Сімурґ - Поваляева Светлана - Страница 30

10

Зміст апельсина

Дівчина з пластмасовим лицем насунула каптура ледь не до підборіддя й увійшла до маршрутки — її хитнуло на східцях. Кинуло на перше біля дверей сидіння силою потужного сп’яніння (чотири великих білих нефільтрованих пива і в кожному по сто грамів горілки). Заспівав солодкаво-синтетичним голосом арабську мелодію мобільник у наплічнику дівчини, й вона заходилася нетямущими руками випорпувати драстичну тварючку з-поміж сигарет, нотатника, записничка, книжки й різноманітного дитячого мотлоху: знівельованих носовичків, всохлих каштанів та жолудів, грудочок пластиліну, камінців, горіхових шкаралупок, гілочок та перетертого на порох у чорних нетрях подертої підкладки осіннього листя. На геть розкоординовані зусилля дівчини масно поглядав молодик з навпротного ряду, але тій вже все було по цимбалах. Не млоїлася вона лише через невмирущий рефлекс автопілоту, котрий будь-що вів її додому. Своєрідна відповідальність за власне пробудження вранці. «Та!!! Вже іде!!! Блять, скіки мона!!! Шо таке?!!» — почули істеричний гавкіт дівчини нечисленні пасажири маршрутного таксі. К-курррчччккккккккхххпппсссссчшшшшшш, — просичала вона, силкуючись запхати мобільного назад до торби. Задня панель апарата від надмірних зусиль відскочила з тихим ляскотом, стрибнула підлогою і завмерла під сидінням хтивого молодика. Дівчина жодної уваги на це не звернула. Їй врешті вдалося запхати мобілу до наплічника, і вона припала чолом до шиби, не відсуваючи свого геловінівського каптура. Дівчина вийшла на потрібній зупинці. Виписуючи синусоїди, допленталася до свого будинка. Нічого вже не тямлячи, роздяглася. Невдовзі спала вже важким і моторошним п’яним сном, не змивши косметики й не познімавши численних грубих каблучок з дешевого срібла.

Найстрашніше у дежа вю — це нелінійна повторюваність у часі і просторі, пов’язана з різними й навіть незнайомими між собою людьми, сезонами, приміщеннями, краєвидами, ситуаціями, діалогами — словами, описами, навіть музика! ніби щоразу різна, але…

Андрій цнотливо, «як друг», огортає собою Фес ззаду. Вони дивляться в ліжку «Дракулу» Копполи. Знову хтось в моєму ліжку, думає Фес. От Копполі не потрібно вдаватися до цитування. Великі люди самодостатні. А ми тримаємося лише на цитатах, мов прання на дротах. Тах-тах-тах, шепоче кулемет, ніби мозок знов заціпило на коло, чи він (і нашо він?) збирається мене… трах-трах-трах…

Андрій цнотливо кладе на Фес руку, на її передпліччя, ледь вловно (ніби), невідомо, чи дійсно незумисне пальці, пучки пальців торкаються грудей. Але в ній нема електрики, немає струму — просто чуже незнайоме тіло за спиною, котре усього лише не дратує. Байдужість. Фес знає: пошук братнього, сестринського тепла, андрогінного, людського тепла неуникно зсунеться в еротику, а еротика — в секс. Пучки пальців на грудях пульсують — чи дійсно незумисне? Просто гальваніка плоті, чи ненав’язлива розвідка? Ще не вистачало, аби він сказав, що ніколи не був з жінкою. І коли ж то прогнози почнуть несправджуватися? Від кволенької надії на розрив сценарію якоюсь несподіванкою (хай би й у вигляді тривалої бездіяльності) залишається самий попіл: Фес вже кількасот років знає, що означає таке зітхання біля вуха і така напруга чиєїсь плоті, відчувана власним хребтом. Так і є: чужий писок цнотливо, ніби випадково торкається волосся на потилиці. Завмирання-очікування: якщо вона не ворухнеться геть, можна продовжувати. Вона не ворушиться ані геть, ані назустріч. Рука Андрія, наче випадковий пух тополі, приблукалий з вулиці через прочинене вікно, ковзає до пипки (їй-бо та напружується рефлекторно!) й назад — рух такий легкий та невловний, що його можна переплутати з випадковими мікрозрушеннями тіла на вдих-видих. Млява паніка: що ти не зроби, сценарій вже вкоренився, пустив своє злоїбуче пагіння. Можна рвучко відсунутись. Або схопитися з ліжка й піти на кухню запарювати зелений чай. Паніка: запропоноване — також відомий аж зашмуляний сценарій. Паніка (чужі губи вже ледь відчутними недопоцілунками наліплюють на себе волосся, а пучки пальців на пипці завмерли — ось-ось почнуть непевно притискати), що такого небуденного можна вчворити за таких тривіальних обставин?.. Ааааааааммммммммммммммммссссссссссссссс… Андрій так рвучко повертає (сторінку перегортає) Фес до себе, і вмить навалюється, занурюючись розпашілим лицем в подушку між її плечем та шиєю, захлинається чи то схлипуванням, чи то словами (нііііііііііііііі!!! тільки не це, не слова!), чи то просто слиною, що Фес відбиває думки. На мить. Мені не варто було знімати майку, вибач, нудистські звички, вибач-ну-вибач! вивільняючись дещо істерично, Фес скочується на підлогу. Андрій лежить обличчям в подушку незворушно. Вайнона Райдер п’є з Дракули чорну кров за шклом комп’ютерного монітора. Фес похоплюється з долівки до кухні — запарювати зелений з ясмином чай. Чує з кухні кіно. Андрія не чує. Моторошно передчуває мить повернення з чаєм до кімнати, мовляв, на, серце, сьорбни чайку, який обопільний облом, яке приниження Сценарієм! Раптом чує трісле надламане Йдисюдиииииииии! мозок куйовдиться мило з кров’ю іржа осоружна мила моя з кров’ю ростбіф м’ясо шоколад з кров’ю а ти безкровне ти просто відбиток скляного ока на темній шибці не треба тобі тепер жерти живих людей просто увімкни ящик і крові матимеш на цілу ванну графиня стільки незайманок грохнула задля тих ванн а тобі вже самий рафінад піднесла цивілізація еманації незайманих мозків невиокремлюваних з телемережі волочаться бідолашні зомбі з убивств та зґвалтувань кінчають пральним порошком у борщ з бульйонного кубика випускаючи на волю крилаті прокладки хлебчуть автомобільні мастила у самотній своїй віртуальній недосяжності незчисленні зграї прокладок навіть з даховими посраниками вже конкурують підтримуючи очманілого Дарвіна тільки не смій плакати! я не можу дивитися на заплаканих чоловіків гублюся тоді ще гірше за них, коли вони бачать жіночі сльози! чорт, невже ніколи не навчуся цієї природної вологи? Фес плює на чайник. Плює на все. Стягує чорні майтки. Біжить до кімнати. Горілиць із заплющеними очима Андрій лежить, стискаючи всіма кінцівками коца, і гостро дихає. Фес заціплює на півкроку до ліжка. Вона, гола, опускається на долівку, на порохнявий килим. Дракула, перетворившись на велетенського кажана, розсипається пацюками, розсіюється, здається, не лише за шклом. Вайнона Райдер ремствує. Фес скручується в ембріон, спорожнена деталями спрогнозованості. Гуп.

