Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 48
— Добридень, Неллі! — мовив містер Гіткліф, забачивши мене. — Я вже боявся, що доведеться мені самому йти по свою власність. Ти її привезла, так? Поглянемо, чи вдасться з неї зробити щось путнє.
Він підвівся й пішов до дверей. Гортон і Джозеф, вмираючи з цікавості, попростували за ним. Бідолашний Лінтон Гіткліф перестрашено переводив погляд з одного лиця наступаючої трійці на інше.
— От тобі й маєш! — протягнув Джозеф, прискіпливо роздивившись хлопчика. — Та вас, хазяїне, обвели круг пальця: це ж дівчисько!
Гіткліф, глипнувши на сина так, що той аж отетерів, глузливо засміявся.
— Боже, яка краса! — вигукнув він. — Що за чарівне, миле створіння! Його, мабуть, годували слимаками та сироваткою, так, Неллі? Ох, матері його ковінька! Воно ще гірше, ніж я очікував — а я збіса тверезо дивлюся на речі!
Я вмовляла затуркане й наполохане дитя ввійти до будинку. Хлопчик не зовсім зрозумів, що значили слова батька і кого вони стосувалися, навіть не був певний, що цей лихий А глумливий чоловік — його батько. Трусячись, він притулився до мене, а коли містер Гіткліф знову сів і мовив: «Ходи сюди!» — сховав лице у мене на грудях і заплакав.
— Цить! — прикишкав його Гіткліф і, простягши руку, шарпнув хлопця до себе, затис між колін і взяв його за підборіддя. — Годі тобі дурня клеїти! Ми тебе не скривдимо Лінтоне, — тебе ж так звати? Ти син своєї матері, весь у неї! Де ж у тобі хоч краплина моєї крові, пискливе ти курча?
Він зняв із хлопця капелюха і відкинув назад його густі лляні кучерики, помацав його тонкі руки й тендітні пальці. Під час цього огляду панич Лінтон перестав плакати і, звівши великі блакитні очі, у свою чергу почав розглядати Гіткліфа.
— Ти мене знаєш? — запитав Гіткліф, упевнившись, що всі члени цього тільця були однаково мізерні й кволі.
— Ні,— відповів малий Лінтон, втупившись у нього з безтямним острахом.
— Але, сподіваюся, чув про мене?
— Ні,— знову відповів він.
— Ні? То стид і сором твоїй матері, що вона не навчила тебе поважати батька! Тоді я тобі скажу: ти — мій син, а твоя мати — паскудна потолоч, якщо вона не розповіла тобі, який у тебе батько. Чого це ти супишся та червонієш? Про мене, воно й непогано — хоч видно, що кров у тебе не біла. Будь справжнім хлопцем, і ми з тобою порозуміємося. Неллі, якщо ти втомилася, присядь спочити; якщо ні, йди додому. Я здогадуюся, ти маєш доповісти у Грейнджі про все побачене й почуте в нас, але я не зможу дати хлопцеві ради, поки ти в'єшся над ним.
— Гаразд, — мовила я. — Сподіваюся, ви будете добрі до нього, містере Гіткліф, бо в іншому разі він довго у вас не заживеться. Він — єдина рідна для вас істота у всьому світі; якщо й є у вас інші родичі, ви їх ніколи не стрінете. Не забувайте про це.
— Я буду до нього дуже добрим, не бійся, — сміючись, відказав він. — Тільки хай уже ніхто інший не буде добрим до 3 нього — я хочу нероздільно користуватися його прихильністю. І на знак моєї майбутньої доброти, Джозефе, принеси хлопцеві чогось поснідати. Гортоне, бісове теля, а ну бігом до роботи!
— Так, Неллі,— додав він, коли ті двоє пішли, — мій син — майбутній хазяїн вашого маєтку, і мені б не хотілося, щоб він помер раніше, ніж я зможу стати його спадкоємцем. І до того ж він мій, й для мене буде справжнім тріумфом побачити мого нащадка законним власником їхніх земель. Мій син найматиме їхніх синів у землероби, аби вони за поденну платню орали землю своїх пращурів! Це єдине міркування, що спонукає мене терпіти біля себе цього шмаркача: я його зневажаю за те, що він такий, який є, і ненавиджу за спогади, які він пробуджує! Але цього міркування цілком досить; він буде у мене в безпеці, і я дбатиму про нього не гірше, ніж твій хазяїн — про свою доньку. Для нього нагорі є кімната, я її облаштував як належить, а ще найняв учителя, він ходитиме за двадцять миль тричі на тиждень, аби вчити хлопця всього, чого той захоче. Гортону я наказав його слухатись; отже, я постараюся, щоб він виріс справжнім джентльменом і усвідомлював, наскільки він вищий за тих, із ким йому доведеться мати справу! От тільки шкода, що він не вартий такої турботи. Якщо я сподівався хоч якоїсь ласки від долі, то лише одної — змоги пишатися своїм сином. А цей слинько з лицем, наче сироватка, мене жорстоко розчарував!
