Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич - Страница 122
— Зажди, зажди, може, ось зараз! — шепотів він, націляючись з-за дерева.
Але до ворогів було не близько. І значно більше було шансів, що якийсь з віщунів поранить Артема, раніше ніж Артем дострелить до ворогів з лука.
— Не затримуйтесь, Артеме! — гукнув Іван Семенович.
Варкан незадоволено говорив щось своїм товаришам-воїнам. Він указав на могилу, звідки сунули ще й ще віщуни. Вони відступали. Було цілком зрозуміло, що Роніс перемагав. Але в цих умовах ученим це тільки шкодило, бо віщуни відступали сюди, до скель, до урвища. Куди відступати ученим?..
Іван Семенович на ходу сказав Артемові:
— Воїни Варкана… ті, що лишились там… надто захопилися бійкою і дозволили відрізати себе, замість напасти самим на віщунів звідти… от і ускладнилося становище!
Мабуть, саме тому був незадоволений і Варкан. Артем озирнувся на нього і відповів геологові:
— Все одно, перемога буде за Варканом і Ронісом! І ми ще відсвяткуємо ту перемогу….
— Не поспішайте з висновками, Артеме! Ще невідомо, чи братимемо ми участь у тому святкуванні…
— Чому?
— Чи не пощастить віщунам знов захопити нас… і тоді вони вже не подарують нам життя… Адже нам нема куди тікати від них…
— За скелями є коні.
— Туди треба ще добратися. Швидше! Вороги не відстають!
Новий дощ стріл, випущених віщунами, просвистів у повітрі. Впав один з воїнів Варкана. Артем почув стриманий стогін. Це стогнав Варкан. Не спиняючись, він витяг стрілу з свого лівого плеча. Кров стікала по його руці.
— Варкан поранений!
Але скелі були вже перед ними.
— Вгору!
Це відібрало всього півхвилини. Проте за цей час і вороги опинилися зовсім близько. На щастя, тепер скелі закривали вчених від стріл. Іван Семенович спинився:
— Де коні?
— Ліворуч, під боковим спуском, прив’язані до дерева, — відповів Артем.
— Заждіть хвилинку. Треба пересвідчитись, чи немає там когось.
Обличчя Варкана було бліде, йому пощастило витягти стрілу, але кров бігла цівкою. Він туго перев’язав руку ременем, але й це не допомогло. Прикусивши від болю губу, він оперся на скелі.
Артем уважно шукав щось у своїй сумці. Він не бачив, як над скелею тихо підвелась голова у шоломі. Вусатий скіфський старшина, тримаючись іще руками за край скелі, озирнувся. Ближче до нього був Артем, який не помічав його. Так само тихо старшина підвів довгий спис, націлився. Це тривало якусь невловиму мить.
— Артеме! — скрикнув Дмитро Борисович, що помітив небезпеку.
Юнак підвів голову. Прямо перед собою він побачив спис, що націлювався на нього. Артем здригнув.
«Кінець!» — майнуло у нього в голові.
Але майже водночас він побачив, як щось велике й темне промайнуло перед ним. Це був Варкан. Самовідданий скіф помітив небезпеку, що загрожувала його побратимові. Блискавичним рухом він стрибнув на воїна, який націлявся списом. Проте Варкан не встиг.
Спис відірвався від руки і полетів. Він описав у повітрі дугу. Артем бачив його літ — і враз Варкан опинився між юнаком і списом.
Пролунав важкий стогін.
Варкан упав на землю перед Артемом. У той самий момент блискуча сокира Дмитра Борисовича впала на голову старшини в шоломі, що не встиг ще сховатися назад, за скелю. Махнувши руками, старшина з розрубаною головою впав униз.
Та ніхто не дивився в його бік. Варкан, хоробрий Варкан, лежав на землі! З грудей у нього стирчав довгий спис, призначений ворогом Артемові. Кров широким струменем стікала з рани.
— Варкан, Варкан, навіщо?.. — ледве вимовив Артем.
Він нахилився до голови свого відважного побратима. Рожева піна показалась на губах Варкана. Він ледве посміхнувся, його рука знайшла напомацки руку Артема. Скіф стиснув її. Сльози виступили на очах Артема. Допомогти, допомогти Варканові!.. Але як?.. Юнак почув похмурий голос Івана Семеновича:
— Пробито легені… Ми нічого не зможемо зробити…
Знизу доносились люті вигуки віщунів. Здаля було видно, як посуваються сюди, напосідаючи на воїнів старшин, озброєні раби та залишки загону Варкана. Безумовно, вони розіб’ють ворогів. Але чи не встигнуть віщуни за цей час дістатись до вчених?.. Ось голос Дорбатая. Він щось наказує. Що вони готують?..
