Украина - не Россия - Кучма Леонид Данилович - Страница 78

...Мені ж, кажучи відверто, у перших підсумках українського перепису відразу впали в око інші цифри, інша пропорція — пропорція, забарвлена не національно, а економічно. 67,2 громадян України — городяни, 32,8 — жителі села. Причому це співвідношення з 1989 року не змінилося. Таким чином, Україна на третину — країна сільська. У двадцять перше століття Україна входить на третину сільською країною — не фермерською на американський чи західноєвропейський манір, а сільською по-нашенськи, з дуже глибокими слідами патріархальності і в відносинах, і в технології. Це не та обставина, що може викликати радість. Це обставина, що спонукає замислитися — замислитися глибоко і надовго. І, мабуть, немає більш важливої обставини для державного діяча, якщо він прагне працювати з відкритими очима, хоче розуміти, що звідки береться, що чим виглядає, що з чим пов’язане...

Світ рухається від патріархального села (із села!) до міста. Чим більше в країні міста, чим місто більше, тим змістовніше життя, різноманітніші професії і заняття, тим більше творчості, тим розкутіші люди, тим більше волі, тим реальніше народоправство, демократія. Місто — це насамперед демократизм, демократія. Демократія народжується в місті, демократія потрібна місту, демократія виходить з міста, завойовуючи, втягуючи в себе навколишній простір. Можна нудьгувати по селу, можна бути зворушеним селом — саме село віддає перевагу місту, усьому міському, міському життю. Міське життя в сільській місцевості — це насамперед і головним чином не сільське, а саме міське життя. Освіта, наука і техніка, промисловість, мистецтво — це все міське. Чим більш міська країна, тим вона багатша і вільніша, придатніша для гідного життя.

Можна довго розповідати про труднощі в становленні нашої демократії, про бідність, про брутальність звичаїв, особливо чиновницьких, про неправий суд, про млявість «громадянського суспільства», про те, чому, саме цей вираз доводиться заради справедливості брати в лапки, про джерела і причини всього цього, а можна просто сказати: що ви хочете, дами та добродії, адже ми з вами на цілу третину усе ще сільська країна, — і якщо не все, то багато чого стане зрозумілим. А якщо ще врахувати, що це не просто сільське, а вчора ще колгоспно-радгоспне населення з його особливими піснями і приказками («И все вокруг колхозное, и все вокруг моє», «Хто в колгоспі не злодій, той удома не хазяїн»...), ясно, наприклад, звідки вплив комуністичної партії, чому сільська частина України — це і найбільш «червона» частина...

Про що говорить той факт, що, як показав перепис, співвідношення міського і сільського населення за післярадянські роки не змінилося? Про те, що в місті не з’явилося стільки нових робочих місць для сільських жителів, щоб це помітила статистика. Більш того, частина городян, нехай теж ледь вловима статистикою, перебралася до села. Країна у певному сенсі взяла паузу, вона начебто зупинилася... не для перепочинку, ні, життя не дає нам зупинятися, а для того, щоб зробити своєрідну інвентаризацію, розібратися в радянській матеріальній спадщині, для того, щоб приступити до процесу, що називається структурною перебудовою: позбутися від непотрібних галузей і виробництв, припинити випуск непотрібної продукції і налагодити виробництво потрібної, тобто маючої збут. Це все завжди дуже болісно навіть у країнах з більш сприятливою долею.

