, схожа на гречаний млинець, сіра кепочка, з-під якої зусібіч стирчали довгі нечесані жмути попелястої чуприни.
Сьогодні Сергій настроєний на диво миролюбно. Наче й не збирається кепкувати або кривдити. А обзивати незлобливо хлопців дурнями — це вже його звичка, на те вони не ображалися.
Проте Сашко на всякий випадок зняв з голови картуза, мовив:
— Купатися йдемо на річку.
— Тю, дурні! Охота вам бовтатися з дітлашнею.
— Там не сама дітлашня, — заперечив Микола.
— Та йдіть, дурні, бовтайтесь, хіба я вас держу. Думав, зі мною поїдете. А не хочете, то й не треба.
— Куди поїхати?
— Не знаєте хіба? На станцію. Сьогодні груші везтиму. Ось запряжу Буланого, заберу в саду ящики. Збруя нова, вчора видали, віз, як пушинка. Ех, і прокатаюсь!..
— Чого ж ти Олега з собою не взяв?
— Допомагає старій помідори збирати.
— Поїхали, Сашко?
— Треба татові сказати.
— Навіщо їм казать, вони ж одпустили тебе.
— Так то ж на річку.
— Нічого, аби одпустили.
— Ну, добре, поїхали, — згодився Сашко.
— Тоді одведіть додому свого цуцика і шмаляйте до посадки. Там і ждіть, — розпорядився Сергій і перевальцем рушив до бригадного двору.
- Предыдущая
- 2/38
- Следующая