Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола - Страница 40

Слухняний і відданий Вітчизні

Еугеніуш Гвуждж Замость, дня 9/У.1939 р.

Пан полковник Турковський Віце-голова ТРСЗ на місці.

Нижче у додатку подаю звіт з території Замойського повіту за період місяця квітня ц. р.

1. Навернення

У період квітня у другій половині місяця після масового навернення на території гміни Нова Осада в місцевості Горишів Польський, Сітно, колонія Горишів Польський, Чолкі і Булка Горишівська навернення продовжується. Результати такі:

Товариство розвитку Східних земель. Замость 7 травня 1939 р.

У парафії Липсько віру змінило 22 особи

Суховоля Замойській

Кособуди

Щербешин

Всього

9 осіб

1 особа 4 особи

2 особи 38 осіб

2. Настрої наверненого населення:

Настрої населення, яке змінило віру, є досить добрі і пристойні. У значній більшості підкреслюється сильний національний патріотизм і прив'язаність до Батьківщини. Це виявилось перш за все в акції збору коштів на протиповітряну позику. Характерним прикладом може бути село Бархачів гміни Лабу ні, де на 105 господарств населення 10 навернених родин пообіцяли найбільші суми на згадану позику. Релігійна настанова навернених зовсім добра і щира, особливо у тих місцевостях, де навернені оточені опікою католицьких ксьондзів, і в тих місцевостях, де є католицькі костели.

Організація травневих богослужінь на всій території, де відбувається або відбувалось навернення, дає значні результати, і цей факт приваблює навіть тих, хто до цього часу взагалі не надавав релігії великого значення.

3. Руське і православне населення

Настанова до польського населення залишається ворожою. Переважає схильність до віддалення від польського оточення. Позиція щодо державної влади і політичних питань зовні без застережень, але під тим прикриттям триває антидержавна акція націоналістично-українського спрямування. Як доказ ворожого ставлення православної релігії до польськості і взагалі до всього, що пахне Польщею, є факт, що у селі Сєдліска гміни Високе у церкві зараз великим культом користується свято Матері Божої Казанської, встановлене у XVII столітті в пам'ять перемоги Росії над польськими військами.

4. Православні священики

На території повіту перебувають два православних священики, а конкретно у селах Сєдліски і Лазіска. Обидва назовні обмежуються лише релігійними послугами, оскільки навіть у певних діях на території церкви проявляється вороже ставлення до Польської держави через відправлення молитви і під час проголошення проповідей, які, хоч проголошувані польською мовою, є тенденційні, а подана в них нібито офіційна інформація є фальшивою, наприклад про оголошення з амвона, що Маршал Ридз-Смігли заборонив перехід з православної релігії до католицької.

5. Польське населення

Настанова бездоганна. Навернення серед польських мас залишається дуже популярним і гаряче ними підтримується. Польське населення ставиться до наверненого населення приязно і сердечно, доказом чого є різноманітні спільні розваги і відзначення.

6. Свято 3 травня

На території повіту в місцевостях, де відбувається навернення, були організовані відзначення 3 травня. Всюди у тих місцевостях брало участь все польське населення і навернені, влаштовувались урочистості й спільні патріотичні маніфестації.

В окреслений період жодних заворушень з причини навернення не було.

За голову /—/ Подзємський Ян майор

А. Надбужанець

Холмське пекло

Після смерті Пілсудського українці на Холмщині, Волині й Підляшші дочекались сюрпризу: парцеляції польських земельних маєтків. Парцельована земля розподілялась осадникам з центральної Польщі, які оселялись біля наших, переважно змішаних сіл, де українці все-таки становили більшість. До цього часу українці не полонізувались, навпаки — поляки розмовляли українською, польські дівчата гаптували сорочки, фартушки та інші дрібниці, позичаючи взірці від українок, а господарі взаємно відвідували один одного на Різдво чи Великдень. (…)

У 1934 році польський уряд організував брутальну антиукраїнську акцію — руйнування православних церков. І то не тільки у Грубешівському, але й на Холмщині, Підляшші і Волині. Цим ганебним завданням було навантажено найнижчий рівень адміністрації — гмінних війтів. Нищителів рекрутували серед осадників, платили по 5 злотих, і тому охочих було більше, ніж потрібно. (…)

