Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 22

Изменить размер шрифта:

Ляментація, або плач Патріарха на Святе Різдво р. Б. 1992

Як відомий вам корифей карнавалів,

що спізнав міста від веж до підвалів,

я шанований вами бував повсюдно.

Але нині, в час дебілів, ґевалів,

як один з відомих вам бабовалів

прохриплю отут привселюдно:

Дорогі кияни і ви, львів’яни!

Я забув, коли напивався п’яний,

я забув, як смакує чарка.

Солов’їне горло чи олов’яне —

все одно слід мочити, оскільки я не

просто так отримав сан Патріарха!

Патріарх не може жити в неволі,

Патріарх повинен жити в Тиролі,

при дворі в короля Олелька.

Виконання в суспільстві моєї ролі

є тотожним вживанню до хліба солі —

проковтни, в кого ширша пелька!

Я багато не багну, а прошу чемно,

щоб мені не чутися під’яремно,

я для творчості мушу мати горівку.

Щоб амури не тріпалися даремно,

Патріархові мусить бути гаремно.

(До під’їзду прошу таксівку.)

Патріарх не протягне і дня без свята.

Відчуваю: зараз (а сніг — як вата)

три царі, спотикаючись, вийдуть з гаю.

Голос ангела в небі чи спів кастрата?

Обніміте ж, брати, найменшого брата —

молю вас, благаю!

Бо мені здається, що, бляха муха,

стало пусто в оселях Святого Духа —

бачу це як нащадок герба Андрухів.

Патріархові тужно, а ви, псяюха,

заліпили воском серця і вуха —

переїду в країну духів!

Я не прошу їжі, а прошу тиші.

Уночі на кухні шкребуться миші.

Три царі бредуть, як примари піші,

і сидить зоря у душі, як в ніші.

І рядком єдиним, як бовдур, марю:

Добрий вечір Тoбі, Пане Господарю!

Пам'ятник

Я помру в Парижі…

Сесар Вальєхо

Ми помрем не в Парижі…

Наталка Білоцерківець

Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помрeмо,

а якщо і помрем, то в Парижі, так само, як і

в Голлівуді, Гонконзі, Женеві, Яремчі, Сан-Ремо.

Після нас буде море порожніх пляшок під столом на суді.

Це ж яке непосильне служіння на благо поспільства!

Заганяти поезії прутень у дупу добі,

малювати свій герб на розгавканих писках дебільства,

розважати партійців, патриціїв і кей-джі-бі.

Нас народ не забуде. Нам пам’ятник буде. У Львові —

і так само на всіх постаментах і тронах земних.

«Неборак! Ірванець! І ще отой третій… А хто він?» —

запитає зненацька один із туристів дурних.

Я б йому відповів! Я йому відповім уже зараз:

ах ти, телепню, бевзю, дурило і скурвий ти син!

Нас на цоколі троє — четвертий на цоколі Фалос

(це, здається, філософ такий давньогрецький один).

І навіки застигнемо ми в божевільному Львові —

перед Оперним, в центрі. Проспект Бу-Ба-Бу — мов ріка!

І хлопчиська вночі малюватимуть хрін на Сашкові,

і небесна ворона обкрапає Неборака.

листи в україну

1. «Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу»

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.

Моя ніч — ніби голка у горлі вічна.

Я собі підчепив тут одну хворобу.

Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,

всі ознаки її описав Авіценна:

не дає дихнути синдром махання

і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,

міркував про найтоншу тканину прози,

а тепер мої рими щоразу гірші

і до «прози» римуються в мене «сльози».

І лежу мов мішок я. Чорнію, худну

без повітря, світла, тепла, привіту.

Я розклав оцю журбу многотрудну

на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу —

ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.

Я з розпуки тут ошаліти можу —

вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!

Привези мені морфій, тютюн і тишу.

Я конаю тут, як остання риба.

А про інше все ще тобі напишу.e

2. «Це столиця держави. Тут досить людно»

Це столиця держави. Тут досить людно.

І не досить зeлено для ботанік.

Хоч насправді це ніби суднo (чи сyдно?),

не так ковчег воно, як титанік.

Досить людно, й тому нестача киснева.

Як і всюди, найбільше невдах і дурнів.

Кожен з них, не добігши до брами неба,

має право на прах і на місце в урні.

Я, здається, писав, що вдягаю робу.

Я, крім того, навчився слова «глаголю»,

пити квас, осягати душу народу

і ходити синім від алкоголю,

грати в карти, чифірити (рок до ранку),

пити спирт, розумітися на похміллі,

черевики чистити об фіранку

і тримати душу в чорному тілі,

я навчився божитися, присягати,

розрізняти на смак дукатські, явські,

я навчився нічого не досягати

і плювати в стелю цілком по-графськи,

розглядати дерево як нагоду

для висіння, втілену ще в насінні.

Я тепер як ніде близький до народу.

Покажи цей лист усім в Україні.