Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 27

- Який, кажете, напад? - питає вiн.

- Нiякий, - випалює за Ейнору начальниця Легарiя. - Звичайнiсiнька симуляцiя, манiрнiсть. У путь! Наказую!

Але пiлот у кабiну не повернувся. Вiн вiдстебнув у Ейнори захисний пояс, пiдняв її собi на плече, опустив вниз схiдцi i, старанно тримаючи ляльку, почав спускатися на землю. Спостерiгаючи цю картину, Легарiя вiд заздростi мало не задихнулася: її, начальницю, пiлот нi разу навiть за лапу не взяв, а цю кривляку вже знову на плечi несе! А Твiнас, той сплюха, що звичайно ледве чалапає, бач, як скочив, мов бiлочка, i йде ззаду, тримаючи обома крильцями звислу в рукавичцi ручку Ейнори!.. Нi, це вже нечувано!.. I Легарiя вмить кинулася до сумки по футляр для окулярiв; витягши, вона заглянула всередину, та... "Невже я поклала в iншому мiсцi? - остовпiла вона, побачивши, що футляр порожнiй. - Невже я забула, куди поклала?" I вона з запалом заходилася перевертати все в сумцi, але нiде не знайшла того, що шукала.

"Що за напасть?" - не перестає дивуватися начальниця, та речовий доказ пропав як у воду!

- Знаю, знаю, - заскреготала щелепами жаба, - вкрали! Поцупили!

Легарiя, як iз палаючої хати, вискочила iз корабля. О прокляття! Поки вона порпалася в своїй сумцi, та трiйка встигла кудись зникнути... Зникли, покинувши свою начальницю, навiть не спитавши, чи можна зникнути! Хаос, якого ще не було!

"Я тебе i без того речового доказу демаскую, не думай! - погрозила вона в думцi Ейнорi. - Нiкуди ти вiд мене i правди не втечеш, аферистка, злодiйка!"

В КОРАБЕЛЬ

Неповороткий Твiнас допомiг Ейнорi влiзти в корабель, потiм вернувся по Китичку. Переднi i заднi лапи песика були зв'язанi шнурком, вiрнiше, ниткою iз таємної кишеньки - лише так їм удалось зломити його опiр, бо Китичка нi за що на свiтi не хотiв повертатися в корабель.

Щоб зручнiше було його пiдiймати по схiдцях, Кадриль принiс шарфик, i з нього зробили ношi. Вони удвох з Твiнасом переклали песика з всюдихода на ношi, як тут пiлот рiшучим жестом зупинив їх:

- Прошу його не ворушити. Я сам пiднiму його й помiщу в корабель разом з "Шишечкою". Крiм того, попрошу всiх пiднятися в корабель, щiльно зачинити дверi i залишити нас для серйозної розмови. - Голос у пiлота був такий холодний i бездушний, що Кадриль, який уже пiднявся на кiлька сходинок угору, не витерпiв, сплигнув на землю i, кинувшись до пiлота, схопив його за порожнiй рукав.

- Я повинен негайно сказати вам кiлька дуже важливих слiв. Тiльки вiдiйдiмо трохи далi, - гарячково зашепотiв вiн, тягнучи пiлота за рукав.

Вони вiдiйшли так, щоб їх не чув Китичка.

- Шановний пiлоте, - якнайчемнiше почав Кадриль i, хвилюючись, смикнув себе за кiнець вуса, - чи ви часом не збираєтеся гримати на мого друга чи, може, й карати його?

Пiлот повернув до нього цiле скельце окулярiв, i Кадриль, мов у дзеркалi, побачив у ньому своє задерте вухо, безвусий писок i вiдiрване хутерце пiд шиєю, застебнуте шпилькою. Видовище було малоприємне, але не це його непокоїло.

- Я хочу, - сказав пiлот, - пояснити Китичцi, наскiльки вiн винен.

- Якщо так, - зашепотiв Кадриль йому бiля самого шолома, - якщо так, то знайте, що я в цьому винен не менше, а то й бiльше, нiж Китичка! Це я, вiн так стукнув себе лапкою по таємнiй кишеньцi, що сплющився клубочок ниток, - я йому дав, силомiць засунув коробочку сiрникiв з червоним пiвнем! Вiн не хотiв їх брати, аби ви тiльки побачили, як вiн вiдмовлявся вiд тiєї коробочки, а я силомiць засунув йому ту коробочку у вухо! Ось як воно було! - I, щоб його мова не здалася гарячковою, поволi додав: - Таке справжнє становище.

Пiлот вислухав його з окам'янiлим обличчям; його шолом нi разу не поворухнувся, лише вiтер метляв порожнiм рукавом.

- Якщо я сказав, - суворо мовив пiлот, - що маю на увазi вияснити ступiнь провини, то я i сам знаю, хто й наскiльки винен.

- Так, але...

- Прошу пiднятися в корабель i залишити нас удвох.

