Камінний господар - Украинка Леся - Страница 8

…у чистому нагiрному повiтрi без пахощiв облесливих долин.

Чи так?

К о м а н д о р

Так. Дайте руку.

Анна подає руку, вiн стискає.

I добранiч.

А н н а

Ви йдете?

К о м а н д о р

Так, на раду капiтулу*, як часом запiзнюся, то не ждiть. * Капiтул - зiбрання членiв якогось ордену.

(Виходить).

Анна сiдає i задумується.

Увiходить покоївка Марiквiта.

А н н а

Ти, Марiквiто? Де моя дуенья?

М а р i к в i т а

їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Але як треба, то я таки її покличу.

А н н а

Нi, нехай спочине. Заплети менi волосся на нiч та й iди.

М а р i к в i т а

(заплiтаючи Аннi коси)

Я маю сеньйорi щось казати, тiльки ждала, щоб вийшов з дому наш сеньйор.

А н н а

Даремне.

Я вiд сеньйора таємниць не маю.

М а р i к в i т а

О, певна рiч! Адже моя сеньйора зовсiм свята! Я саме се казала тому слузi, як брала тi квiтки.

А н н а

Який слуга? Що за квiтки?

М а р i к в i т а

Недавно слуга якийсь принiс квiтки з гранати вiд когось для сеньйори.

А н н а

(гнiвно)

Буть не може!

Квiтки з гранати, кажеш? I для мене?

М а р i к в i т а

Не знаю… Вiн казав… Воно-то правда - зухвало трохи, бо квiтки з гранати - то знак жаги. Та що я поясняю!

Адже се всiм вiдомо.

А н н а

Марiквiто, я мушу знать, вiд кого ся образа!

М а р i к в i т а

Слуга iмення не сказав, лиш мовив, квiтки тi даючи: "Се доннi Аннi вiд мавра вiрного".

Анна уривчасто скрикує.

Сеньйора знає, вiд кого то?

А н н а

(збентежена)

Не треба тих квiток…

М а р i к в i т а

Я принесу, хоч покажу.

А н н а

Не треба!

Марiквiта, не слухаючи, вибiгає i миттю вертається з китицею червоного гранатового цвiту.

(Одхиляючи квiти рукою та одвертаючись).

Геть викинь їх!

М а р i к в i т а

Я б їх собi взяла, коли сеньйора їх не хоче. Тут же квiтки навдивовижу…

А н н а

Так… вiзьми…

М а р i к в i т а

От завтра я заквiтчаюсь!

А н н а

Iди!

М а р i к в i т а

Чи тут не треба вiдчинити вiкон?

Страх душно!

А н н а

(в задумi, безуважно)

Вiдчини.

М а р i к в i т а

(одчиняючи)

I жалюзi?

А н н а

Нi, може, видко з вулицi.

М а р i к в i т а

(одчиняючи жалюзi)

Та де ж там!

Тепер на вулицi зовсiм безлюдно.

Тут не Севiлья! Ох, тепер в Севiльї дзвенять-бринять всi вулицi вiд спiвiв, повiтря в'ється в прудкiй мадриленьї!

А тут повiтря кам'яне…

А н н а

(нервово)

Ой, годi!

Марiквiта, говорячи, вихилилась Iз вiкна i розглядається на всi боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.

(Завваживши рух).

Та що ти, Марiквiто?!

М а р i к в i т а

(невинно)

Що? Нiчого.

А н н а

Ти кинула до когось квiтку?

М а р i к в i т а

Де ж тамi

Я нетлю проганяла… Чи сеньйора нiчого бiльш не потребує?

А н н а

Нi.

М а р i к в i т а

(кланяється, присiдаючи)

Бажаю гарних, гарних снiв!

А н н а

Добранiч!

Марiквiта вийшла, а вийшовши, полишила в кiмнатi китицю з гранат. Анна, оглянувшись на дверi, тремтячою рукою бере ту китицю i з тугою дивиться на неї.

(Стиха).

Вiд мавра вiрного…

Дон Жуан без шелесту, зручно влазить вiкном, кидається на колiна перед Анною i покриває поцiлунками її одежу й руки.

(Впустивши китицю, в нестямi).

Ви?!

Д о н Ж у а н

Я! ваш лицар!

Ваш вiрний мавр!

А н н а

(опам'ятавшись)

Сеньйоре, хто дозволив?..

Д о н Ж у а н

(уставши)

Навiщо сеє лицемiрство, Анно?

Я ж бачив, як ви тiльки що держали сю китицю.

А н н а

Се трапилось випадком.

Д о н Ж у а н

Такi випадки я благословляю!

(Простягає до Анни руки, вона борониться рухом).

А н н а

Я вас прошу, iдiть, лишiть мене!

