Мальви - Іваничук Роман - Страница 29

— Тепер оглянься, — мовив Сефер, коли минули скалу. — Подивися з цього боку на той самий камінь. Що бачиш?

Іслам оглянувся. Над урвище виповз велетенський тритон із хитрою головою сфінкса, причаївшись перед хижим стрибком.

— Це ти, Ісламе, такий, яким теж мусиш бути. Ти побачив два боки однієї й тієї ж суті — влади. Сміливість і владність у тебе є, хитрості повинен навчитися. А коли ні, то станеш невиразним, як оця подоба, коли на неї дивитися спереду. Або ж — як твій нефортунний брат Бегадир-хан. Тільки пам'ятай, сфінкс не повинен бути дужчим за лицаря, бо тоді перехитриш сам себе.

— Мудрий єси, мій учителю, — промовив зворушено Іслам-Гірей. — Ти є моїм другим обличчям, я ще не знайшов його в собі. І дай нам аллах удачі — будеш моїм першим візиром.

Стулились повіки розумного старця, знову його обличчя закрилося зморшками, Іслам не міг би вгадати: радий аталик із такої перспективи чи в душі іронічно насміхається з недосвідченого ханича?

І тут згадалася Ісламові красуня-циганка, яку він мав покликати тоді, коли почне вирішувати сам свою долю. Покликати, щоб побажала щастя. Тепер настав той час. Нині в літньому ханському палаці єгипетська чарівниця ощасливить його.

— Селім! — збуджено вигукнув Іслам, і синьоокий сеймен вихором прискочив до калги. — Ти не хочеш завітати до своїх у Салачик?

Юнак звісив голову, не відповів. Нахмурився Іслам. Це вперше Селім не виявляє бажання виконати наказ.

— Ти в мене батько і родина, — сказав Селім. — А більше нікого я не знаю.

— Справжній капи-кулу! — Іслам вдоволено плеснув Селіма по широкому плечі. — То слухай, що я тобі наказую: скачи в Салачик і знайди мені ту циганку-красуню, в якої очі світяться вогнем, а стан гнучкіший від лози... — Калга-султан раптом замовк, він помітив струнку дівочу постать у червоному сарафані, що вийшла з-за гори на стежку. — Постій, може, це вона. Добрі джини самі ведуть до мене віщунів мого щастя. Їдь їй назустріч і привези сюди! Тільки негайно!

Сефер Газі поблажливо всміхнувся.

За хвилину Селім повернувся, тримаючи в сідлі на смерть перелякану дівчину.

Це не була циганка. Зовсім юна красуня, ще дитина, дивилася на Іслама великими синіми очима, страх спливав з її обличчя, вона прикипала поглядом до лицаря в голубому кафтані, наче впізнавала його; в Іслама дивно, по-юнацьки, стиснулося серце — він ще не зустрічав такої свіжої краси, і вмить забув про єгипетську чарівницю, з якою тільки що бажав провести ніч.

— Хто ти така, дівчино? — тихо мовив Іслам, під'їжджаючи ближче. — Не бійся, зла тобі ніхто не заподіє. Хто ти і звідки йдеш?

— Я — Мальва з Мангуша. Мама послала в Салачик за...

— То й видно, що ти не циганка: очі в тебе голубі, як у мого Селіма, і сказав би я — брат із сестрою зустрілися, якби не твоє чорне, мов гебан, волосся. Скільки років тобі?

— Дванадцятий...

— Красива ти, — блиснули очі в Іслам-Гірея. Від цього погляду обдало Мальву спекою, і їй стало так гаряче, як тоді, уві сні, коли вода чарівника обмивала її тіло. Мов заворожена, вона сповзла з Селімового коня і підступила до Іслама.

— Ти знаєш, хто я, дівчино?

— Знаю... Ти — хан.

Широко відкрились в Сефера Газі очі, рвучко нагнувся Іслам-Гірей, підхопив рукою дівчину за стан і поцілував її в щоку.

— Устами дитини глаголе правда, — сказав аталик. — Не гайся, Ісламе, вдержати ворожбу платою. Бо сказано: до котла розуму потрібен ще й черпак щастя.

— О, плата буде тобі, дівчино, велика, якщо ти захочеш її колись узяти. — Іслам підвів обидві руки до неба. — Свідком аллах, якщо я стану ханом, то ти будеш третьою, але першою дружиною Іслам-Гірея. Я знайду тебе в Мангуші, Селіме, відвези її до самого села.

В цю мить почувся густий стукіт копит в ущелині. З Бахчисарая мчали чотири вершники, і серед них упізнав Іслам нурредина Крим-Гірея.