З демографічної точки зору українці мали значну перевагу над поляками. Майже у кожному селі була церква, тоді як костел припадав на 4–5 сіл. Багато українських православних церков поляки відібрали і переробили на костели. У Сагрині знаходилося управління гміни, але не було костелу, то відібрали гарну кам'яну церкву. Так зробили з іншими церквами, а ті, які їм були не потрібні, призначили до руйнування. План знищення реалізовувався послідовно, незважаючи на благання і сльози старих, жінок і дітей. Кам'яні церкви підривали динамітом, у дерев'яних підпилювали стовпи, накидали шнури, і переважно п'яні робітники тягнули, поки церква не завалиться. Українське православне населення намагалось захистити храми, ставали на коліна довкола церкви, молились і благали руйнівника, щоб пожалів справу прадідів. Така поведінка людей доводила польських бандитів до запеклості, вони брутально викидали вірних через паркан на вулицю, били їх і зневажали. (…) Так на Холмщині знищено 64 церкви.

Про «християнську любов» «суперкатолицької» Польщі і її духовенства досконало свідчить історія села Набруж у Грубешівському повіті. Не пам'ятаю дати, але це було у травні в четвер. Поліція почала зганяти гумовими палицями українців з навколишніх сіл до костелу в Набружі, щоб «перехрестити» їх у римо-католиків. їх гнали як худобу з сіл Пасіка, Моложів і Тучапи. Дехто з гнаних встиг вдома трохи попоїсти, інші їли у дорозі, сподіваючись, що завдяки цьому ксьондз не дасть святого причастя, після якого вони вже стали б римо-католиками. Але це не допомогло: на заяву, що вони не натще, ксьондз відповідав: «Не шкодить — пан Бог добрий, то все пробачить!» Приймаючи це «причастя», люди голосили, що хвилювало навіть поляків. Якась полька голосно запитала: «Боже — що вони роблять з цими людьми?» Українець, що стояв збоку, відповів спочатку польською: «Кінець світу буде чи не буде, але…» і завершив українською: «але кінець Польщі буде, і то швидко!»

Потім ксьондз вийшов на амвон з проповіддю: «Брати і сестри! Ви бачили, з якою радістю і сльозами в очах цей народ приймав наше польське причастя. Ваша римо-католицька віра є справжньою вірою, і ніхто Вам уже не скаже, що ви є русинами. Амінь! Так виглядав добровільний перехід православних українців у римо-католицьких поляків». (…)

Мешканці села Пасіки вирішили пізніше піти до церкви і висповідатись від примусового гріха переходу в римо-католицьку віру. Коли йшли через ліс нашого землевласника, з кущів вискочив поляк з нашого села Владислав Казюк і почав бити палицею по головах. Особливо потерпіли старі, жінки і діти, які не встигли втекти. Чотири підводи напівтрупів відвезли до шпиталю в Грубешеві. Незважаючи на те, що поляк вимазав лице сажею, люди його впізнали, він тепер живе в місті Аделаїда в Австралії. Це було перед нашим Великоднем.

На сам Великдень прийшла черга і на українців з нашого села М'ягке. Війт прислав священикові листа з вимогою відправлення Великодньої служби польською мовою і з погрозою: в разі непослуху він буде заарештований і перевезений до в'язниці. Але наш дідусь Кусьмій не зрадив вірних і відправляв Службу Божу українською. На службу прийшли молоді поляки у шапках і, штурхаючи людей ліктями, з голосними розмовами почали протискатись до вівтаря, щоб почути, яїсою мовою проводитиметься Служба Божа. До цього часу їх ніхто не бачив у нашому селі. Коли народ молився і співав «Христос Воскрес!», польська банда зносила палиці і піки, готуючись до бійки. Запланувала і організувала її поліція. Розуміючи, що українське населення віддане своїй вірі, церкві й священикові та може дати відсіч нападникам, влада створила боївку, яка б за допомогою ножів, палиць і пік зробила прохід у церкві, щоб уможливити арешт священика.