Товариші Варкана зайняли місця на краю скель. Їх не можна було вразити знизу, а самі вони були в дуже вигідному становищі. Знизу можна було вибиратися сюди лише поодинці, потрапляючи при тому під удар тих, хто був нагорі. Віщуни вже спробували зробити це. Двоє чи троє з них лежали внизу з порубаними головами. Решта не насмілювалась лізти вгору.
Іван Семенович тихо сказав Артемові:
— Вважайте, що коней у нас немає…
— Чому?
— Віщуни встигли пройти туди раніш за нас… поки ми сиділи тут… чи, може, ще раніше. З того боку теж вороги!
Тепер учені були ніби в пастці. Спереду і з боків були непримиренні вороги. Ззаду височіло урвище. Воно загибалося ще й праворуч. Правда, в такій самій пастці опинилися й віщуни з старшинами, бо шляхи відступу були їм відрізані повстанцями. Але для вчених це була подвійна пастка, бо вороги навіть випадково не могли послабити своє коло, не могли кудись відійти самі. До того ж Дорбатай, мабуть, уже й собі оцінив вигідне розташування цієї кам’яної гряди, за якою переховувались чужинці. Коли б віщуни опинилися тут, вони мали б змогу краще опиратися проти повстанців…
Ліда підтримувала голову Варкана. Хоробрий товариш, щирий друг знесилювався з кожною хвилиною. Він не міг уже тримати рівно голову. Очі його напівзакрилися. Він важко, уривчасто дихав.
— Ах, Варкан!.. Навіщо ти…
Скіф почув ці слова свого побратима, його рука ще раз стиснула руку Артема. Ледве помітна посмішка ще раз з’явилась на його обличчі. Очі шукали Артема.
— Я тут, Варкане, тут!..
Артем тримав руку скіфа. Він не знаходив слів і тільки безпорадно і жалісно кліпав, дивлячись другові в очі:
— Варкане! Любий Варкане!..
Варкан застогнав, його рука безсило підвелась до чола. Він побачив Ліду, побачив її сумне обличчя, почув її голос:
— Як, Варкане? Може, вам краше?..
Варкан, видно, напружував усі сили. Очі його шукали інших друзів. Ось він побачив Дмитра Борисовича з його сокирою в руках; Івана Семеновича, що пильно вдивлявся в скелі, які круто обривалися вниз. Подивився ще раз на Артема: юнак не зводив з нього очей. Любов і щирість світилися в цьому погляді. Тепер уже справжня посмішка з’явилася на обличчі Варкана. Всі його друзі були тут, ніхто навіть не був поранений. Губи його ледве чутно прошепотіли:
— Я радий… радий, що ви… ви всі…
Далі він говорити не міг. Голова його закинулася назад, обличчя враз зблідло, рожевувата піна знов з’явилася на губах. Груди рвучко піднялися, і це було останнє зітхання відважного молодого скіфа. Він завмер. Голова безсило і нерухомо лежала на сагайдаку. Він був мертвий…
Ліда мовчки закрила лице руками. Вона відчула, як гарячі сльози потекли між пальцями. Дівчина плакала і не соромилася своїх сліз, бо перед нею лежав мертвий вірний, благородний друг її товаришів, хороший Варкан, що не пошкодував свого життя заради Артема, заради їх усіх!.. Витирав очі, відвернувшись, і Дмитро Борисович. Артем намагався не дивитись на нерухоме тіло скіфа. Він весь час повторював:
— Тільки увага… не можна розкисати… увага… вони можуть з’явитися з хвилини на хвилину.
І йому здавалося, що якась важка рука стискає його серце, гарячі хвилі заливають голову, очі. Але він уперто казав:
— Увага… тримати себе в руках… увага… не може цього бути… ні! Невже ж можливо, щоб цей хоробрий воїн, цей чудовий товариш отак і не сказав більше нічого, вмер тут, на цих скелях, не підняв більше голови?.. Це неможливо, неможливо…
Але Варкан не рухався. Артем перевів безпорадний погляд на Івана Семеновича. Той опустив очі. Дмитро Борисович відвернувся теж. Обом було важко дивитись на Артема.
Повільно Артем відсунувся від тіла свого друга. Він подивився на його обличчя ще раз.
- Предыдущая
- 122/127
- Следующая
