Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола - Страница 61

У таборі введено будову і різьбу родових гербів перед наметами роти, запрошували, приймали, пригощали і обговорювали справи з шляхтою, яка йшла на прощу до Паславської Кальварії, приставляли і направляли їх майже до кожного стрільця молодшого віку або когось уже переконаного з роти старшого віку, або когось з рідні чи впливового з місцевих. Для унаочнення стану формування і виховання 5 шляхетської роти належить підкреслити, що коли у минулому році у цьому самому часі старший вік 1913 мав на совісті різні провини, як з'їдання без дозволу порції «Р», зривання фруктів і навіть крадіжки в роті, що, на жаль, є дуже характерним для сільської шляхти, то цього року в молодшому віці 1914 крадіжок взагалі не було, а порції «Р» не мали лише 3 стрільці, пояснюючи і заприсягаючи, що не порушили наказу, а тільки їх у них вкрали.

І якщо результати праці з стрільцями Турчанського і Добромильського повітів, де полк має широкі контакти, виявились значними, наприклад кільканадцять вже перейшло або є в процесі переходу на римо-католицький обряд, про що для старшого віку в цей час взагалі не можна було мріяти, то відносно стрільців Самбірського і Дрогобицького повітів справа посувається дуже повільно, бо там полк не має жодного зв'язку з місцевими.

Б. Звіт про працю 5 ппс на місцевості

1. Турчанський повіт

(…) З цією метою 5 ппс здійснив: (…) д) Встановив зв'язки для покращення життя інтелігентніших і найцінніших стрільців, які своєю попередньою поведінкою і національною свідомістю згідно з вказівками і побажаннями пана І віце-міністра військових справ давали повну гарантію і надію, що продовжуватимуть вести реполонізацію сільської шляхти у Турчанському повіті. З цією метою трьом найталановитішим, найпевнішим і найбіднішим капралам надано постійну працю: один у Турчанському повіті на посаді інструктора ПВ, другий до школи у Державній поліції, третього затримано у полку на понадстрокову службу для кращої підготовки на майбутнє керівне становище у шляхетській праці у повіті. Двом надано посади сторожів на базі Лижного товариства на Бікаю під Сянками, одному забезпечено посаду в молочарні. Для двох отримано запевнення старости Турчанського повіту (нерозбірливо), що дістануть посади лісників у лісах фірми Годулла, 45 стрільцям забезпечено паном міністром комунікації і дирекцією залізниці у Львові літню сезонну працю на залізничній лінії на відрізку Самбір — Турка. (…)

2. Добромильський повіт.

(…) Добромильський повіт, який до серпня 1936 р. буквально зовсім не проводив праці з сільською шляхтою, нині переживає гарячковий період швидкої реполонізаційної акції як з погляду пробудження польського духу, організаційної праці із створення місцевих осередків і повітового правління Союзу сільської шляхти, так, нарешті, й оголошення повернення у лоно римо-католицького костелу цілих шляхетських поселень. Через те що Добромильський повіт на протилежність до Турчанського повіту має дуже багато державних лісів, 5 ппс установив особистий контакт з надлісничим інженером Бидлевським у Добромилі, отримавши обіцянку, що у вересні 1937 року при звільненні відповідно до віку отримає кілька посад лісників для стрільців шляхти Добромильського повіту. Крім цього, у тій самій справі налагоджено зв'язок професора Ф. А. Оссендовського з генеральним директором державних лісів Лоретом у Міністерстві рільництва.

II. Висновки

Утворення паном І віце-міністром військових справ рот сільської шляхти у 1935 р. у 5 ппс в основі своїй було спробою, чи цей елемент вдасться схилити і який процент реполонізується. Після цієї спроби, дорученої 5 ппс через віддаленість від впливів безпосереднього руського оточення і завдяки легкому контакту полку зі штабом OK X, мало бути вирішено вищою владою, чи взагалі продовжувати акцію, а якщо так, то у яких масштабах, у яких організаційних формах, з яким охопленням місцевості і які методи праці застосовувати.

Півторарічна праця 5 ппс над двома віковими групами сільської шляхти у рамках полку і досвід, зібраний під час особистого спілкування з кількома повітами, дають можливість і право 5-му ппс зібрати і подати свої висновки для оцінки і використання вищою владою.

