Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 17

Изменить размер шрифта:

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

Ніжність

По той бік пристрасті народжується ніж.

Лахмітник Місьо о четвертій ранку

зарізав панну Касю, лесбіянку

(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав їй черево й горлянку,

аж весь шалів, аж весь упав у дріж.

Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,

я присягла навіки свойму Янку».

(Той саме відбував за зґвалтування.)

Вона була любов його остання —

і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання — то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,

за хвильку може виникнути ніж.

Азарт

У карти, так обшмульгані, що аж,

засіли пан різник і пан музика.

Була спокуса виграшу велика,

а за вікном був гомін і пейзаж.

І все зійшло б гаразд, якби не піка.

Вона не йшла — музика впав у раж,

сказав собі: «Ти в пику його вмаж!

Дивись, яка паскедна в нього пика!»

І різнику в чоло зацідив прасом.

Той більш не буде торгувати м’ясом,

він горілиць лежить і ні мур-мур.

У супроводі ґречних поліцаїв

музика йде навік, мов у Почаїв,

кудись далеко, певно, у тюрму.

Життєпис

Зиновій Блюм, король шинків і яток,

рожевих лярв улюблений кумир,

літав по крамарях, немов упир,

і, ніби кров, смоктав із них податок.

Його стрічали радісним «вей мір!».

Під усмішкою, що солодша паток,

він позбавляв їх золота й дівчаток,

але, на жаль, порушив міру мір.

З тюрми його звільнили вже совіти —

сяк-так почав по-руському триндіти

і висунув на службу сам себе.

По лікті у кишках, немов анатом,

навчився водку жрать, ругаться матом

в енкаведе, а згодом емґебе.

Мафія

На розі Кармелітської та Духа

Святого двометровий зимний хлоп

лежав, зацвівши оком, як циклоп

(античний). Потекла на брук з-під вуха

його червона юха, мов сироп

(малиновий), а в центрі капелюха

прострелено діру. Літала муха

над ним, і плач дівочий із утроб

летів до неба, де злодійський рай,

де кожен сутенер або шахрай

знайде в кущах навік собі малину.

В присутності лягавих та собак

старенька мати думала: «Ось так

ти гідно шлях життя завершив, сину».

Постріл

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,

у золоті дзеркала установи,

поправиш ружу й посміх Казанови

і сам собі накажеш: кроком руш

до кабінету, де — вершина змови.

Тебе чекає мрець — очей не мруж,

а, вихопивши револьвер із руж,

спрямуй на нього дуло тридюймове.

Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,

а він повільно зсунеться на килим,

потягне канделябр і каламар.

Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)

і, розпізнавши натяки астральні,

почуєш, як видзенькує комар.

Спостереження самотнього

Сліпих було — 16, глухонімих — 7, недорозвинутих — 2, божевільних — 1.

А. Шарловський. «Станіславів і Станіславівський повіт: Статистичний довідник», 1887

зате у повіті повно іншого дрантя

площі лежать потоптані зранку по святах

панни стоять на панелі так ніби франція

там де лікарня і школа для француватих

крім того ніхто не злічив чи до місяця близько

прапор на маґістраті зіпрано блякне

добрі жандарми схожі на василісків

тому й місцеве населення вкрай перелякане

крім того ніхто не знає чи близько до львова

навіть поштові карети ні в сих ні в тих

плине юрба голодна сумна стоголова

скільки ж у ній насправді скупих і тупих

щоправда й таких чимало які з-під німбів

повчаннями всюди сіють роздерши міх

а ще спізнілий годинник усіх забімбав

яким є справжнє число сліпих і німих

скільки до того ж таких що могли б літати

а так сидять не вилазять з-під бідних стріх

в затхлім вертепі ласих і череватих

скільки ув’язнено білих світлих святих

тим часом в мені минає тутешня пам’ять

і ніч по якій блукаю не має дна

світиться з неї хіба що сорочки рам’я

біла крохмальна цупка тісна

гамівна

«Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак…»

Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,

поночі крався у вежу, з якої все видко, —

сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.

Все, що ти можеш — пізнати невидимий рух

війн і чуми, і вогненних коліс

на таємному атласі ночі.

Все, що ти годен — здійматись у вежу,

папі писати цидулу про недорід

і розмовляти латиною там,

де від тебе чекають самопожертви.

Пахло щурами. З вежі виднівся космос.

Юрцьо, ректор Болонського etcetera,

бачив у небі всілякі країни світу.

Все, що ти бачиш — хіба що хвіст

від комети, яка розцвіла

над чернечими снами Європи.

Все, що ти видиш — хіба що качан,

дірка від бублика, слід чумацької валки,

що споконвіку мандрує в нікуди

з пропахлих вогнем україн.

Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив

на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур,

два костели, дзвіниця і церква Святого Юра.

Все, що ти годен — закрити при цьому очі.

Згусла в сорочці рана, дірка понура,

всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі.

Все, що ти знаєш — калач, переламаний навпіл,

не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода.

Небо запнулося чорним. Дописуєш Папі:

сього року, здається, знову рушить орда…