Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пiд тихими вербами - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 23
- Не вiриш? Дак пильнуй сама, придивляйсь!
Що вона пильнуватиме, до чого вона придивлятиметься, коли вiн усiм-усiм такiсiнький, як i був?
Та як повернулась додому, то весь той упокiй, що надихнула їй Катря своїм словом, мов розвiявся десь, а страшенна турбота знов обняла її, трусила, мов пропасниця.
А Зiнько тим часом пiшов до волостi - понiс подать. Iдучи, зустрiв родича, дiда Корнiя Грабенка,- i той туди йде. Пiшли вкупi, розбалакались.
- А що це, Зiньку, я чув, про твого приятеля Васюту говорять? - сказав дiд.
- А що там говорять?
- Вiн у тебе як, вiрний приятель? Ти його добре знаєш?
- А добре; парубок гарний дуже, чесний, путящий.
- Ну, то й гаразд! - сказав дiд Корнiй.- Я через те, бач, питаюся, що люди почали за його всякi дурницi плескати.
- Ет, люди як люди: усе щось i змислять! - махнув рукою Зiнько.- Що ж там? - попитав, хотiвши таки знати, бо певний був, що це вже Денисовi полигачi щось iзнову вимудрували.
- Та таке, що трохи нiяково й казати… Говорять, що вiн до твоєї жiнки стежку топче.
- От, чорт зна яка падлюшна брехня! - обурився Зiнько.
- Та й я так думаю, що це брехня,по щиростi сказав дiд,ну, а одначе перестерегти хотiв, бо вже про це по селу баби плещуть. Певне - брехня; ну, а все-таки ти накинь там коли-не-коли оком, бо кажуть, що начебто десь i побачено їх удвох… Хто озирається, той не кається.
Зiнько вертався додому, зовсiм не думаючи про цю розмову… цебто думав, але зовсiм не так: вiн Васютi й Гаїнцi вiрив зовсiм, та не мiг дорозумуватися, з чого пiшли цi брехнi. Одначе, прийшовши додому та побачивши Гаїнку, трохи здивувався, що вона якась… наче їй щось не теє…
А Гаїнка й собi дивилася на Зiнька й думала:
"Такого я його ще нiколи не бачила… Щось у його погляд якийсь… непевний… Та невже ж? Ой боже! Нi, нi!.."
I знов та страшна думка обняла її вогнем.
Полягавши вони ввечерi спати, нiяк не могли розбалакатися. То, було, не говорять звечора хiба вже як дуже потомленi - в жнива абощо,- все, було, як почнуть, то одне одного аж спиняє, що вже треба спати, а тепер - лежить кожне собi мовчки… I кожне думає: "Чого це так попереду не було?.."
Врештi Гаїнка озвалася:
- А що ти сьогоднi в волостi чув?
- Та так… нiчого… оддав грошi та й вернувся.
- А у Васюти не був?
- Нi! А чого б я мав у його бути?
- Та хiба ж я знаю?.. Таж у вас усе справи… Та й давно вже в його не був…
- Давно? А вчора?
- Чи то пак: вiн у нас давно не був.
- А хiба ж як я до його пiду, дак то вiн у нас буде?
- Та… ну… може, прийде…
- А нащо тобi той Васюта?
- Да так… вiн такий гарний, веселий, балакучий… Гаїнка, заплутавшися з тим Васютою, плела, аби плести, а Зiнько думав: "Чого це вона так його вихваляє?"
I додав уголос, аби не мовчати:
- Прийде колись…
Гаїнка помовчала, а тодi озвалася несмiливо:
- А до Грицька ти часто ходиш!..
- Ще й частiше ходитиму, бо треба ж учити його читати… А завтра ввечерi вдвох пiдемо - читання гуртове буде.
Ця вiдповiдь запекла коло серця Гаїнцi. Хотiла щось сказати - i не змогла. Лежала, зцiпивши зуби, i мовчала. Удавала, немов спить. Зiнько й собi лежав тихо. Довго не спали обоєкожне за своїми думками.
Другого дня Гаїнка не мала спокою з самiсiнького ранку. Коло одного так i крутяться, так i плутаються в неї думки: все коло того вечора, що Зiнько пiде до Ївги… чи то - до Грицька… За тими думками не могла нiчого робити. Почала поратися коло печi, дров положила, а пiдпалити забула; горщик у пiч засуває, а дрова не горять. Аж мати посмiялась:
- Оце дак так! Нова мода: щоб не топивши зварити.
Узяла горщик вимити, а перед очима - Ївга вдвох iз Зiнь'ком у вербах над криничкою… Затрусилась уся, горщик з рук - гуп! та й розскочився.
- Ой, шкода горщика! - пожалкувала мати, а Гаїнка стояла над черепками й не знала, що їй робити…
Так-сяк поставляла, що треба, в пiч. Узяла миску, щоб змити пшоно, насипала його туди, стала наливати води, а Ївга каже: "Здоров, Зiньку!.." Миску додолу - вода полилась, пшоно з черепками розкочилось.
