Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария - Страница 85
Він витягає пробку й нюхає.
— Не можете ви цього вгадати, — кажу я. — Якби це була горілка з бочки, то, може б, і вгадали. Нам відомо, що ви найкращий знавець на всю провінцію, але по горілці з пляшки не вгадаєте!
— Наскільки ви закладаєтесь? На вартість надгробка?
— Ми зараз збідніли, — каже Георг, — але трьома марками можемо ризикнути. Тільки задля вас.
— Гаразд. Налийте мені чарку.
Кнопф нюхає горілку, випиває її, потім вимагає другу чарку, а далі й третю.
— Здавайтесь, — кажу я. — Це неможливо. Ми не візьмемо з вас грошей.
— Це горілка з крамниці делікатесів Брокмана, Марієнштрассе, — заявляє Кнопф.
Ми вражено дивимось на старого. Він вгадав.
— Гроші на стіл! — хрипить він.
Георг відраховує три марки, і фельдфебель зникає.
— Як так можна вгадати? — дивуюсь я. — Невже в старого п'яниці справді якийсь надприродний нюх?
Раптом Георг вибухає реготом.
— Він нас обдурив!
— Як?
Георг піднімає пляшку. На дні її приклеєна маленька етикетка: «Й. Брокман, Делікатеси, Марієнштрассе, 18».
— От пройдисвіт, — задоволено каже Георг. — А які ще має очі!
— Післязавтра він їм не повірить, коли прийде додому і не побачить обеліска, — зауважую я. — Для нього весь світ перевернеться.
— А для тебе він не перевертається? — питає Георг.
— Щодня перевертається, — відповідаю я. — Інакше як би я міг жити?
За дві години до відходу поїзда ми раптом чуємо тупіт і чиїсь голоси.
Одразу ж після цього на вулиці розлягається пісня. Співають її на чотири голоси:
Ніч священна, перелий
в спрагле серце спокій свій…
Ми підходимо до вікна. На вулиці стоїть Союз співаків Бодо Ледергозе.
— Що це означає? — питаю я. — Ввімкни світло, Георгу.
У тьмяному світлі, що падає на вулицю з нашого вікна, ми помічаємо Бодо.
— Це для тебе, — каже Георг. — Союз прийшов попрощатися з тобою. Не забувай, що ти його член.
Могутній спів лунає далі:
Скинь із тіла і душі
Тягар болю і страждань…
Відчиняються вікна.
— Тихо! — верещить стара Конерсман. — Уже за північ, п'яна сволото!
В тихій далекій блакиті Яснії зіроньки сяють…
Ліза з'являється в своєму вікні і вклоняється. Вона думає, що співають для неї.
Невдовзі прибуває й поліція.
— Розійдись! — гримить владний голос.
Відколи скінчилась інфляція, поліцію не впізнати. Вона стала енергійна й рішуча, до неї знову повернувся колишній прусський дух. Кожний цивільний для неї — вічний новобранець.
— Це порушення нічного спокою! — реве байдужий до музики телепень у мундирі.
— Арештуйте їх! — верещить удова Конерсман.
У Союзі Бодо двадцятеро кремезних співаків. Проти них двоє поліцаїв.
— Бодо! — стурбовано гукаю я. — Не чіпайте їх! Не чиніть опору! А то вони запроторять вас у тюрму!
Бодо робить знак, що хвилюватись нічого, і співає далі на повні груди:
Як би хотів полетіти я
Ген аж до них…
— Тихо, ми хочемо спати! — кричить удова Конерсман.
— Гей, ви! — гукає Ліза поліцаям. — Облиште співаків! Чом вас немає там, де крадуть?
Поліцаї розгубились. Вони ще кілька разів командують: «Ану всі до поліцейської дільниці!», однак ніхто не рушає з місця. Бодо починає другий куплет. Врешті поліцаї роблять єдине, що можуть зробити, — кожен з них заарештовує по одному співакові.
— Не пручайтесь! — гукаю я. — А то вони пришиють вам опір державній владі!
Співаки спокійно дозволяють одвести себе.
Ті, що залишилися, співають далі, ніби нічого й не трапилось. Дільниця близько, поліцаї бігом повертаються і беруть ще двох співаків. Інші не перестають співати, але перших тенорів уже майже не чути: поліцаї хапають співаків з правого боку. За третім разом вони заберуть Віллі, і тоді перших тенорів не буде зовсім. Ми подаємо їм з вікна пляшки з пивом.
— Тримайся, Бодо! — кажу я.
— Не бійся! Будемо триматись до останнього!
