Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв - Страница 41

— Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливій справі. Колись я тобі все розповім. Якщо мені пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про які пишуть у пригодницьких романах.

— Невже? — зраділа вона.

— Так, так. Мені здається, що якусь роль у цій справі відіграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її мені на кілька хвилин подивитись. Потім віддаси Фра-некові.

— Чудово, — зраділа вона. — Чудово, що ви дозволяєте мені спілкуватися з Франеком.

— А можливо, ти умовиш його покинути ватагу і приєднатись до мене?

— Ні, він ніколи цього не зробить, — похитала дівчина головою. — Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капітан Немо, який тут сам один править на озері. Франек бореться проти нього і водночас захоплюється ним. На жаль… — завагалась вона. — Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий і взагалі… якийсь нецікавий…

Я відчув себе ображеним.

— Зовнішність буває оманлива, — буркнув я. — Якби я розповів тобі про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.

— Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?

— Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися ані подобатись Чорному Франекові. Скажу тобі тільки одне: не дивись на зовнішність. Я теж інший, ніж ти гадаєш. Ти, приміром, звернула увагу на мою автомашину?

— Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина із складу брухту.

— Ще побачимо, — мене розбирала злість. — Але якщо я такий нецікавий, нікому не подобаюсь, то чому ти віриш, що переживеш тут справжню пригоду?

— Сказати щиро? Я не вірю в це. Але не хочу бути з тією ватагою і попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що мені робити? Я залишуся тут і з безпечної відстані побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригоді Фра-некові?

— Он як? Отже, я — безпечна «дистанція»? Дякую за щирість. Скажу і я відверто: даю тобі безпечний притулок, але вимагаю одного — я повинен подивитись карту. Згода?

— Згода, — вона простягла мені руку.

І ми розійшлися спочивати. Засинаючи, я розмірковував: «Може, я й не зустріну Чоловіка з рубцем і не знайду затоплених скарбів. Але, може, заверну з поганого шляху цю дівчину й Чорного Франека. Коли мені пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище».