Добло і зло - Карпа Ирена - Страница 47

Артим, як завжди, подарував мобільний телефон, який я, як завжди, скоро загублю.

Злюка і її Мущіна подарували шикарну шоколадну постіль (в сенсі, кольору такого, не липку) — от буде мені придане. І прати нечасто треба, сказали тьолки.

Але ж Алігарх… Алігарх не подарував нічого! (Сніданок з фуа-грою в ресторані коло його дому ж не рахується?) І тьолки знову сказали:

— Нє, Карпа, давай таки ми його вимутимо. Хай дарить.

— Та ну, — без надії навіть не сподівалася я, — не подарить. Відмазується, перекладає назавтра, шукає потрібну модель.

— Та ти ж найшла?

— А це задорога, виявляється.

— Йому? Задорога? Таж у нього купа бабла!

— Отого й купа, що на подарках економить.

— Слухай, Карпа… — додумалася, кажись, Вася. — Давай ми йому пожаліємося.

— Скажемо, що ти стала нестерпно агресивною! — підтримує Ведмідь.

— Нє, — каже Вася. — Треба бити на меценатство і акуратність. Напишемо йому так: "З Карпою щось не те… Якась вона дивна стала. Це сказується на її творчості і на наших речах… Вона весь час блює. Якщо запросиш її в гості — ти нас зрозумієш. Твої шкурки теж. Цей запах! Так що єдине, що може тебе врятувати, — подарований комп'ютер".

— Геніально, Васо.

На другий день тьолки знаходять ще одну хорошу модель компа. Просто записують назву і відсилають есемес Алігархові: перевір ще цю.

Він довго морозиться. Зрештою, тьолки, що називали його "папа", отримують відповідь:

"Дєткі. Папа нє патаму нє єздіт на "порше", что "порш" єму нє нравіцца, а потому, што папа пока єщьо столька нє зарабативаєт…"

А далі про те, що викидати такі страшні гроші на лептоп він просто тимчасово не може собі дозволити: невдалий період, багато витрат і те до.

Теж мені Алігарх.

Того ж вечора довелося його заспокоювати, як учня початкових класів:

— Ти такий кльовий, такий щедрий, так багато для нас робиш! Хєр з ним, з тим комп’ютером…

Сказано-зроблено. Алігарх, отримавши дозвіл на хєр, спокійно й безболісно його забив на мій більше навіть не гіпотетичний лептоп.

* * *

…А то якось ми, як всі тьолки, говорили про своїх ексів.

Тобто знову говорили про ексів. Васіни екси за ступенем організації були значно вищими, ніж мої. Коментували одне одного в же-же, співчували один одному з приводу Васі, давали з приводу Васі поради Васіним майтубнім ексам, тобто, актуальним женішкам.

— Ну да, вони навіть збираються по суботах грати в більярд, — знизує плечима Вася.

— Клуб Васіних ексів — це круто! — Я вже думаю, що би цьому клубу втюхати за гроші.

— Да, — каже Ведмідь, — твої екси якось не зійшлися. Зато з них можна створити армію і врятувати Чечню.

* * *

…А то якось ми, як всі тьолки, замотувалися в кульочки.

Ввечері після роботи Ведмідь замотує мене харчовою плівкою і вмикає кіно "9 ярдів". Це щоби я бігала на "орбітреку", подарованому Лососем, грілася без батарей і худла заодно. При цьому Вася цокає язиком — "какая Карпа тощая". Я теж не розумію, чого мене обмотують кульками, бо мої 3 кг нового жиру дорогі мені як память про поїздку на Кубу з Алігархом.

— Так сексі? — питаю я Ведмедя. — Так хочеться трахати людину?

Я кручу вісімку животом і стегнами, обмотаними целофаном. Виходить, самі розумієте як.

— Нє очєнь… — каже Ведмідь. — Ти тепер як ковбаса. Ковбаса "пєвчєская", бо на доктора ти мало змахуєш…

— Тоді вже калбаса пісатєльська! — пробую розширити свої реноме.

— Ну, тоді вже епатажна ковбаса. І друзі твої епатажний електрик зі скандальним сантехніком.

— Герої свєцкіх хронік, бля.

ІСТОРІЯ МАЙЖЕ СЕКСУ В ГОТИЧНІЙ ВАННІЙ (СУМІЩЕНІЙ З ТУАЛЕТОМ)

Ми лежимо в не дуже теплій ванній. У звичайній пострадянській ванній втрьох. Фарширована ванна. М’ясом трьох далбайобок. Мені от уже другий день як спічить із ними потрахатися. Я з цього приводу вже роблю натяк номер 498.

