Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 36
Лютц зустрів Гольдрінга з неприхованою радістю.
— Як добре, що ви повернулися, Генріх! Мені просто не вистачало вашого товариства.
— Я теж за вами скучив, Карл. Лише з вами я можу говорити щиро й просто.
— Ми з вами освідчуємося, як закохані. А тим часом генерал чекає на вас: він уже кілька разів запитував, чи ви повернулися.
Еверс, побачивши Генріха, справді зрадів:
— Як себе почуває мій друг, генерал Бертгольд?
— Чудово! Наказав якнайсердечніше вітати вас і передати найщиріші побажання здоров'я і успіхів.
— Дуже вдячний! А які новини в Берліні, Мюнхені?
Не зовсім уважно вислухавши розповідь Генріха про все чуте і бачене, генерал відразу перейшов до справи:
— Мушу сказати — вашого повернення чекав нетерпляче. Річ у тому, що є одне делікатне доручення, з яким можете впоратись лише ви, бароне, з вашим умінням швидко завойовувати симпатії.
— Ви трохи перебільшуєте мої можливості, гер генерал!
— Ані на йоту… Як вам відомо, наша дивізія вважалася тиловою, і тому нова автоматична зброя, якою озброєні фронтові частини, до нас ще не потрапляла.
Генріх уважно слухав.
— Але тепер становище міняється. Є дані, що Англія прискорила готування до відкриття другого фронту, а в зв'язку з цим і наші, так би мовити, тилові дивізії посилюються: вже одержано наказ переозброїти і нас. Ми вже маємо наряди на це, є наряди і в розподільчому пункті в Бонвілі, де цю зброю виготовляють. Але, зрозуміла річ, що її в першу чергу відсилають на фронт, а нам дадуть лише тоді, коли виявиться зайвина. А мені хотілося б одержати нову зброю якнайскоріше, щоб ми всі навчилися добре володіти нею, в разі чого могли б влаштувати англійцям і американцям новий Дюнкерк. Ви мене розумієте?
— Цілком.
— Ваша місія і полягає в тому, щоб прискорити відправку зброї до нашої дивізії. Цього ви мусите домогтися якою завгодно ціною. Відповідні документи вже приготовано. Я прошу вас завтра ж виїхати. Зрозуміло?
— Так точно, гер генералі А коли зброя буде готова до відправки, хто має її супроводжувати?
— Ви про це негайно повідомте через корпусну станцію.
Але зважте — нас можуть підслухати. Тому давайте умовимось: ви сповіщаєте, що сигарети куплено і вам треба, скажімо, сто ящиків. Це означатиме, що зброя є, потрібно сто чоловік охорони. Ви простежите за навантаженням і повернетесь або з цим ешелоном або машиною. Адже ви поїдете туди на своїй машині?
— Так точно!
— Тоді, крім свого денщика, візьміть ще двох солдатів для охорони.
— Я волів би, коли ви дасте згоду, не робити цього. Чим більше охорони, тим швидше на мене звернуть увагу французькі терористи.
— Маєте рацію. Але в Бонвілі будьте обережні. Макі діють там дуже активно, — попередив генерал.
— Виїжджати завтра?
— Сьогодні відпочиньте з дороги, приготуйтеся, а завтра ранком рушайте. Сподіваюсь одержати від вас втішні вісті і якнайскоріше.
— Зроблю все можливе, гер генерал.
Доручення Еверса настільки збігалося з планами самого Генріха, що він навіть трохи злякався.
«Щось дуже щастить мені, — думав він, укладаючи чемодан. — А фортуна, як відомо, дама капризна… Всю дорогу сушив собі мозок думкою, як мені відпроситися в Бонвіль, і ось, маєте, — саме до Бонвіля мене й посилають! Яке ж завдання там на мене чекає?.. Мабуть, дуже серйозне. Інакше б мене повідомили зарані. Або не хочуть, щоб я передчасно хвилювався, або вивчають ще обстановку… Так чи так, а приготуватися слід до найгіршого…»
Генріх окинув поглядом кімнату, ніби бачив її вперше і… востаннє. Так, можливо, він сюди вже не повернеться. Можливо, він ніколи не побачить уже Моніки… І вона ніколи не дізнається, що поруч неї працював друг. Навіть те, на що він збирається натякнути їй сьогодні, вона розглядатиме, як необережну балакучість молодого штабного офіцера. І пишатиметься, що так легко розв'язала йому язика… Але чому ж це вона не йде? Може, її Курт не відшукав? Може, її взагалі нема вдома? Що ж тоді робити? Він не може поїхати, не попередивши її про мету свого відрядження. Хіба самому піти її пошукати?
