Добло і зло - Карпа Ирена - Страница 48

Щоби швидше видужати, ми вирішили дивитися еротичні фільми початку 90-х. Саме ті, що колись не подивилися, бо ж не дозволяли батьки. Діти, закрийте очі і все таке. Тепер нам уже ніхто такого не скаже, а Єноту і Ніколасу Кейджу ми самі повідкриваємо очі. В едукативних цілях, як уже зазначалося. "Злиття двох місяців" — це кіно з Шарон Стоун показували в Яремчі в кінотеатрі. Дітям до 16-ти заборонено. Діти виросли і всім помстилися, хе-хе.

Починається все випускним балом престижного коледжу. Принцеса балу і маладой чєлавєк, президент якогось там студентського братства. Світ дрімс, як книжка пише.

"В слєдующій раз ми сабєрьомся патанцевать на іх свадьбє!" — кричить русскаязичная тьотя-дубльорша з екрану лептопа.

— В слєдующій раз, — каже Вася, — ми сабєрьомся патанцевать на іх магілах.

Еротичні кіна тих часів виявляються нецікавими. Там ходить купа кучерявих білявок і брюнеток в огидному одязі, повний тобі антисекс. Зате хлопці всі — поголовні мачо-мени карусельники чи бурувальники асфальту.

— Коротше, забиваємо хуй на таку еротику, — роблю висновок я.

— Ні! — Кричить Вася, — не бий Ніколаса Кейджа, він тут ні до чого!

Як би там не було, з приходом Ніколаса ми, нарешті, зрозуміли істинне значення поняття "ЧЛЕН сім’ї"…

ВИПРОБУВАННЯ

Смішно було би казати, що ми так і дивилися з Ніколасом Кейджем телевізор. Так у всіх все починається з культурних розваг, а потім… Коротше, коли ми на Меланки напились гомеопатичних ліків, нажерлися курки, накапалися в ніс інтерферону (з людей його добувають, між іншим), натанцювалися латиноамериканських танців і накурилися трави (в самому кінці, зауважте!), нам захотілося сексу.

Ведмідь завалив мене на ліжко і почав "трахати". В джинсах собі просто, з прищепнутим за карабін чорно-білим песцевим хвостом, ахотнік сраний, так мене, нещасну, взяв і завалив — в різних шкарпетках і в червоних балетних тапочках — ходжу я так вдома, ну а шо? Без хуя, власне, почав трахати, бо ж Міша — воно дівчинка насправді.

— Ай-ай, куда ти, Міша?! — верещала я і реготала, бо Ведмідь ще й лоскотався, як дурний. — Ти ж в сраку попадаєш!!!

— Ага! Ага!!! В Індії буде ще не те! Звикай!

Падлюки дикі. Далася їм моя Індія, мій Антон та інші мої речі. Навіть на "іскуство" курвів пробило. Ось що напридумувала Вася в проміжку між читанням свого же-же і переглядом "Бетмена":

"ВБИТИ ІРЕНУ КАРПУ,

АБО ДОТЕПНА РОЗПОВІДЬ ПРО ФІГНЮ"

Жили були собі дід Бадузан та баба Бадузанка. І були вони такі старі шо в них повмирали всі діти і кіт, при чому кіт пережив всіх дітей і аж потім помер. Одного сумного зимового вечора дід Бадузан сказав бабці Бадузанці:

— А давай виліпимо собі доньку чи сина, чи Андрія Малахова з цього блискучого різдвяного снігу.

Бабця Бадузанка погодилась та змирилась, бо їй було похуй, вона була стара та глуха, щоби щось народити, до того ж вона страждала на аутизм та сверблячку.

Коли сніговіку з лицем Андрія Малахова виповнилось 13 років, він закохався у Термінатора з лицем Арнольда ШварценеВовчика. Термінатор був залізний та тупий, але дуже сміливий. Сніговік з лицем Андрія Малахова вважав, що таким повинен бути справжній чоловік. Спливали роки, снігові м'язи ставали залізними, а журнал "Плейбой" популярнішим. Вперше він побачив її на сторінках якоїсь невідомої газетки, і одразу ж зрозумів, що вона повинна стати його другою половиною зі снігу, ну, або просто посмоктати його помаранчеву морковку. Коли до його гілкових рук потрапив "Плейбой", сніговик з лицем Андрія Малахова та м’язами Арнольд ШварценеВовчика вже був впевнений, що ця жінка зробить його щасливим на все життя. Апе все, чого бажала ця курва, — був лише півник з лицем Антона Фрідлянда.

