Украина - не Россия - Кучма Леонид Данилович - Страница 139

За словами коментаря, казково-фантастичний світ марень, знамень і чудес має в «Патерику» реальну історичну основу, от так прямо і сказано. На пенсії з задоволенням розберуся, що мається на увазі, спробую зрозуміти, чому наші предки так спокійно жили поруч з нечистою силою, не особливо прагнучи з нею боротися. У Росії інші відносини людини з потойбічним світом, своя поетика страшного, не схожа на нашу. Справжня ця історія чи вигадана, вона — у тім вигляді, у якім її доніс до нас автор — могла відбутися (чи бути вигаданою) тільки у нас, в Україні.

Інший уривок з Короленка, зовсім гоголівська історія. «Наша кухарка рассказывала разные случаи из своего детства... Отец ее в старые годы “чумаковал”, то есть ходил с обозами в Крым за рыбой и солью, а так как мать ее умерла рано, то отец брал ее с собою... Таким образом, ее детство прошло в чумацких валках, в странствованиях по степям на скрипучих возах, с ночлегами в степи. При этом она видела “своїми очима” много таинственного и чудесного.

...Отстали от табора и ночью должны были переезжать через болота по длинной гребле, в конце которой стояла мельница. Ночь была ясная, как день, а на мельницах и в бучилах, как это всем известно, водится нечистая сила... Девочка не спала на возу и, взъехав на греблю, увидела, что стороной за возом бежит что-то маленькое, “як мыша”. — Тату, — сказала она задремавшему отцу, — вот за возом “мыша бежит”. — Отец оглянулся и тотчас же стал креститься. — “Говори, доню, отче-нашу”... Оба стали молиться, а мыша выросла в крысу, потом стала, как кошка, потом, как лисица, как волк, и наконец, как медвежонок. Медвежонок вырос в медведя и все продолжал расти, так что когда они подошли к концу гребли и поравнялись с мельницей, то он был уже выше мельничной крыши. Но тут оказалось, на счастье путников, что чумацкая валка расположилась ночевать на лугу за мельницей, так что оттуда слышались уже говор, песни и крики. Нечистий, увидев огни и такую силу крещеного народу, вдруг поднялся на дыбы, что-то “загуло”, как ветер, и медведь кинулся в омут...

Отец присоединился к табору и попросил, чтобы его с возом пустили в середину. Чумаки, видя, что с человеком случилось такое происшествие, признали его требование справедливым, раздвинули возы и очистили ему место. Отец, кроме того, был человек “знающий” и потому, прежде чем лечь спать, обвел круг кнутовищем около своей телеги, закрестил его и заговорил заговорами. Ночью кто-то, очевидно, искал среди спящего табора именно его и его дочку. Наутро весь табор оказался в полном беспорядке, как будто невидимая сила перетрясла его и перешвыряла так, что возы оказались перемешаны, хозяева очутились на чужих возах, а иных побросало даже совсем вон из табора в степь... На один из таких рассказов вошла в кухню моя мать и, внимательно дослушав рассказ до конца, сказала:

— Вот ты, Будзиньская, старая женщина, а рассказываешь такие глупости... Как тебе не стыдно? Перепились твои чумаки пьяные, вот и все...

Будзиньская очень обиделась:

— Я еще вовек не лгала, — ответила она с большим достоинством, — а паны, дело известное, ничему не верят».

Наприкінці несподівана подробиця. Стара куховарка «признавала, что в последнее время народ стал хитрее и поэтому [!] нечисти меньше». Ну, хіба не диво? Для мене очевидно, що все тут, до найменшої подробиці, до розмови куховарки з матір’ю, дуже українське.

16

Те, що у формуванні наших народів велика роль інших етносів, свідчить, наскільки наші слов’янські предки були розумнішими нинішніх расистів-аматорів. Уже тисячу років тому вони розуміли, що приплив свіжої крові є благо. Результат цього розуміння речей у наявності: ніде в світі ви не зустрінете у вуличній юрбі стільки красунь, як у Дніпропетровську і Петербурзі, Києві і Москві. Українці і росіяни безумовно можуть пишатися усіма своїми предками без винятку.

17

Колись община була соціальним гальмом, але її повне зникнення — велика втрата. Община — це громадянське суспільство в мініатюрі. На сучасному Заході общинне життя в масштабі вулиці, кварталу, підприємства, етнічних і релігійних груп усіляко заохочується державою. Англійський прем’єр-міністр Блер у промові з нагоди приходу 2000 року, ставлячи Англію в приклад усьому світу, говорив, що й іншим націям для успіху в наступному тисячолітті необхідно «розвивати общинні узи». Він пояснював це так: «люди мають потребу в общинах, мають потребу в почутті належності». Я вважаю, що ці слова адресовані, зокрема, українцям і росіянам.

