Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола - Страница 60

3. Виховання

2 стрілецька рота старшого віку (1913) була першим досвідом праці не тільки для полку, а й для вищої влади. Треба визнати, що від початку не вміли належно приступити до цієї праці у полку оскільки і вища влада, крім рішення про утворення цієї роти, недвозначного бажання, щоб вона виховувалась у дусі старих лицарських і шляхетських традицій, і призначення дотації на екскурсію, не могла ще надати ні виразних цілей, ні методів виховання, ні хоча б частково передбачити результати праці.

Зокрема, полк не отримав чітких вказівок — чи виховання шляхетської роти повинно дійти у своїй завершальній фазі до відвертого перетворення стрільців на поляків, чи виразно впливати на їх перехід у римо-католицький обряд, також не було жодного запевнення, що ця праця у полку знайде свого відповідника і продовження на місцевості. Життя саме і перебіг подій, як громадянські почуття та інтуїція офіцерів 5 ппс, визначили мету і напрямок праці та методи виховання і дій. (…)

Перше вторгнення до душ і сердець стрільців зробила 5-денна екскурсія 1935 року, яка своїм чудовим перебігом показала образ могутності і багатства країни і великого спільного з цією шляхтою історичного минулого Польщі. Раз зроблений прорив у переконаннях цих стрільців, вражених і здивованих величчю Польщі і добрим ставленням до них офіцерів і всього полку, протягом двох наступних періодів вишколу усував упередження і перешкоди у поверненні їх до польськості, але ще нічого не вирішував. Програма, накреслена вищою владою на періоди II зимовий і III весняний 1936 року, тобто примусове навчання, — рільничо-лісо-кооперативні курси, вивчення історії і географії Польщі, роз'яснення на тему польської шляхти і її походження — виявилася недостатньою — усе це було лише лагідним напівзасобом.

Влаштовували бесіди — стрільці усміхались, кивали зі зрозумінням головами, значуще дивились на деяких стрільців, ніхто, однак, не признавався виразно до польськості, ніхто абсолютно не змінював віросповідання, що б дало доказ зміни поглядів і переконань. Матеріал був добрий, не зіпсутий ще занадто сильно українською агітацією, дуже піддатливий на польські впливи, а попри це не було результатів; тому треба було шукати чутливі і приховані слабкі місця цієї шляхти і, не змінюючи інтенсивності виховної праці зі стрільцями у роті, змінити тільки методи праці, як і напрям її прикладання. (…)

Тому організовано 3 більші екскурсії родин і представників сільської шляхти Турчанського повіту до полку (у тому числі під час Євхаристичного Конгресу), відбувся ряд розмов і тривалих нарад з війтами, солтисами і довіреними старшими шляхтичами як на місці у Турчанському повіті, так і шляхом запрошення їх до Перемишля, Добромиля, до табору, встановлено тісний особистий контакт з повітовою владою, а перш за все зі старостою, організовано кілька екскурсій і виїздів офіцерів і підофіцерів 5 ппс до Турчанського повіту, у тому числі найбільший виїзд на посвячення місця під костел у Комарниках, прискорено розробку статуту і утворення повітового Союзу сільської шляхти, отримано обіцянку кількох постійних посад і численних можливостей сезонної праці у повіті для стрільців після звільнення у резерв, отримано точну інформацію з місцевості про окремих стрільців, врешті, отримано поіменну і особисту підтримку низки війтів, старост і батьків стрільців для справи переходу окремих стрільців у римо-католицький обряд. Лише тоді, коли вже все на місцевості було підготовлено і оброблено, полк вирішив поставити справу відверто, що йдеться про польськість шляхти і зміну обряду.

Відповідним моментом для цього був Євхаристичний Конгрес у Перемишлі, де запрошено було у гості до полку численну шляхту Турчанського і Добромильського повітів, а також літератора і письменника Ф. А. Оссендовського, відомого шляхті з численних, інспірованих 5 ппс, статей у «Побудці» і особистих розмов на місцевості зі шляхтою. Запальною промовою на спільному обіді він підтвердив услід за командиром полку, що прикарпатська шляхта була і є польською, про то свідчать документи й історичні геральдичні джерела і що вона повинна повернутись до віри своїх батьків, на що, завдяки піднесеному настрою, отримано чергові й одностайні запевнення війтів і поважних шляхтичів.

Коли ж завдяки застосуванню нового методу розмов зі стрільцями, які походять виключно з одного села, а також завдяки інформації з місць і спостереженням офіцерів вдалось визначити, виловити і обробити сильніші особистості серед стрільців, вся рота була вже охоплена і виразно визначала свою польськість, то майже всі виявляли бажання перейти у римо-католицький обряд. Агітаційна праця була підтримана історичними і геральдичними документами, її полк проводив сам або через різних професорів і екскурсії роти до бібліотек у Перемишлі.

