І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 37

— Ану, дай я поведу, а ти спочинь!

Генріх сів за руль. Так було краще. Покручена дорога вимагала напруженої уваги, про щось інше думати було ніколи. А це головне. Бо саме сьогодні він має бути як ніколи спокійним і урівноваженим: можливо, відразу по приїзді він одержить завдання, яке треба буде виконати сьогодні ж.

Дедалі дорога ставала важчою: повороти частішали, доводилося міняти швидкості, то беручи круті підйоми, то спускаючи машину на гальмах. Іноді швидкість падала до двадцяти кілометрів.

До Бонвіля прибули лише о п'ятій годині вечора. У готелі подвійного номера, як заявив черговий бюро, не було. Але крупна купюра, вкладена в документ, негайно змінила становище — за п'ять хвилин Генріх і Курт вже готувалися прийняти ванну.

— Мийся ти перший, щоб мав змогу піти розпитати, де тут хороший ресторан, — наказав Гольдрінг денщикові.

Гольдрінг не помилився, коли гадав, що про нове для нього завдання він дізнається, як тільки прибуде до Бонвіля: поки Курт розшукував ресторан, Генріх уже знав, яке важке і загрозливе становище створилося тут.

Справа в тому, що розташований у передгір'ях Альп Бонвіль і його район був центром партизанського руху у південно-східній Франції. Найзапекліша боротьба гестапо з рухом Опору довгий час не давала ніяких наслідків. Навпаки, чим лютішими були заходи гестапо проти місцевого населення, тим ширшали лави партизанів.

Але на початку лютого 1942 року сталося неймовірне: загальний улюбленець, веселий і дотепний, один з активних членів підпільної організації, її найкращий зв'язківець Дежене, виявився провокатором. Спочатку не йняли навіть віри, щоб Дежене, який сам часто був ініціатором диверсій і так охоче брався за виконання найскладніших завдань, міг бути зрадником. А між тим Дежене, після арешту трьох членів керівної організації руху Опору, скинув з себе машкару і одяг мундир есесівського офіцера, з яким розлучився п'ять років тому, коли за завданням гестапо прибув сюди під виглядом робітника з Парижа.

Провокація завдала великої шкоди партизанському рухові: багато активних його учасників було заарештовано, але все ж до розгрому організації справа не дійшла. Ті керівники руху Опору, які залишилися на волі, зуміли швидко змінити явочні квартири, перемінити адреси, прізвища, місцеперебування багатьох учасників руху.

За Дежене партизани буквально полювали. Правда, тепер він вже називав себе своїм справжнім ім'ям — Віллі Мейєр. Протягом першого тижня після викриття провокатора, в Дежене-Мейєра стріляли п'ять разів: його підстерігали на вулицях, на квартирі, яку за цей час він змушений був тричі міняти, і, нарешті, в ресторані офіціантка послала йому в груди дві кулі.

З Бонвіля тяжко пораненого Мейєра вивезли до якогось госпіталю, і кілька місяців про нього нічого не чули. Як же були вражені місцеві партизани, коли дізналися, що Дежене-Мейєр знову з'явився на вулицях Бонвіля вже в ролі ад'ютанта нового начальника гестапо оберста Гартнера. Усім було відомо, що провокатор знає в обличчя багатьох учасників руху Опору. Ті партизани, що під виглядом рознощиків газет, зеленщиків або молочників досі спокійно походжали вулицями міста, мусили тепер ховатися, щоб не потрапити на очі провокатора.

До цього додалися і ускладнення, викликані діяльністю самого оберста Гартнера. Це був старий, досвідчений гестапівець, якого надсилали в місця, де складалася найнебезпечніша обстановка. Гартнер відразу скасував комендантську годину, патрулювання на вулицях вночі і цими пом'якшеннями режиму завоював собі деяку популярність. Невдовзі після прибуття він випустив з тюрми багатьох в'язнів, серед яких було чимало й карних злочинців. Більшість з них була підкуплена і завербована Гартнером.

Кілька днів тому партизанам пощастило перехопити повідомлення Гартнера до Берліна, в якому він обіцяв в найближчий час ліквідувати найвидатніших керівників руху Опору і натякав на те, що йому пощастило натрапити на слід якоїсь організації, що існує в лавах самої німецької армії. Оберст вихваляв діяльність Мейєра, з допомогою якого йому пощастило встановити таємний нагляд за видатними учасниками партизанського руху.