Д о н Ж у а н

Ви боїтесь мене?

А н н а

Я не повинна приймати вас…

Д о н Ж у а н

Якi слова безсилi!

Колись я не такi од вас чував!

Ох, Анно, Анно, де ж тi вашi гордi колишнi мрiї?

А н н а

Тi дiвочi мрiї - то просто казка.

Д о н Ж у а н

А хiба ж ми з вами не в казцi живемо? На кладовищi, мiж смiхом i слiзьми, вродилась казка, у танцi розцвiла, зросла в розлуцi…

А н н а

I час уже скiнчитись їй.

Д о н Ж у а н

Як саме?

Що вiрний лицар визволить принцесу з камiнної в'язницi, i почнеться не казка вже, а пiсня щастя й волi?

А н н а

(хитає головою)

Хiба не може казка тим скiнчитись, що лицар просто вернеться додому, бо вже запiзно рятувать принцесу?

Д о н Ж у а н

О нi! такого в казцi не буває!

Таке трапляється хiба в життi, та й то в нiкчемному!

А н н а

Менi нiчого од вас не треба. Я вас не прошу нi рятувать мене, нi потiшати.

Я вам не скаржусь нi на що.

Д о н Ж у а н

Ох, Анно, хiба я сам не бачу?..

(Нiжно).

Сiї очi, колись блискучi, гордi, iскрометнi, тепер оправленi в жалобу темну i погасили всi свої вогнi.

Сi руки, що були мов нiжнi квiти, тепера стали мов слонова кiсть, мов руки мученицi… Сяя постать була мов буйна хвиля, а тепера подiбна до тiї карiатиди, що держить на собi тягар камiнний.

(Бере її за руку).

Кохана, скинь же з себе той тягар!

Розбий камiнну одiж!

А н н а

(в знесиллi)

Я не можу… той камiнь… вiн не тiльки пригнiтає, вiн душу кам'янить… се найстрашнiше.

Д о н Ж у а н

Нi, нi! Се тiльки сон, камiнна змора!

Я розбуджу тебе вогнем любовi!

(Вiн пориває Анну в обiйми, вона схиляється йому на плече i проривається риданням).

Ти плачеш? Сiї сльози помсти просять!

Чутно, як здалека забряжчав ключ у замку, потiм на сходах чутно важкi, повiльнi кроки командора.

А н н а

Се похода Гонзага! Утiкайте!

Дон Ж у а н

Втiкати? Нi. Тепер я маю змогу йому не уступитися з дороги.

К о м а н д о р

(увiходить i бачить дон Жуана)

Ви? Тут?

Д о н Ж у а н

Я тут, сеньйоре де Мендоза.

Прийшов подякувать за веледушнiсть, колись менi показану. Тепер я рiвня вам. Либонь, се вам вiдомо?

Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою, i вступають в бiй. Донна Анна скрикує.

К о м а н д о р

(оглядаючись на неї)

Я вам наказую мовчати.

Дон Жуан коле його в шию, вiн падає i вмирає.

Д о н Ж у а н

Край!

(Обтирає шпагу плащем командоровим).

А н н а

(до дон Жуана)

Що ви зробили!

Д о н Ж у а н

Що? Я подолав сперечника у чеснiм поєдинку.

А н н а

Сього за поєдинок не признають, - ви будете покаранi за вбивство.

Д о н Ж у а н

Менi се байдуже.

А н н а

Але менi не байдуже, щоб тут мене взивали подвiйною вдовою i по коханцю! i по мужу,

Д о н Ж у а н

Я ж iще не був коханцем вашим.

А н н а

Сеє знаєм ми.

Та хто ж тому повiрить! Я не хочу з iменням зрадницi, з печаттю ганьби зостатися у сiм гнiздi осинiм.

Д о н Ж у а н

Втiкаймо вкупi!

А н н а

Ви ума збулися?

Се значить взяти камiнь у дорогу!

Iдiть вiд мене, бо iнакше зараз я крик здiйму й скажу, що ви хотiли мене збезчестити, зрадецьки вбивши сеньйора де Мендоза.

Д о н Ж у а н

Донно Анно, ви можете сказати се?!

А н н а

(твердо)

Скажу.

Д о н Ж у а н

А що, як я скажу, що ви були коханкою i спiльницею вбивства?

А н н а

Се не по-лицарськи.

Д о н Ж у а н

А ви, сеньйоро, по-якому збираєтесь робити?

А н н а

Я тiльки боронюся. I як ви от зараз пiдете iз сього дому, я всiм скажу i всi тому повiрять, що тут були розбiйники, та й годi.

Дон Жуан стоїть в непевностi.

Ну що ж? Либонь, нема про що вам думать?