Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Листи в Україну. Вибране

Андрухович Юрий Игоревич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич - Страница 16

Изменить размер шрифта:

БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ

Коломийський полк у Парижі. 1815

палаце правосудний тріумфів арко

обскубані когути плюмажні офіри

машируючи під арков переможно шпарко

співаємо хрипко немов обозні фіри

слава нашим генералам конюхам слава

слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла

в’ється в небі фана рвана як халява

сто фортець добуто і згага запекла

миром пахне як миртом лопочуть газетки

же конець усім войнам же канони відблискали

на ковчегах бальконів гризуться гризетки

що то йде за вояцтво з обгорілими писками

а то ми машируючи полями і битвами

пронесли свої кулі коломийки ранці

розмальовані шаблями ніби бритвами

світимося наскрізно рана на рані

а то ми серед парижу табором стали

острови плинуть річкою вальсуй версале

скінчилась війна і вина сім бочок

сеною плине яворовий листочок

пам’ять ніби сурму виносимо з бою

сім держав перейдемо вмиємось чисто

чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю

Коломиє писанко Коломиє місто

Нарбутове «А». 1917

Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки

нема електрики і хліба і держави

якому ще вклонитися провидцеві пресвітеру

отечество лежить собі двоглаве та іржаве

а ми вчимось писати нашу першу літеру

абетка починається на А

Артерія

Ассирія

АптекА

АренА рАн глибокА мов трунА

історія кричить немов АбеткА

відкрите А мов Арф рАхмАннА грА

мов хор кАлік безкрАю ноту тягне

комусь АрАл

комусь Афон-горА

лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле

нАш перший нАш голодний птАше нАш

зАкрите А нА шибениць глАголАх

впАде перо як тлінний АдАмАшк

нА Азію що вихололА й голА

кричуще А нАуки тА письмА

як АмбрАзури в АркАх АкАдемій

це Аполлон якого в нАс немА

Або АдАм в розтерзАнім едемі

нема лікарень борошна паперу

універсали розстріли декрети

плач амвонів

абетку починаєм ніби еру

вчимось писати спалахи червоні

Чернігівська міська артилерія

у місті де вже забуто процес уживання апострофа

і йодом багата ріка всихається гінко

стали над урвищем валу 12 чорних апостолів

а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго

залізний атракціон під назвою «пушкі»

охлялі та охололі немов зужиті повії

стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна

вогнепальні колись уламки якоїсь росії

і от

під валом довкіл розляглася чорнична губернія

де груші в садах мов ядра все гуп та гуп

збирайте на схилах сурми порослі терням

вкладайте в губи огрубле тремтіння труб

наведемо на місто черні чоренні жерла

пустим півня по мезонінах мов на гарман

але ядер нема і дула задуха сперла

і лише горобці вилітають з гармат

ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ, або ж БЕЗКІНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ

1. «носаток надцять перехилено…»

носаток надцять перехилено

то й замакітрилось на гамуз

а ті що з крилами і з вилами

губами бамкають bibamus

тут навіть coitus не коїться

носаток надцять перехилено

і непорушність нижче пояса

мов гузна цвяхами присилено

мов шиї зігнуто і змилено

глитай щокате і пузате

носаток надцять перехилено

допоки будеш пановати

мов дух опухлої кунпанїї

зітхаєш ревно і знесилено

ще по одній панове панії

носаток надцять перехилимо

о ганусівко чикилдихо

та прочі випиті напої

в ліси свічок сумирно тихо

відходять шльохи та герої

2. «ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада…»

ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада

паліть воячки непоборні салютами з люф

іде молодичка з косою кривою ставайте свічками

як буква і дух або блазенський бубон і буф

вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні

джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді

вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні

мов камінь у річку слова і круги по воді

світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста

над морем і полем де в мандрах обсмалений рід

заводить у тартар крючок баламут і юриста

хоча і йому не минути вогню сковорід

то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше

іти по слов’янську латину в папірусну хлань

крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши

над попелом пасік парсун і пісень і повстань

косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю

стрічайте герої бурлацтва святі бахурі

вертеп не зачиниться з нього показано дулю

отчизні і жизні і смерті і ясній зорі