Гартнер діяв і поводив себе надзвичайно обережно. Після невдалої спроби макі висадити в повітря приміщення гестапо він працював невідомо в якому приміщенні, на вулиці з'являвся лише в супроводі автоматників-гестапівців і Дежене-Мейєра, якого від себе не відпускав ні на крок.

Обідав Гартнер в офіцерському ресторані «Савойя», який охоронявся вдень і вночі.

Потреба якнайскоріше ліквідувати Гартнера і Мейєра була очевидною.

Генріх так замислився, що навіть не чув, як повернувся денщик.

— Ну, що нового, Курт?

— Усі рекомендують спеціальний ресторан для офіцерів «Савойя».

— Далеко до нього?

— На паралельній вулиці, навпроти.

За десять хвилин Гольдрінг уже був там. Ресторан раніше належав французові, але недавно колишнього господаря заарештували, а ресторан віддали інвалідові-гітлерівцю.

«Вхід тільки для німецьких офіцерів», — прочитав Генріх на вхідних дверях, біля яких стояв вартовий.

За стойкою буфету він побачив товстого німця з густими рудими вусами.

— Маю честь говорити з господарем ресторану? — запитав Гольдрінг.

— Так точно, гер обер-лейтенант! — по-військовому відповів той. — Швальбе, власник ресторану.

— Я тільки-но приїхав, гер Швальбе, але встиг уже дізнатися, що найкращий в місті ресторан — це ваш. Сподіваюся, ви не відмовите тижнів два-три частувати мене своїми обідами?

— О, з радістю! Той, хто рекомендував ресторан, гарантую, не помилився.

— Тоді дозвольте познайомитися — обер-лейтенант барон фон Гольдрінг.

— Я щасливий мати таких високопоставлених гостей!

— То, може, для знайомства ми вип'ємо з вами по бокалу хорошого вина? — запропонував Гольдрінг.

— Вважатиму за честь! — Швальбе пошкутильгав до шафи — у нього замість лівої ноги був протез, — взяв пляшку вина і підійшов до столика, за який сів Гольдрінг.

Генріх витяг з кишені і поклав на стіл пачку хороших гаванських сигар.

— О, яка розкіш, — захоплено вигукнув Швальбе, беручи одну з них, — тепер не часто доводиться курити справжні гаванські сигари!

Генріх запалив одну сигару, решту підсунув Швальбе.

— Візьміть собі, я маю можливість діставати такі.

— Це для мене найкращий подарунок! Так довго ви гадаєте пробути в нас?

— Два-три тижні, а може, й місяць, — Генріх підняв бокал. Швальбе зробив те саме.

— Ваше здоров'я! — промовив Гольдрінг.

— За наше знайомство! — додав Швальбе. — Обіди, гер барон, ви будете замовляти, а столик чи окремий номер, виберіть самі.

— Обідатиму в окремому номері, і я хочу оглянути його зараз.

— Прошу! Он у ті двері, що за буфетом.

У супроводі господаря ресторану Гольдрінг опинився в довгому коридорі з великою кількістю дверей праворуч і ліворуч.

— Дозвольте зайти сюди? — запитав Гольдрінг, беручись за ручку перших дверей праворуч.

— Туди не можна заходити. Цей номер кожного дня, з двох годин до чотирьох, зайнятий. В ньому обідає оберст Гартнер з ад'ютантом. А ви о якій годині будете обідати?

— Обідатиму я рівно о першій, але я звик не поспішати за обідом, отже, мені цей номер не підходить.

— То огляньте цей! — господар відкрив перші двері ліворуч — навпроти входу в номер Гартнера.

— О, це мене цілком влаштовує! — погодився Гольдрінг, окинувши оком добре умебльований номер.

Замовивши обід на завтра, Генріх пішов до готелю і весь вечір просидів дома, не стільки перечитуючи куплені газети, скільки обдумуючи план.

… Ранком другого дня Гольдрінг був у офіцера, який відав розподілом нової автоматичної зброї. Вислухавши Генріха і навіть не глянувши на наряд, він заявив, що не може назвати строку виконання наряду бодай орієнтовно. Але прозорий натяк на грошову винагороду значно пом'якшив неприступність офіцера. Коли ж Гольдрінг досить-таки безцеремонно поклав перед ним на стіл пачку новеньких банкнот, підкресливши, що це лише завдаток, офіцер став привітнішим і люб'язним.