Якщо не було 100 % результату то не тільки тому, що енергійнішим і більш впливовим стрільцям не можна було що-небудь обіцяти (бо полк нічим не розпоряджався, а обіцянки посад з боку старости Турчанського повіту і фірми Годуллі не були певними), але також тому, що, йдучи за покликом розуму і передбачень, часто не хотіли приймати запевнення стрільця, бо не було впевненості, що після звільнення з війська він залишиться у римо-католицькому обряді на селі, де зовсім нема костелу і до найближчого костелу є кілька десятків кілометрів відстані.

Другою причиною, через яку не вдалось усіх перевести на римо-католицький обряд, була надзвичайно сильна протидія руського кліру, який проголошував анафему з амвона на родину стрільця, що змінив обряд, врешті, протидія окремих руських священиків, які не хотіли видавати метрик або вимагали за метрику 26 злотих. Отримання пільг староством і правове та формальне оформлення не раз тривало місяцями, так що до нинішнього дня, попри звільнення стрільців у резерв, 5 ппс не завершив ще кілька справ зміни обряду. Належить зазначити, що всі без винятку стрільці 2 шляхетської роти старшого віку (1913), а отже ті, хто не змінював обряду, признались до польської національності, зазначаючи, що зрозуміли причини, через які турчанська шляхта, колись польська і римо-католицька, зрущилась і стала греко-католицькою. До польської національності зарахували себе навіть ті стрільці, які виховувались руськими священиками з дитинства, були помічниками костельних (дяків) і працювали у товариствах «Просвіти» як бібліотекарі.

85 % стрільців при виході у резерв записались до «Стрільця» у Турчанському повіті, тим самим доводячи, що розуміють значення Стрілецького Союзу як єдину наразі основу польськості у повіті. 5 % не записалось до Стрілецького Союзу, тому що змінюють місце проживання і переїжджають до інших воєводств Польщі. Близько 10 % не записалось через те, що, як визнали, наразі бажають відпочити від вправ і зборів, серед них були відомі ще з цивільного життя за комуністичними переконаннями (з села Ільник), за якими віддавна в полку велись спостереження і контроль.

Звільнення у резерв відбулось 19 вересня надзвичайно урочисто у присутності запрошених кількох десятків шляхти з усіх 4-х повітів, старост і війтів. Усім стрільцям 2 шляхетської роти вручено полкові відзнаки за взірцеву і вірну службу в полку, причому відзнаки отримали 5 цивільних громадян разом із турчанським старостою і головою сільської шляхти за освітню і громадську працю з усвідомлення сільської шляхти Турчанського повіту.

5 стрілецька рота молодшого віку (1914), введена у березні 1936 року. 1. Стан і організація: командир роти — капітан Яцек Бентковський, молодший офіцер — поручник Станіслав Тарашкевич, підпоручник Мечислав Граматика, підпоручник Броніслав Романєц. 169 рядових, у тому числі 8 професійних підофіцерів, 4 понадстрокових, 10 інструкторів з підофіцерської школи, 116 стрільців шляхти і 31 стрілець польської національності.

2. Вишкіл. (…) У всіх бойових навчаннях рота проявила витривалість, запал і навіть запеклість, і офіцери та підофіцери повинні були стежити за стрільцями, щоб не сталось якогось випадку (…)

3. Виховання. Завдяки річному досвіду, отриманому в праці з 2 шляхетською ротою старшого віку, виховна робота з молодшим віком пішла справніше, легше і швидше. Офіцери були вже краще підготовлені, полк мав наукові і документальні матеріали про польське походження стрільців, офіцери навчились готувати і організовувати розмови зі стрільцями як окремо, так і у присутності родини і війтів кожної групи села. Двічі зібрано численну цивільну шляхту з 4-х повітів — на Євхаристичний Конгрес 7 червня, так і на урочисте прощання старшого віку дня 19.ІХ, завдяки чому досягнуто відповідного впливу і на молодший вік. Крім того, з більшою точністю і підготовкою деталей влаштовано численні урочистості, богослужіння, бесіди (офіцерів, ксьондза пробоща військового і цивільного) як у гарнізоні, так і в попереднім таборі у Добромилі. З допомогою спеціально підготовлених 4 статей професора Ф. А. Оссендовського у «Побудці» і праці Ю. Виростка «Рід Драгів-Сасів» переконували стрільців, особливо тих, хто походить з Турчанського і Добромильського повітів, влаштовуючи різноманітні екскурсії і бесіди у замку в Перемишлі і Гербурт біля Добромиля.