З іншого боку, «сільською третиною» України можна багато в чому пояснити, чому ці процеси, узагалі всі труднощі післярадянського часу не стали катастрофічними, чому вони виявилися великими, величезними, але, користуючись побутовою мовою, не смертельними. Була б країна більш міською, і структурні проблеми могли її розчавити. Наша промисловість, нагадаю, була особливою — промисловістю планової економіки, власне кажучи, штучною, вона виросла не з потреб життя, не в результаті багатовікової господарської самодіяльності людей, а в процесі виконання довільних чиновницьких, нерідко фантастичних накреслень. Цю махину не могло не затрясти, як тільки вона опинилася наодинці сама з собою, як тільки звалили систему «планового» постачання і збуту, розірвалися неприродні господарські зв’язки в масштабах Радянського Союзу. Для створення нових, природних зв’язків, для пристосування штучної промисловості до природного попиту, до вимог вільного ринку потрібен час, дуже багато часу і жертв. І от у цих умовах та, що «сидить на землі», третина населення змогла прокормити, по-перше, себе, а по-друге — чималу частину городян, адже майже в кожного — родичі в місті. Місто перейшло на утримання села, минаючи торгову мережу: приїздить людина погостювати до матері — повертається до свого Харкова або Одеси навантаженою картоплею, м’ясом, банками з «консервацією». Це виручало людей у радянські часи, а в післярадянські багатьох просто врятувало і продовжує рятувати.

Більшість сільських жителів веде натуральне або майже натуральне господарство, у цьому господарстві бере участь дуже помітна частка городян. Це позначається на настроях, на психології. Товарне господарство породжує одну психологію, натуральне — іншу, це різні світи. «Товарна» людина легше засвоює демократичні поняття і цінності, вона більш рухлива, заповзята, більш вимоглива до законності, більше цінує організованість, чіткість у роботі, менше схильна вірити обіцянкам, більше розраховує на себе, не боїться відповідальності. Коротше: без такої високої питомої ваги сільського населення незалежній Україні довелося б пережити більше труднощів, але з такою високою питомою вагою сільського населення вона не зможе належним чином розвиватися, — отже, треба очікувати зростання міст.

Коли думаєш про все це, сидячи над підсумками перепису, то, звичайно, бачиш, наскільки наївні, поверхневі, легковажні припущення охоплених політичними пристрастями людей про його справжні цілі — про те, що він нам потрібний був ніби-то для того, щоб «штучно збільшити кількість» українців, або для чогось настільки ж «хитромудрого». Життя взагалі ж хитромудріше за нас. Не варто забувати, наприклад, що помітна питома вага сільського населення — це помітна питома вага побутової української мови, це сільський базар, куди Іван Нечуй-Левицький відправляв молодих українських письменників учитися рідній мові, особливо в жінок, особливо слухайте їх, наставляв він. Перетікаючи, вже в умовах незалежної України, до міст, ця частина населення не буде так легко й охоче розлучатися з рідною мовою, як в імперські часи...

Розділ десятий. Про культурний простір і культурну спадщину

Не в кращому стані

В СРСР поняття «культура» було значною мірою знецінене і принижене такими установами, як «Будинок Культури» (БК) і «Парк культури і відпочинку» (ПКіВ). Нічого не маю проти них, але культура в масовій свідомості опинилася десь поруч з танцями і буфетом. І це в той час, коли для кожного народу його культура — те ж саме, що для людини її «я», її душа. У держави, природно, багато завдань першорядної важливості, але гарантія духовної і матеріальної культури нації, властивого їй способу життя і напряму думок, гарантія душі народу — завдання, як то кажуть, перше серед рівних. Дотепер ця проста думка зрозуміла далеко не всім.

Готовий повірити, що її за радянських часів цілком щиро не сприймали багато українських партійних діячів. Я особисто знав деяких з них, і не можу припустити, що вони не любили України. В основному це були люди, що зробили кар’єру на виробництві, промисловому чи сільськогосподарському. Матеріальне виробництво якось пов’язувалося в їхній свідомості з незрозумілим, але священним для комуніста «матеріалізмом», у якому не було місця такому поняттю, як душа. Звичайно, комуністична ідеологія проголошувала важливість духовних цінностей — але тільки для того, щоб відразу, через кому, почати викриття реакційного ідеалізму. Практично всі партійні керівники радянського часу, і не тільки українські, вийшли з бідного середовища і хотіли позбавити свій народ від бідності. Все інше здавалося їм менш важливим. Тому зараз я і не хочу нікого засуджувати. Справа ж не в тому, щоб виловити зловмисників у непідвласному нам минулому, а в тім, щоб відновити повноцінне функціонування української культури в сьогоденні і майбутньому. Дуже шкода, що саме це завдання часом викликає відверте нерозуміння.