Поліція з’являється знову і заарештовує ще двох тенорів. У нас більше немає пива, і ми частуємо співаків горілкою. Через десять хвилин уже співають самі тільки баси. Вони стоять, навіть не дивлячись на поліцаїв. Колись я читав, що такими ж байдужими залишаються тюлені, коли мисливці ходять поміж них і палицями вбивають їхніх сусідів, — і бачив, що цілі народи під час війни поводяться так само.
Минає ще чверть години, і Бодо Ледергозе залишається сам. Розлючені, спітнілі поліцаї роблять останній захід і забирають його. Ми йдемо слідом за ними до дільниці. Бодо не перестає співати.
— Бетховен, — коротко пояснює він і наспівує далі.
Але раптом нам здається, ніби звідкись з безмежної далечини йому акомпанують еолові арфи. Ми дослухаємось. Це скидається на якесь диво, однак враження справді таке, начебто Бодо підспівують ангели: першим та другим тенором і обома басами. Вони прилучаються до голосу Бодо, зливаються з ним, стають дедалі голоснішими, а коли ми повертаємо за церкву, то можемо вже навіть розрізнити слова. Співають «Ніч священна, перелий…», а за наступним рогом ми дізнаємось, звідки долинають голоси, — з поліцейської дільниці, де заарештовані товариші Бодо мужньо співають далі, ні на що незважаючи. Бодо, як диригент, прилучається до них, ніби це найзвичайніша в світі справа, і пісня лунає далі:
Скинь із тіла і душі…
— Пане Кроль, що це все означає? — питає спантеличений начальник дільниці.
— Влада музики! — відповідає Георг. — Прощальна пісня другові, котрий вирушає в світ. Невинний вчинок, який, власне, заслуговує на підтримку.
— І це все?
— Все.
— Це порушення нічного спокою, — заявляє один із тих, що водили арештованих.
— А якби вони співали «Deutchalnd? Deutchland uber alles», то це теж було б порушення нічного спокою? — питаю я.
— Це зовсім інша справа!
— Той, хто співає, не краде, не вбиває і не пробує повалити уряд, — каже Георг начальникові дільниці.— Невже ви хочете ув’язнити весь хор за те, що він цього не робить?
— Женіть їх геть! — кричить начальник дільниці.—Тільки нехай більше не співають.
— Вони більше не співатимуть. Ви не пруссак, еге ж?
— Франконець.
— Я так і думав, — каже Георг.
Ми стоїмо на вокзалі. Ніч вітряна, і, крім нас, на пероні немає нікого.
— Ти приїдеш до мене, Георгу, — кажу я. — Я зроблю все, щоб познайомитись з жінками твоїх мрій. Коли ти приїдеш, дві-три вже чекатимуть на тебе.
— Приїду.
Я знаю, що він ніколи не приїде.
— Ти мусиш приїхати хоч би задля свого смокінга, — кажу я. — Де ще ти зможеш його одягнути?
— Це правда.
Вогненні очі поїзда пронизують темряву.
— Вище голову, Георгу, — кажу я. — Ти ж знаєш, що ми безсмертні!
— Так, ми безсмертні. А ти теж не давай здолати себе. Ти стільки разів рятувався від загибелі, що просто зобов'язаний вистояти й надалі.
— Звичайно, — кажу я. — Хоч би задля тих, хто не врятувався. Задля Валентіна.
— Дурниці. Просто тому, що ти живий.
Поїзд вривається під дах вокзалу, ніби на нього чекає п’ятсот чоловік. Однак чекаю тільки я. Я знаходжу своє купе і займаю місце. В купе пахне сном і людьми. Я відчиняю вікно в проході і висовуюся з нього.
— Коли людина відмовляється від чогось, то їй не обов’язково бути в програші, — каже Георг. — Тільки в ідіотів так виходить.
Поїзд рушає з місця.
— Хто ж про це каже. Але оскільки ми врешті все одно програємо, то можемо перед цим дозволити собі перемагати, як плямисті лісові мавпи.
— А вони завжди перемагають?
— Авжеж — бо не знають, що таке перемога.
Поїзд уже їде. Я відчуваю Георгову руку в своїй — надто маленьку й надто м'яку. На ній ще й досі не загоїлись рани, одержані під час бійки в нужнику. Поїзд набирає швидкість, і Георг залишається позаду. Я раптом помічаю, що він старіший і блідіший, ніж мені здавалося. Ось я вже бачу тільки його бліду руку і бліде обличчя, потім усе зникає і залишається лиш темрява. Я заходжу в купе. В одному кутку сопе пасажир в окулярах, в другому — лісничий, в третьому хропе жирний вусатий чоловік. В четвертому кутку тоненько висвистує носом жінка з обвислими щоками. Її капелюшок зсунувся вбік.
- Предыдущая
- 85/91
- Следующая