Одне з перших проблемних запитань, які 5 ппс після створення у полку шляхетської роти поставив перед собою для відповіді і вияснення, — необхідність детального розгляду основ питання сільської шляхти на Прикарпатті з загальнодержавної і військової точки зору так, щоб праця полку з тією шляхтою, як така, що виходить за межі нормального вишколу і виховання контингенту, не була звичайним схематичним виконанням наказу згори, але щоб випливала з глибокого розуміння ситуації вищим командиром, а також, осмислена кількома, могла зворушити і.переконати інших, що те питання варте праці і зусиль.

І питання. Чи серед повені зацікавлення різними «руськими» племенами у південно-східних воєводствах і прикарпатською шляхтою греко-католицького обряду є ще одна проблема, яку не можна розв'язати з національної точки зору, чи йдеться тільки про здобуття звичайної державної лояльності, чи тимчасового збереження від впливу українського сепаратизму, чи увага до підкарпатської шляхти не викличе у неї зайвої амбіції, підвищеного апетиту і вимог, а з боку місцевого польського населення — стурбованості і зрозумілого розчарування, що підтримуються русини?

Відповідь: Модна і актуальна нині проблема лемків, бойків і гуцулів перехрещується попри все для формування їхньої симпатії до польськості і лояльності до держави та ізоляції тим самим різними шляхами від впливів сепаратизму

Підсумовуючи реальні наслідки попередньої праці, не раз дуже шляхетної, жертовної і коштовної, належить відверто визнати, що завдяки духові XX століття, який виключає денаціоналізацію цілих племен, і через відсутність для цього потрібних фондів, з нашого боку, про полонізацію хоча б одного племені з них, крім спорадичних випадків окремих осіб чи родин, не може бути й мови.

Надання допомоги і підтримка руського населення шляхом утворення різних товариств приятелів лемків, бойків і гуцулів, в основному прекрасне, корисне і зрозуміле для свідомих громадян, викликає образу польського сільського народу і польських міщан, які живуть у цих місцях віки, оскільки, як вони розуміють, належало спочатку надати допомогу польським селам і містечкам, які згинаються під все агресивнішим натиском української культурної акції, релігійної і економічної, при рівночасній загальновідомій безпорадності, а не раз, на жаль, і байдужості адміністративно-політичних служб.

Справа сільської шляхти на Прикарпатті, хоча внутрішньо подібна до проблем трьох «руских» племен, які живуть поряд, діаметрально відрізняється, бо, маючи позірно один і той же зовнішній тип, тобто греко-католицький обряд, є проблемою не тільки на ґрунті національної політики, тобто отримання лояльності або прихильності певних елементів і племен, але перш за все внутрішньою проблемою польського народу, тобто необхідністю повернення втрат у результаті поганої релігійної політики за часів давньої Речі Посполитої і ворожої національної політики окупаційних урядів — через реполонізацію найбільшого на тих землях державного і військового елементу, яким є дрібна сільська шляхта, яка масово схиляється до польськості, колись це була охорона кордонів польських королів у важливих оборонних місцях, комунікаційних вузлах і перевалах уздовж всього Прикарпаття.

II питання. Чи проблема підкарпатської шляхти настільки важлива, щоб коштувала таких зусиль війська, нарешті, чи вимога військом рішучої співпраці у цьому напрямку інших державних органів, а перш за все адміністративно-політичних органів, не зруйнує основ так званої «політики порозуміння» з українцями?

Відповідь. Значення цієї проблеми зміг оцінити пан І віце-міністр військових справ, якщо вирішив створити окрему роту сільської шляхти, що не мало жодного прецеденту в нашій мирній армії. Належить підкреслити, що на усьому Прикарпатті й Поділлі нині нараховується близько 200 тисяч душ сільської шляхти, що з точки зору стану польського народу не є дрібницею, особливо якщо врахувати, що навернення цих душ дало б велике зростання відсотка на користь польського елементу в найбільш руських повітах, бо це є елемент живий, з темпераментом і, раз навернений до польськості, стане рухливим і полум'яним, як справжній неофіт.