Коротше, особливо ні на шо не сподіваючись, сніговик подався у столицю. Шукати своє кохання та того придурка, що позичив в нього 50 баксів минулого року.

На пероні було холодно й незатишно, але вона бігла йому назустріч із щасливою посмішкою та червоним шарфом на шиї. Вона вигукувала його ім’я і йому було похуй, що його ніколи не звали Антоном. Він відчув якусь лажу тільки тоді, коли вона пробігла повз нього та впала в обійми якогось смуглого півника з лицем Антона Фрідлянда.

— ЗРАДА! — промайнуло в голові сніговика, але він нічого не міг вдіяти, крім як дивитись на цю щасливу пару та на пивний ларьок з пивом "Оболонь" по 5.20 за пляшку.

Здається, саме тоді він вирішив вбити її та нарешті прийняти іслам.

Щасливі навіть не помітили, що він пішов за ними. Не запідозрювали нічого, коли лице Андрія Малахова відбилося у дзеркалі заднього виду їх машини з лицем білочки.

— Шеф два льотчики — закричав сніговик. Таксисти подивилися на нього як на кацапського долбойоба та пішли геть. Тому йому нічого не залишалося, як поїхати автобусом у невідомому напрямку вокзал-хрещатик-цум.

Тиняючись центром міста, сніговик з лицем Андрія Малахова та душею Ані Лорак думав собі про сардельку з кетчупом та високі почуття, коли побачив, як вони виходять з якогось ресторану з пафосною назвою та задоволеними пиками. Цього він пробачити вже не міг, можливо, через почуття голоду або через пісню Таїсії Повалій та Ніколая Баскова — ти далеко, мєжду намі гарададада, я с табою навсєгда навсєгда любоооовь мая…

Столиця зустріла сніговіка з лицем Андрія Малахова та тілом Арнольда ШварценеВовчика посмішками вокзальних бомжів та пивом по 5,20 за пляшку. І він зрозумів, що без бабла в цьому місті йому нема куди податися.

А потім я заїбалася писати і тому сніговик розтанув, Карпа одружилась, а я купила собі золоті туфлі і стиральну машину.

Кінець.

Не знаю, чий кінець збиралася стирати в омріяній машині Вася. В нашій жорстокій реальності пральними машинами й не пахло, з кінців, а заодно і з наявної побутової техніки в нас був хіба Ніколас Кейдж, і тільки чайник Лєна фігачив щосили, віддуваючись за всю ту побутову техніку, котрої в нас не було.

— Ну, невже ніхто не зробить мені чаю?! — голошу я. — 3 мелісою і з дофіга лимончика?!

— Нє! — кричить Ведмідь із кухні.

Вася дивиться на мене зі щирим співчуттям і непідробним жалем, лежачи поряд в ліжку.

— Невже мене буде покинуто тут напризволяще, привалену старим лептопом, помирати від ліні й нахабства?! — квилю я далі.

В кінці кінців Ведмідь таки приносить чай. Все, як доктор прописав: з лимоном і багато. Я ще довго сьорбаю його, не даючи Влажним Розам спати.

— Трахатися ви все одно не будете, у вас місячні.

— У нас місячні! — хором кажуть вони, — Ой, чи ти вже це сказала?

— Я сказала. І я буду. Бо ж нажерлася на ніч смаженої шиночки з часником. Треба тепер або накуритися, або трахнути Ніколаса Кейджа, щоби не спати прямо зараз із набитим животом… То що зробити?

— Накуритися і трахнути Ніколаса Кейджа, — авторитетно каже Вася, — Так ти вб'єш час.

Я не хочу вбивати час і просто йду в кабінет читати, писати і пити гранатовий сік.

І тут Ведмідь, що вже йшов собі спокійно чистити зубки в ванну, видав отаке:

— Ти лєнівая сука. Дрянь тупая. Іді на хуй.

І так і стояв, на мене дивився.

— Дружба крєпкая нє канчаєцца… — заспівала радісно я і побігла пити гранатовий сік.

СПОРТ І ЖЕНЩІНИ. СТРАСТІ-МАРДАСТІ

Я бігаю на нашому орбітреку. Тренажер такий за 400 лососевих баксів. Ручки зверху, ножки знизу. Качаються тобто. При цьому я живу повноцінним життям громадянина України, а не слабким існуванням анорексійної дурепи: я не сиджу на дієті. Я займаюся спортом, паралельно вживаючи алкоголь та канабіс. Всього в міру: алкоголю, спорту, канабісу. А, ну, і їдла, звісно.