Опустивши вухо, немов олов'яними лапами Кадриль ледве пiднявся в корабель. Але, перед тим як зачинити дверi, вiн не стримався i крикнув:

- Китичко, тримайся!

IСКРИ

- Прошу зосередити свою увагу, - звернувся Менес до Китички, який ще лежав у всюдиходi.

Сонце повернулося чорною половиною, i в "Срiбнiй шишцi" панувала нiч.

Пiлот пiдiйшов до песика i однiєю рукою спритно розв'язав йому лапи. Змотавши нитку, повернув її Китичцi.

- Покладiть цей скарб у таємне мiсце.

Песик невиразно мотнув головою: йому до всього було байдуже.

- Тепер будемо виясняти ступiнь вашої провини.

Вiд слiв i голосу пiлота повiяло таким холодом, неначе песика посадили у пiдвал. Iншим разом йому обдало б спину морозом, а тепер вiн жадав лише одного: щоб нiхто йому не заважав лягти на голу, випалену землю i навiки заснути - так, як через його провину заснула бiла пташка в обвугленому гаї.

- Чи ви розумiєте, що я кажу? - схилився над песиком шолом пiлота.

- Ро... зу... - немов iз-пiд землi обiзвався Китичка.

Наступної митi пiлот схопив рукою його за грудки й потряс песика, мов пухову подушечку.

- Чи ви отямитеся? Чи зосередитесь, нарештi? Чи будете слухати, що я кажу? - грiзно допитувався пiлот i тряс Китичку далi.

- Зо... середжуся, - пообiцяв песик, трохи здивувавшись i прийшовши до пам'ятi.

- В такому разi уважно стежте за тим, що я буду робити, - звелiв пiлот.

Вiн висадив песика iз "Шишечки" i поклав його на землю. Потiм сам сiв у всюдихiд, трохи ним проїхав, зупинився, поставив кораблик сторч i пiднявся вгору. Китичка, поклавши свiй безносий писок на лапи, стежив за польотом кораблика, хоч у темному небi небагато що мiг побачити. Кораблик, пiднявшись угору, став кружляти над "Срiбною шишкою". Але що це таке? Китичка вище задер голову: iз "Шишечки" бухнув униз бiлий димок, а з ним i iскри - зразу цiлий рiй, а потiм, зрiдка, одна, друга, третя... в темному склепiннi небес вони скидалися на святковий фейєрверк. Iскри, не досягнувши землi, згасали в повiтрi: одна iскорка, немов оранжева снiжинка, наче хотiла сiсти Китичцi на лапи, але розтала й до лап не долетiла. Песик дивився на неї, i невиразна надiя ворухнулась у душi - тихо й злякано, немов миша пiд вiником.

Облетiвши ще кiлька кругiв, "Шишечка" спустилася на те саме мiсце.

- Чи ви зрозумiли? - пролунав у темрявi голос пiлота.

- Зро... зро... не зро... - заїкаючись, промимрив песик.

- А я не сумнiвався, що вам прийде в голову те, що повинно б прийти i в менш тямущу голову, - промовив пiлот. - Планету спалили iскри.

- I... i... iс... - знову почав заїкатися песик.

- Якщо сказати ще яснiше, то планета згорiла внаслiдок своєї власної вини. В цьому вся суть...

- Су... суть, - як луна, повторив песик.

Дзвякнув замочок на кишенi пiлота, Китичцi в очi блиснуло свiтло лiхтарика, i пiлотiв голос на-наказав:

- Прошу не рухатися.

Рука в рукавицi залiпила пластиром те мiсце, де була квасолинка, потiм обв'язала обсмаленi переднi лапи.

Свiтало.

- I, незважаючи на все, бавитися сiрниками заборонено, - суворо додав пiлот, пiднiмаючись уже в корабель.

- Заборонено... - повторив Китичка, повiльно встаючи на лапи.

ЗНОВУ В ПУТЬ

Змучений лихими передчуттями, очiкуючи повернення пiлота, Кадриль нiяк не мiг устояти на мiсцi i все топтався, наче попав на розпечене залiзо. То вiн сяде, то встане, то вухо почухає, то смикне за вуса i все мучиться здогадами, яке ж покарання призначить йот друговi суворий пiлот Менес.

- Якщо, - мурмотiв собi пiд носа, - якщо пiлот надумав залишити друга на цiй планетi, я... я нi на що не подивлюсь, я нападу на нього i хоч розiб'ю йому друге скельце в окулярах!

Не менше вiд зайчика чекала пiлота й Легарiя. Чекаючи, вона подумки повторяла промову, яку виголосить, коли всi зберуться в кораблi: "Вельмишановний пiлоте Менес! Шановнi колеги мандрiвники! Менi, як начальницi, випадає святий обов'язок демаскувати одну пасажирку, котра, як бачите, носить одну рукавичку i прикидається скривдженою овечкою та ще й принцесою. А тим часом, шановний пiлоте i колеги мандрiвники, оця невинна овечка щойно органiзувала пограбування моєї сумки i вкрала речовий доказ, бо ця злодiйка з довгими пальцями..."