Андрій скочується з ліжка, падає поряд, підповзає і накриває Фес собою. Вона зіщулюється, він міцнішає. Благаю тебе, тільки не… Андрій ледь не скручує Фес карк, схопивши у жменю її волосся на потилиці, навалюється, лягає на її губи своїми, стримуючи добірні зуби від канібалізму. Не заплющує своїх яскравих очей дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться дивиться погляд ритмічно рухається впритул-назад впритул-назад наїзд-від’їзд, зводить дух, майже не відриваючись, але Фес встигає простогнати: мені так незручно! навколішки довкола неї — так, щоб не відпустити, а дати лише перекинутись на спину, — Андрій зціпивши зуби… незручно, повторює Фес, нажахано вдивляючись в обличчя, котре подорослішало років на двадцять, спину муляє килим, сідниці теж, чорт, хіба не ясно?! Андрій, мов сновида, не відриваючи погляду, забирає ногу, Фес сідає, звільнена, загіпнотизована: чистий маніяк! Андрій хапає її за плечі, підводить разом із собою і боком валить на ліжко. В цю мить на голові Фес раптом — зі швидкістю річкового моторного човника «Стріла» — починає відростати волосся. Я НІЧОГО НЕ ВІДЧУВАЮ, кричить вона, пручаючись, забувши зроду притаманну їй делікатність, жіночу покірливість будь-що не зламати, не вразити жорстокістю, вперше кричить правду! Сценарій зрушує, осипається друзками лобового шкла. Андрій ціпеніє. Такий ніжний, лагідний, дивний, і далі лежить на ній і дихає, щоразу втискаючись стрижнем в її живіт. Скільки це триває? З Фес не зринає навіть співчуття. Здається, він все ще чекає змін у її мертвих знеструмлених дротах та розетках. Фес заплющує очі. З-під вій куцо спливають сльози. Єдина на цю мить волога. Будь ласка, вихрипує Андрій, і, не встигає Фес навіть наготуватися на відповідь, додає, вибач будь ласка, додає й зісковзує з неї на перемакітрене простирадло. Дракулу везуть домів. Фес хочеться десь подітися. Андрій схожий на павука-мисливця, з тих, що прикидаються мертвими, ледь їх торкнеш. Довкола розбуйовуються чистотіл і хмарно-порохняві кульбаби — вся гіркота маленького байдужого світу. І тут Андрій… починає реготати! Я згадав анекдота, хочеш розкажу?.. Величезний так званий «малярійний» комар бридко торохкотить крильцями у плафоні. Треба ввімкнути світло, бо монітор зробився надто разючим. Влад Дракула помирає на тендітних руцях Вайнони Райдер. Матка зринає до піднебіння. Я себе чи його хочу? — думає Фес. Чергова спекуляція на тлі титрів. Андрій свіжий, мов огірок: чай, мабуть, вихолов. Зара’ зламаю кригу, думає собі Фес, прокволо-прокволо. Перевертається на бік, лицем до Андрія, спираючись на лікоть, мовчки дивиться у вічі: що? нічого, сама не знаю. Чай будемо пити? Нє. Ні? Ні. Чого? Поооооооооооооооооооогггггггггггггллллллллляяяяяяяяяяяяяяяяяд. Ходи сюди з моєї хати. Маятник ціпеніє, туди — сюди, глип. Зараз?