Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола - Страница 66

Важчою, разом з тим, буде справа у Саноцькому і Леському повітах, бо там лемківська більшість, а межа з українством дуже слизька і часто не визначена… Поляки ж нечисленні, а у багатьох випадках зрусинені. Це, на думку пана воєводи, перше принципове питання до обговорення.

Начальник Савіцький: (…) Мета праці на Лемківщині державних і громадських польських діячів — реалізація постійного і повного зв'язку лемківського регіону з польською державністю і усування всякої можливості українського чи також російського проникнення, яке гальмувало б вирішення цих завдань.

Теза пана воєводи про поєднання економічної акції на Лемківщині з політичною концепцією слушна. Це дуже важливе питання, і всі ті сумніви, які виникли і які підкреслили пан воєвода і делегат від Рільничої палати, є цілком слушними. Тому йдемо з працею туди, де можемо забезпечити постійний зв'язок і усунення будь-якого проникнення. Проте не йдемо з працею туди, де капітал, витрачений нами, був би використаний потім у напрямку, для нас несприятливому, де не вдасться поєднати економічних цілей з політичними цілями.

Тому постає питання, звідки ці труднощі? З тим поєднується факт, що на території зустрічаємось з українськими діячами (набагато сильнішими, ніж нам здається) і з російськими діячами (також небезпечними). Українська діяльність поєднується, крім того, з міжнародними чинниками. Сильнішою вона є, безсумнівно, на сході, але й на заході Лемківщини становить поважну небезпеку, яка виникає через сусідство Чехословаччини і зацікавлення Росії цією територією. Мусимо пристосувати методи нашої праці до труднощів, які спостерігаються.

З російським ухилом поєднується і проблема Православної Церкви. У цій церкві спостерігаємо сильні національні течії, зі свого боку намагаємось, щоб Православна Церква була Польською Православною Церквою, що, одначе, стикається зі значними труднощами. Тому і на території Лемківщини мусимо пильно спостерігати, чи Православна Церква не проявляє ворожих нам тенденцій, і на це явище відповідно реагувати. (…)

Генерал Лучинський: (…) До цього часу до Комітету і підкомітету входять перш за все адміністративні діячі. Кожна проблема вирішується на місцевості галузевими органами, тоді як суспільство, як таке, повністю стоїть на узбіччі цих справ. Тому висувається пропозиція проводити працю на Лемківщині з опертям на польський елемент. Мусимо у цьому елементі збудити свідомість і так його зміцнити, щоб створити основу для експансії на змішаний терен. Але щоб польський елемент міг виконати це завдання, належить його перш за все організувати, у противному разі будемо мати те явище, що і поляки будуть приймати всякі дари, але не буде жодної організації, націленої на експансію на чужу територію.

П. Пйонтковський, делегат від погоджувального секретаріату зі Львова і ТСЛ у Львові: (…) У Саноцькому і Леському повітах є не тільки лемківська справа, а й українська, а одночасно з польського боку проводиться праця серед сільської шляхти. Розвиток цієї акції йде в ураганному темпі. Союз сільської шляхти налічує вже 30 осередків і складається з більш ніж 280 осель і до 20 000 членів. Враховуючи родини членів, належить передбачити, що за наступним переписом населення кількість населення, відвойованого для польськості, дійде до 100 000 осіб. Оскільки загальна кількість шляхетського населення у південних воєводствах доходить до 300 000 осіб, незабаром може дійти до рівноваги між польським і русинським населенням.

У цих двох повітах спостерігається дуже сильне тертя між українською і польською течіями, і вони вимагають зовсім різних методів діяльності. З метою поглиблення польських впливів належало б спочатку розвинути акції на терені Бжозовського і Кросненського повітів і тільки потім іти далі на схід. (…)

Професор Смоленський стверджує, що поляки на Лемківщині є нечисленним чинником і, крім цього, дуже бідним, внаслідок цього не мають даних для впливу на русинське населення (…).