18

Довоєнна Молдавська АРСР у складі Української РСР була непомірно великою, набагато більшою нинішньої невизнаної Придністровської республіки. Її площа складала 8288 кв. км (Придністровська республіка займає 4163 кв. км). У такому вигляді вона була утворена більшовицькою сваволею в жовтні 1924 року, її кордони були проведені суто вольовим чином — почасти особисто «героєм Громадянської війни» Григорієм Котовським, який сподівався стати на чолі республіки. Вона містила в собі значну частину нинішньої Одеської області з містами і селищами Кодима, Балта, Котовськ (Бірзула), Ананьєв, Червоні Окни, Ширяєво, Слобідка, Піщана.

19

Ще шість-сім років тому нікому не треба було пояснювати, що це за географічні назви в околицях Києва, Мінська, Москви. Ленінграда, а сьогодні, мабуть, уже треба — для молоді, принаймні. У 30-і роки це були місця розстрілів і масових поховань жертв комуністичного режиму.

20

Павло Юхимович Дибенко, українець, із селян, у дні Лютневої революції був обраний головою Центробалта, у жовтні очолював «трійку» по підготовці повстання на флоті. Командував Червоною Гвардією, що зупинила наступ Краснова на Петроград. Ввійшов до Раднаркому (першого радянського уряду) як нарком з морських справ, був ініціатором і організатором розгону Установчих зборів.

Були й інші «ключові» українці в дні повалення Тимчасового уряду і встановлення більшовицької диктатури.

Микола Васильович Криленко керував захватом найважливіших об’єктів Петрограда, після перевороту — член Раднаркому, Верховний головнокомандуючий.

Микола Олексійович Скрипник, що стільки зробив потім для українського культурного відродження, зробив свій внесок і в захват більшовиками влади. Саме він переломив настрій нерішучих членів ЦК РСДРП на доленосному засіданні 16 жовтня 1917 року про збройне повстання. Він віддавав накази більшовицьким «фабзавкомам» на підприємствах Петрограда, а його правою рукою був Улас

Якович Чубарь, майбутній голова Раднаркому Української РСР і член Політбюро ЦК ВКП(б).

На випадок якихось непередбачених обставин був створений «запасний штаб збройного повстання» на чолі із ще одним нашим земляком, Михайлом Михайловичем Лашевичем. Цей штаб діяв, Лашевич керував захватом телеграфу, пошти, Держбанку, Павловського військового училища.

21

Хто, крім Подвойського, Коцюбинського й інших названих вище «героїв Жовтня», був руйначем Центральної Ради, гетьманської Держави, Директорії, хто, не шкодуючи сил, а часом і життя, знищував другу українську державність? Українці Балицький, Блакитний, Боженко, Будьонний, Гринько, Думенко, Яременко, Жлоба, Затонський, Карпенко, Ковтюх, Костюк, Котовський, Крапив’янський, Лапчинський, Любченко, Мануїльский, Пархоменко, Петровський, Таран, Терлецький, Федько, Шахрай, Шумський, Щаденко, Щорс. Звичайно, це лише половина списку. Він не повний без таких неукраїнців (або не зовсім українців), як Аралов, Артем, Бубнов, Желєзняк, Квірінг, Косіор, Лацис, Межлаук, Мурах, Орджонікідзе, Примаков, П’ятаков, Уборевич, Фрунзе, Якір... Згоден, як ті, так і інші виконували вказівки Леніна з Москви. Згоден, до них треба додати ще українця Нестора Махно, додати денікінських генералів і Пілсудського.

22

Я помітив, що наших людей недостатньо переконують факти з власної історії. От коли посилаєшся на європейські приклади — інша справа. Повчальна, хоча і не виняткова, доля Ірландії. У XII столітті вона була завойована англійцями, і, скільки ірландці не повставали, повернути свою незалежність вони змогли тільки через 750 років. Велике повстання XVII століття, що збіглося, між іншим, з повстанням Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої, закінчилося для ірландців особливо сумно. Ірландські історики говорять, що після того, як солдати Кромвеля придушили повстання, у країні вціліло не більше однієї шостої її населення. Правда, англійські історики твердять, що убито було ніяк не більше третини жителів країни. Те, що шість тисяч ірландських дітей після повстання були продані в рабство до Вест-Індії, на цьому тлі виглядає просто дрібною деталлю.