Юний ханич зупинив коня, крикнув:

— Мухаммед ще вчора відправив послання в Стамбул!

— Прокляття!

Заскреготали вудила по кінських зубах, здибився рисак на задні ноги, закричав Іслам:

— В Ашлама-сарай! — І перший рвонув галопом по вузькій стежці ущелини.

У Золотому Розі щодня розвантажувались галери. З Європи і Африки привозили дівчат-полонянок для розпусного султана, купці з різних країн постачали гарем парчею, шовками, кисеею117, набивали золотом табівки і верталися додому, задоволені щедрістю падишаха.

Ібрагім сьомий день пиячив на радощах: черкеска Тургана народила йому сина Магомета.

З-під Азова поверталися розбиті полки.

Великий візир Аззем-паша чекав султанського гніву: Азов вистояв. Він сам не міг збагнути, як могла втриматися невелика фортеця перед такою незліченною турецько-татарською силою. Донецькі козаки під командою отамана Наума Васильєва поклали під Азовом майже сімдесят тисяч турків і татар.

Захмелений султан не викликав візира, він почувався в безпеці: утроів охорону палацу, тисячі найманих шпигунів розіслав по столиці, Азов же десь надто далеко.

Аззем-паша сам попросився до султана на прийом. Адже війну програно, треба вирішити, що діяти далі — воювати чи миритися.

Ібрагім блаженно посміхався, він поманив до себе пальцем візира і показав йому списаний якимись чудернацькими кривими лініями пергамент.

— Дивися сюди, безголовий візирю, — тицяв султан пальцем на малюнок. — Яке це щастя, що великий аллах послав вам мудрого падишаха. Ви рік стояли під Азовом, і ні одна бараняча голова не могла додуматися, з якого боку його брати. Дивись добре: це карта Прикаспію і Приазов'я. Бачиш — Каспійське море. Сюди увійде наш флот і піде Волгою вгору аж до того місця, де Дон впирається у Волгу, наче ти ось ліктем об поруччя крісла. Там перекопаємо широкий рів, через той рів флот вийде на Дон і попливе вниз. З тилу, несподівано, вдаримо на Азов, і з нього залишиться купа попелу. А тебе призначу адміралом. Та це ще половина діла. Велику битву розпочнемо тут, у Туреччині. Я виріжу... — Ібрагім оскалив зуби, — виріжу, виріжу всіх християн...

Султан п'яно зареготав і хльоснув пергаментом по лиці великого візира.

«О аллах! — шепотів сам до себе Аззем-паша і виривав жмутами волосся з бороди, повертаючись із султанського прийому. — Я не хочу, я не можу більше жити! — Проходячи кімнату катів, він шукав очима капиджіїв, і якби вони були, просив би, щоб йому відтяли голову. — Я не хочу жити. Божевільний султан, божевільний уряд, і я, розумний блазень, виконую волю безумних злочинців!»

Зігнутий, пониклий, заходив великий візир у двері паша-каписи118. Біля входу його чекали зігнуті в пояс татарські посли. Вони просили благословити Іслам-Гі-рея на кримський престол. Візир довго придивлявся до облич посланців і сказав їм таке, що вони знизали плечима, не знаючи, чи при своєму розумі султанський достойник.

— До кизляр-аги Замбула йдіть. Так, так. Він відає справами Криму, а я ж Азовом. — І пішов, дивно посміхаючись.

Замбул насправді вже встиг прийняти послів від Мухаммед-Гірея. Скарбниця кизляр-аги поповнилась ще одним мішком золота, і тепер він чекав лише, коли прокинеться п'яний султан.

Вранці Ібрагім довго не міг второпати, чого хоче від нього Замбул. Стоїть на колінах і клянчить про якийсь Крим. Крим? Ну, то що? Помер хан? Помер один, другого призначимо.

Ібрагімові хотілося пити. Це ж так добре — випити і знову впасти в рожевий хаос марень, а потім до самого ранку блукати по кімнатах гарему і насичуватись, насичуватись, впоювати спраглу плоть любов'ю, несиліти від неї і знову пити. Чого він так колись боявся, що не зможе керувати державою? Ось уже третій рік вона існує при ньому, як існувала, і він тримає її в руках.

Плесне в долоні — і є золото, і є одаліски, і потроєна охорона палацу, і ціла армія шпигунів, які за добру плату доносять, хто бунтує проти султана. А тоді тільки голови — чах, чах, чах!

— Чого ти хочеш, Замбуле? — спитав роздратовано.

— Султане, до твоєї високості прибув із Криму ниций раб нурредин Крим-Гірей. Він хоче просити в тебе, володаря слави і величності, щоб ти затвердив його брата Іслама на кримський престол.