Генріх вже зібрався спуститися вниз, коли в двері постукали. Моніка! Тільки вона так стукає: три дрібних і легких удари.
До кімнати, дійсно, зайшла Моніка. Генріх відразу помітив, що обличчя в неї змучене, а очі трохи почервоніли. Тривога і жаль стиснули йому серце.
— Ви… плакали, Моніко? Щось трапилось? — стривожено запитав Генріх, не випускаючи руки дівчини і силкуючись зазирнути їй в очі.
— Зовсім ні, — відвела свої очі Моніка, — просто я допомагала мамі готувати салат, і це від цибулі очі почервоніли…
— Яка проза! А я волів би, щоб вони почервоніли з тої причини, що я знову мушу їхати… І навіть пробуду в Бонвілі досить довго!
— У Бонвілі?
Генріх відчув, як рука дівчини затремтіла в його руці.
— Чому це вас так вразило?
— Нічого, я так… розумієте, у мене там є кузина…
— Хіба я мушу її лякатися?
— Не її, а макі… Вона два дні тому гостювала у нас і розповідала, що там дуже неспокійно.
— То й що?
— Я просто хотіла попередити вас…
— Спасибі, ви дуже добра!.. А знаєте що? Чому б вам теж не поїхати в Бонвіль, відвідати кузину? Я б підвіз вас машиною туди і назад…
— Що ви! Хіба я можу залишити маму бодай на тиждень! Стільки клопоту, а вона майже сама!
— Тоді, знаєте, як зробимо, — як тільки я навантажу зброю…
— Зброю? Яку зброю? — здивувалася Моніка.
— От я й проговорився! — з досадою вихопилося у Генріха. — Теж офіцер, штабіст, а бовкаю язиком, як баба на базарі!
— Виходить, це якась таємниця, і ви боїтесь, що я…
— Ні, ні, я вам вірю! Тільки дуже прошу, випадково про це комусь не скажіть. Інакше зброя може потрапити не до нас у дивізію, а до макі. Вони останнім часом почали дуже нею цікавитись, а коли дізнаються, що зброя автоматична… Правда, про те, коли її відправлять, знатиму тільки я… А втім, що це ми з вами за розмову завели! Вона зовсім не для дівочих вушок, та ще таких маленьких і рожевих, як ваші! Так як ми вирішимо з поїздкою до Бонвіля?
— Не знаю… може, й справді… — завагалася Моніка… — Людвіна так радітиме…
— Тоді домовились: як тільки у мене справа наближатиметься до кінця, я даю вам телеграму і зустрічаю вас на вокзалі.
— Але я не хочу, щоб мене бачили з німецьким офіцером, та ще в Бонвілі, де мене ніхто не знає!
— На обличчі в мене не написано, що я німець, а зустріти я можу вас в цивільному одязі. А з Бонвіля ми машиною повернемось разом. Згода?
— Згода, — не зовсім рішуче погодилась Моніка. — Отже чекатиму вашої телеграми, а поки побажаю вам щасливої дороги!
Ранком другого дня, коли Сан-Ремі ще спав, Генріх і Курт їхали до Бонвіля. Генріх розрахував, що вони будуть там опівдні, якщо їхатимуть з швидкістю 90 кілометрів на годину, і Курт вів машину швидко — стрілка спідометра часто перескакувала за сто.
«Де я їздив по такій дорозі?» — пригадував Генріх. Так, він десь бачив щось подібне. Такі ж, ніби рукою казкового велетня розкидані гори, що не були з'єднані в єдиний хребет, а стояли одна перед одною, створюючи вузькі долини, порослі буйною зеленню, серед якої дзюрчали вузенькі, але бурхливі потоки чистої, як сльоза, гірської води; такі ж густі внизу ліси, які, чим вище, ставали одноманітнішими й нижчими; такі ж несподівані кружечки-галявини, з усіх боків оточені лісом. В Західній Україні такі галявини називають полонинами. Так, так, от таку саме дорогу він бачив незадовго до війни, проїжджаючи з Станіслава на Яремче! Правильно! Як, здається, давно це було…
Генріх підозріло глянув на Курта, ніби він міг підслухати його думки. Той сидів, міцно стиснувши руки на рулі, і напружено вдивлявся в далечінь. Незважаючи на прохолоду, обличчя його спітніло, а Курт, боячись відірвати від руля хоча б одну руку, лише пхиркав, намагаючись здути краплини поту, що скочувалися до губів.
- Предыдущая
- 36/129
- Следующая