- Та що це тобi, дочко? - метнулась до неї мати.- Чи ти хвора, чи що? Ой, яка ти блiда!..
- Я нiчого, мамо… менi нiчого… То так чогось руки затрусилися…
Сама стояла як бiль бiла.
- Оце лихо! - бiдкалась мати.- Хоч би Зiнько швидше вертався!
- Нi, нi, мамочко! Не кажiть йому нiчого-нiчого!.. Це я так… це дарма!.. Я здоровiсiнька… Я зараз поратимусь… Тiльки не кажiть нiчого Зiньковi!..
I справдi заходилась удвох iз матiр'ю поратися i так-сяк наварила обiдати. Зiньковi мати нiчого не сказала, але сама все придивлялася до невiстки. Та силкувалася не появити перед Зiньком нiчого, навiть удавала, нiби їсть за обiдом, хоч i в губу не йшло. Але ввечерi, як прийшов час iти до Грицька на читання, почулася, що не може йти, що не зможе ввiйти в ту хату, глянути на Ївгу… не здолiє висидiти там… Одмоглася тим, що болить голова, i лишилася вдома. Зiнько пiшов сам, а Гаїнка думала: "Там Катря буде… Вона пильнуватиме… Вона менi скаже…"
Поки Гаїнка була в хатi з матiр'ю, вона силкувалась нiчого не виявляти. А. вже як спати пiшла!..
Вона з Зiньком спала окремо в противнiй хатi. Гаїнка так любила цю хатку, чистенько-чепурненько попримазувану, з квiтками й голубами, помальованими синiм та червоним на бiлому коминi, з паперовими квiтками, з портретами та малюнками по стiнах, з маленькою шафою на книжки та з лiжком Зiнькового роблива, з старими липовими лавами. Так було тихо, та гарно, та любо, як у вiночку, в цiй хатинi, в цьому гнiздечку, де вона вдвох iз Зiньком воркувала!.. А тепер!..
Яке воно все похмуре, непривiтне, негарне, мов i стiни на неї падають. Якi великi довгi дiди поставали по кутках,- аж страшно. Як неприхильне навис комин,- мов i пiч гнiвається. I боги так похмуро неначе поглядають з божника своїми виразними бiластими очима. Не хоче, не хоче вона нiчого цього, не хоче на його й дивитись!..
Погасила мерщiй лампу, щоб i не бачити. Сидiла, зiпершись на стiл, у темрявi.
Нащо їй це все, коли вiн її не любить, коли вiн пiшов до тiєї!..
Вона ж - як голубка покинута… Нiкуди їй i полинути: нi до батенька, нi до матiнки, бо не вернуть вони дружиноньки!..
А вiн там, а вiн усе там!.. Як без мiри довго!..
А може ж… це все й брехня? А вона на його таке вигадує!.. На свою дружину!.. Це ж грiх!.. Треба не потурати серцевi!.. Вона ляже, спатиме…
Лягла справдi, заплющила очi, силкувалася не думати про це, силкувалася заснути..Та не могла. Все дослухалась, чи не йде.
Заторохтить миша в сiнях, а вона вже думає, що вiн за клямку береться. I дух притаїть, дослухається… Нi, не вiн!..
Хтось улицею йде. Оце, певне, вiн. Причувається до ходи: туп-туп-туп… Ось проти хати… Ну, ну,- завертай у ворота!.. Уже береться за ворота… Нi, пiшло!.. Пiшло далi!..
Чи не в вiкно хтось стукає?.. Зiрвалась, побiгла, вiдсунула вiконце.
- Зiньку, це ти? - попитала стиха.
Не чуть нiкого, нiхто не озивається.
Вернулася на лiжко.
Ой боже! Як же вiн довго!..
Ось вiн уже йде… Ще нiчого не чуть, та треба ж трохи пiдождати, поки пiдiйде ближче. Коли зараз прийде - дак не ходить до Ївги, а коли не прийде… Це вона так загадала.
Лежала, вдивляючися широко розплющеними очима в темряву, i вся трусилася, мов з пропасницi. Нiчого вже не думала, тiльки слухала… Слухала й трусилася…
Скрiзь було тихо. Вiн не йде.
Тодi пiдняла руки вгору, заломила їх, i вони впали за голову на подушку. Страшна безнадiя нiма стиснула їй душу… Душа холодiла, застигала, як крапля на морозi, вмирала…
I враз почула, що Зiнько вiдсуває ключем сiнешнi дверi. Кинулася на лiжковi, пiдвелась - i впала знову, причаїлася, затаївши й духа.
Зiнько ввiйшов у хату тихо, скинув чумарку, роззувся й лiг.
- _ Ти ще не спиш, Гаїнко?
- Нi…
- Я забарився, серденько… Зачиталися… А в тебе й досi голова болить?
- Предыдущая
- 23/48
- Следующая