— У Васі нога дуже ніжна. А у Ведмедя жорстка, як у мене.

— Ага, я жирна?!

— Нє, Вася, ти худа, — кажу я.

— Ага, так мені казали всі мужики перед тим, як мене виїбати…

— О, Карпа кинула 499-й натяк, значить.

— Та бля…

І тут до мене доходить, що, власне, обидві помацані ноги належали Васі. Громада безжалісно ірже.

— Як то так вийшло, Карпа, — каже Ведмідь, — що ми з тобою вже три роки, а ти тільки тепер почала приставати?

— Сама не знаю…

— Ну, в принципі, я всі ці роки чекала Васю.

— Не пизди, — каже Вася. — Ми ще півроку з тобою жили до того як.

З'ясовують стосунки, суки.

— Ну і ващє, — кажу я, — це дивно, що ви мене не хочете, я ж звєзда.

— Ну і хай тобі такі ж звйозди дають! — кричить Ведмідь.

— Які звйозди? — цікавиться Вася.

— Ну, ми… — зітхає Грізлі.

Потім ми чогось зависаємо і ніякого сексу. Ніякого, уявляєте? Напевно ж уявляєте.

Влажниє рози покидають ванну, витираються і знімають із червоних труб засушені труси зі шкарпетками.

— Ти що, вдягаєш ці труси?! — вжахається Вася, коли Ведмідь натягує зняті з батареї майтки.

— Ну.

— Ти шо?! Вони брудні!!!

— Як брудні? Дура?

— Нє!!! Я ними підлогу мила!

— Фу, кончєна! — І Ведмідь зтягує свої чорні труси з рожевим черепком. Втім, може це й мої труси були. У нас їх три пари — кожній тварі.

— Ха-ха!!! — аж до червоної підлоги гнеться Вася. — Ми заставили Ведмедя зняти труси!!!

NICOLAS CAGE

Нарешті ми купили собі в дім Ніколаса Кейджа. Рожевий вібратор з прекрасними перлинками, що крутяться навколо його Вселенської осі. Це якщо купити батарейки і натиснути "Оп". Або "Оп" — це вже веселіше, слов’янське прочитання цієї кнопочки. Стовбур Ніколаса Кейджа, як реактивну ракету, обіймає маленький кролик зі зворушливими вушками. Схоже на картинку відомого коміксу "Bunny Suicides". Щоправда, кролик тут не збирався кінчати життя самогубством. Він збирався лоскотати клітор щасливої власниці. Вушками. У кіні "Секс і місто" одна з героїнь просто відмовлялася від побачень з чоловіками, завівши собі вдома такого кролика. Що вже казати про нашого Ніколаса Кейджа — мужчину імпозантного і з перлами в подарунок кожній жінці.

— Кожній влажній розі, — супиться Медвідь. — Він же не блядун у нас валютний.

— І взагалі він зараз в шоці, — кажу я. — Його не на те вчили, щоби кіна дивитися.

— Ага, вся сім’я в зборі! — каже Вася.

Ми лежимо на траходромському ліжку вп'ятьох: Ведмідь, Вася, Внот, Ніколас Кейдж і я. Дивимося кіна, бо в мене соплі. Не пішла я сьогодні працювати зіркою в телевізор, тож почуваюся добре.

— Прикиньте, його програмували на жорстке порєво, а ми що робимо? — не можу заспокоїтися я. — Годуємо пацана авокадами, кладемо в обійми Єнота, показуємо кіна…

— Ага, давайте організуємо компанію зі спасіння ділдо! — кричить Ведмідь. — Будемо читати їм книжки і водити до церкви…

Ніколас мовчить і ховається під ковдру. Десь під нею ж вібрує мій телефон.

— А давайте його помиєм і запхаємо Карпі в рот.

— А чого в рот?

— Того що в піську не інтересно.

— А чого не інтересно?

— Того шо ми тобі його вже в сраку запхали. Поки ти зі своїм чуваком тринділа.

Мій чувак смажиться в Гоа і телефонує мені щодня двічі. Як будильник. А я, як стверджували тьолки, дико встидалася й заїкалася, говорячи з ним по телефону.

— Ех, блін, англійською я би такий телефонний секс влаштовувала. А українською звучу геть тупо. Відповідно, я — говорящий антисекс. Бо ж сексуальність — це впевненість. А я якась недокучерява авца.

Поміж тим, Ніколас Кейдж лежав поза межами моєї дупи. В обіймах плюшевого Єнота з виразом обличчя "Помогітє". Єнот рідко міняв його на щось інше.