Пан воєвода Тимінський переходить потім до обговорення справи організації бурс, у яких лемківська молодь могла б на місці полонізуватись. Зазначає, що нині на Лемківщині нема лемківського інтелігентського елементу, який відчував би свою лемківську відмінність, бо молодь поступово українізується, тоді як старші діячі — це опортуністи старорусинського зразка. З цього стану справ випливає висновок, що русинська бурса у Горліцах не може бути у жодному випадку підтримана урядом і громадськими польськими діячами.

Дітей з Лемківщини належить виховувати у польських бурсах з тією метою, щоб мати з них потім кандидатів на вчителів, греко-католицьких священиків і т. п. Це є дуже животрепетна справа, оскільки більше впливає одна лемківська дитина, відповідно вихована, ніж 10 осередків того чи іншого товариства. Бо ці діти, відділені від руських установ, під час канікул будуть носіями польськості у своїх родинах.

Пан начальник Савіцький вважає проект, висунутий паном воєводою, слушним, оскільки тільки цим шляхом можна здобути для польськості шляхетний і здібний елемент, який потім спричиниться до поширення польськості на Лемківщині.

Пан Пйонтковський зазначає, що ТСЛ у Турці охоплює приватні гімназії, призначені, головним чином, для сільської шляхти, а одночасно розпочато там будівництво бурси для 40 вихованців, причому ця бурса може бути розширена і прийняти до 60 вихованців. У тій бурсі можна розмістити лемківську молодь із східних повітів, тоді як для західних повітів, може, вдалось би влаштувати аналогічну бурсу у Новому Сончі.

Пан воєвода Тимінський висловлюється проти висновку пана Пйонтковського, бо концентрація більшої кількості русинської молоді в одному науковому закладі і у польському інтернаті, як показує попередній досвід, дає негативні результати. Через те бажано було б зацікавити цим проектом інші центри і багаті польські бурси й розмістити у них лемківську молодь по одному, найбільше по два вихованці у кожній бурсі. Належало б також так керувати вихованням лемківської молоді у польських бурсах, щоб сама вона дійшла до переконання про певну вищість римо-католицького обряду і потім перейшла у цей обряд.

Пан начальник Мухнєвський, звертаючись до промови пана воєводи, зазначає, що йдеться не тільки про виховання польської інтелігенції серед населення Лемківщини, але також про ремісників і купців, яких через школи належить довести до створення власних місць праці.

Пропозиції пана воєводи щодо справи навчання лемківської молоді у польських бурсах були прийняті.

Інспектор Регорович торкнувся труднощів при розв'язанні персональних справ учительства. Окремі воєводи постійно вимагають переселення вчителів-русинів з території їхніх воєводств до інших воєводств. Результат цього є такий, що вчитель-русин, переселений туди, де є трохи русинів, зможе цю територію розбурхати і створити новий русинський осередок. Одночасно західні воєводства протестують проти пересилання до них русинського елементу.

У цих умовах міністр ВРіОП йде по лінії усування вчителів-русинів там, де в цьому виникає істотна потреба, але не всюди. Підсумовуючи вищезазначене, пан інспектор Регорович вважає, що потрібна певна обережність у здійсненні персональних змін, і бажаним є швидше використання дисциплінарного шляху.

Відносно лемківського букваря і читанки для III класу заявляє, що вони будуть готові до вжитку з початком шкільного 1938/39 року. Здійснити, однак, у цих читанках переробки не було можливості з технічних причин.

Проблема шрифту (кирилиця чи латинський шрифт) у лемківських підручниках поєднується також, на думку пана Регоровича, з проблемою календаря. Вона повинна бути вирішена на фоні загальної русинської проблеми. Введення латинського алфавіту до підручників і лемківського букваря викликало б негативні ознаки, бо стосувалось би тільки території Лемківщини, особливо що для того відсутні правничі підстави.

Пан воєвода Тимінський оголошує, що введення латинського алфавіту до лемківських підручників є максимальним проектом, який не обов'язково мусить форсуватись.