Поки він говорив, повернувся Джозеф із мискою вівсяної каші на молоці й поставив її перед паничем Лінтоном. Той покрутив носом на просту селянську страву і зрештою оголосив, що він не може цього їсти. Я бачила, що старий слуга, подібно до хазяїна, глузує з дитини; проте він мусив приховувати свої почуття, бо Гіткліф дав зрозуміти підлеглим, що чекає від них поваги до свого сина.
— Не можете цього їсти? — повторив він, витріщившись на малого Лінтона, і зашепотів, боячись, що його почують: — А Але ж містер Гортон більш нічого не їв, як був малий, а що добре для нього, то, мабуть, і для вас згодиться!
— Я цього не їстиму! — почав комизитися Лінтон Гіткліф. — Заберіть це від мене.
Джозеф, палаючи від обурення, схопив миску і приніс її нам.
— А що не так із цією їжею? — спитав він, тицьнувши миску під носа Гіткліфові.
— А що з нею таке?
— Та наш мазунчик, бач, не може цього їсти. Воно й не диво: його матір була така сама! Ми всі були для неї надто брудні, аби на хліб для неї пшеницю сіяти.
— Не згадуй при мені про його матір, — розлючено мовив Гіткліф. — Дай йому щось таке, що він може їсти. Чим його годували завжди, Неллі?
Я запропонувала чай або тепле молоко, що й було звелено приготувати служниці. Отже, думала я, себелюбство батька має піти на користь синові. Гіткліф бачить, що дитина слабенька, тож до неї треба ставитися поблажливо; а я зможу заспокоїти хазяїна, розповівши йому про добрі наміри Гіткліфа. І, не маючи приводу лишатися далі, я непомітно пішла. Панич Лінтон тим часом перелякано відкараскувався від однієї з вівчарок, що, мабуть, вирішила з ним заприятелювати. Але він був надто примітливий: ледве зачинивши за собою двері, я почула плач і відчайдушні зойки:
— Не йдіть від мене! Я тут не лишуся! Не лишуся! Потім засув підняли й опустили: хлопцю не дали втекти.
Я вилізла на Мінні й пустила її клусом; на цьому моє недовге опікунство скінчилося.
Розділ двадцять перший
Того дня мала Кеті завдала нам неабиякої мороки. Вона встала весела, з бажанням якнайшвидше побачити свого кузена, й звістка про його раптовий від'їзд викликала таку зливу сліз і нарікань, що Едгарові довелося самому її втішати, переконуючи, що хлопчик скоро повернеться. Проте він зауважив: «якщо мені вдасться його забрати», а на це не лишалося жодної надії. Обіцянка не дуже її втішила, та час виявився сильнішим. І хоч мала іноді питалася в батька, коли повернеться панич Лінтон, — перш ніж вона побачила кузена знов, його риси вже стерлися з її пам'яті і вона його не впізнала.
Коли мені траплялося зустріти в Гімертоні служницю з Буремного Перевалу, я питала її, як там ведеться паничеві. Лінтон жив майже таким самітником, як Катрина, і його ніхто ніколи не бачив. Я дізналася від неї, що він так само хиріє і вже встиг обриднути всім у домі. Вона сказала, що містер Гіткліф його незлюбив іще більше, хоч і намагається це приховати; але йому гидко навіть чути хлопців голос, і він не може просидіти з ним в одній кімнаті й кількох хвилин. Вони рідко розмовляють одне з одним: панич Лінтон вчить уроки і проводить вечори в малій кімнаті, яку вони звуть вітальнею, або лежить із ранку до вечора в ліжку, бо він що не день слабує: то в нього кашель, то нежить, то одне заболить, то інше — лихо та й годі!
— Скільки живу, ще не бачила, щоб дитя було таке полохливе, — додала жінка, — та щоб отак за себе трусилося. Тільки я ввечері прочиню вікно, аби трохи провітрити, — воно до мене підскакує: це ж смерть, як його вітерцем протягне! Надворі яка спекота, а в нас день і ніч вогонь у коминку; а як Джозеф засмалить люльку, то це вже його отруїти хочуть! І завше йому треба солодощів, і молока, молока — просто кінця й краю немає! — а до нас йому байдуже, що ми їстимемо взимку. Сидить і сидить, закутається в той свій хутряний плащ, і скніє у кріслі біля вогню, і хлебче весь день отой чай із грінками, чи ще там щось, що йому до смаку, а ти йому подавай та піднось. А як Гортон із жалощів прийде його провідати — Гортон, він не злий, тільки, мо грубуватий трошки, — вони вже погиркаються, будьте певні: один вилається, другий А заплаче. Я це думаю, якби то був не його син, хазяїн вельми б хотів, щоб Гортон дав йому жару! І я певна, він би його хутенько виставив за двері, якби взнав раптом, як те дитя про себе дбає! Та хазяїнові не доведеться боротися з такою спокусою: до вітальні він лише зрідка заходить, а як малий Лінтон при ньому почне комизитися, відсилає його нагору.
- Предыдущая
- 48/77
- Следующая