Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 25

- А чому ви так вирiшили, що ви один? - запитав Твiнас.

- Iз висоти змiя я не бачив нiяких ознак життя на планетi, - пояснив Улюс Тулюс. - А вже вiд часу вибуху минуло тридцять дiб.

- Тридцять днiв i тридцять ночей, правда? - уточнив дуже схвильований Китичка.

- Правда, - пiдтвердив паяц.

- Ой, як добре! - вiд радостi песик так пiдскочив, що замалим iз всюдихода не випав.

Усi здивовано й сердито подивилися на розвеселiлого песика, лише Менес дивився кудись убiк крiзь свої темнi окуляри, в яких одне скельце було трiснуте.

- Не дивуйтеся, - пояснила паяцовi начальниця, - наш Заїка Смiшко не зовсiм дозрiлий i смiється де треба й де не треба. А ми, поки ще видно, будемо добиратися до свого корабля. Тому нам лишається тiльки подякувати вам за корисну iнформацiю та ще побажати якнайкращих успiхiв у вашому життi. На все добре.

- Щасливої путi, - сказав паяц i похнюпив голову.

- Але, - заворушився Кадриль, - як же вiн тут залишиться один-однiсiнький?

- Менi прийшло в голову... - проказав Китичка.

- Я знаю, що тобi прийшло, - Легарiя метнула суворий погляд на песика. - Треба дивитися тверезо: в кораблi не тiльки немає вiльних мiсць, але є один пасажир понад норми. Я правду кажу? - повернулася вона до пiлота Менеса.

Та пiлот не сказав нi "нi", нi "так". Вiн i не захитав шоломом, i не кивнув.

- Пiлот не заперечує! - вигукнув Кадриль. - Не заперечує взяти ще одного пасажира! Ура!

- Ура! - пiдтримав Китичка. - Вiн може зручно влаштуватися у "Срiбнiй шишцi", там є вiльне крiсло, ось що менi прийшло в голову.

- Лiзь у кораблик, братику, - нагнувся над паяцом Кадриль, - i поїдеш з нами. Вперед!

- Справдi? - не мiг повiрити Улюс Тулюс.

- Що не на єсть справдi, - засвiдчив Китичка.

- Сядь бiля мене, - запропонував Твiнас, стискуючи крильцями свiй тулуб, щоб звiльнити бiльше мiсця.

Вперше у паяца засяяли вiд радостi очi, почервонiли блiдi щоки. Весело заметлявши рукавами, вiн хутко влiз у всюдихiд i, тримаючи змiя, сiв на сидiння. Колеса швиденько закрутилися, i незабаром спереду заблищав корпус "Срiбної шишки". Мандрiвники радiсно переглянулися, а Кадриль навiть легенько пiдштовхнув.

- От побачиш, раз-два - i опинишся на Тандадрицi.

- А там знайдеш цiлу дюжину лялькових театрiв, - вторив Кадрилю Китичка.

- Вони, чого доброго, не подiлять тебе мiж собою, - говорив Кадриль.

- А то ще здорово мiж собою за тебе почубляться, - додав Китичка.

Та, незважаючи на жарти, у Улюса Тулюса дедалi похмурнiшало обличчя, а одна рука так опустилася, що рукав замiтав землю бiля колеса всюдихода.

- Прошу... зупинитися, - жалiбно промовив вiн.

Всюдихiд зупинився, i паяц злiз на землю.

- Ти що-небудь забув узяти? - поцiкавився Кадриль.

Паяц мовчки затряс головою, пiдiйшов до задимленого каменя i вилiз на нього.

- Менi прийшло в голову, - зашепотiв друзям Китичка, - що вiн хоче перед дорогою посидiти i помовчати, як i ми тодi в лiсi бiля багаття.

Мандрiвники досить довго чекали, поки Улюс Тулюс помовчить i попрощається зi своєю планетою. Та час минав, сонце вже майже все почорнiло, а Улюс Тулюс як сiв, так i сидiв на каменi, втупивши очi в безкраї згарища.

Першим увiрвався терпець у начальницi.

- Шановний, - звернулася вона до Улюса Тулюса, - ваш регламент давно закiнчився. Не зловживайте терпiнням колективу.

Паяц наче й не чув.

- Як я бачу, - пробурчала начальниця, - ми будемо мати ще одного неорганiзованого мандрiвника.

- Улюсе Тулюсе, - в один голос погукали Кадриль i Китичка, - сiдай, поїдемо! Поспiши!

Паяц стрепенувся, немов його зi сну розбудили, i сказав:

- Ви ще тут?... Їдьте без мене, не чекайте.

- Оце тобi маєш! - остовпiв Кадриль.

- Братику, що трапилося? - занепокоївся Китичка.

- Я не можу покинути свою батькiвщину, - звичайним голосом вiдповiв паяц. - Крiм мене у неї бiльше нiкого немає. Як же я покину її в годину нещастя?

Вiн став на камiнь i подивився навкруги. Рiжок сонця, згасаючи, позолотив його трохи обсмалений помпон на шапочцi, i все потонуло в темрявi.

- Як же я покину її?.. - повторив Улюс Тулюс.

- Але що ти тут один робитимеш? Один у полi не воїн, - прогув баском Твiнас.

- Може, менi вдасться виростити тут квiтку або деревце, - вiдповiв паяц.

- А потiм що? - запитав Китичка.

- Якщо розквiтне цвiт, то прилетить i бджола. А як буде бджола, моя планета знову оживе.

- Улюсе Тулюсе, - знову запитав Твiнас, - де ж ти вiзьмеш зернят, якщо навкруги самi попелища?

Улюс Тулюс не вiдповiв - мабуть, не мав чого вiдповiсти.

- А менi, - сказав Китичка, - менi прийшло... - Коли песик замовк, щось затрiщало: це вiн обома лапами вiдривав свiй носик-квасолинку, ...прийшло в голову, що можна б виростити цю квасолинку. Я знаю, вона справжня, не з картинки, вона росла на нашому балконi в коритцi i цвiла червоним квiтом. Бери!

Знову блиснув краєчок сонця, Китичка вискочив iз всюдихода i, ставши на заднi лапи, подав паяцовi квасолинку.

- Дякую, - сказав паяц. - Кращого подарунка i бути не може.

Слiдом за Китичкою вискочив iз всюдихода й Кадриль, на ходу витягаючи щось iз своєї таємної кишеньки i вiдрiзаючи ножичком.

- А вiд мене, - сказав вiн паяцовi, - вiзьми оцю нитку. Прив'яжеш нею стеблину квасолi, коли вона почне рости аж до самого неба, - пожартував зайчик.

- Якi ви благороднi! - схвильовано сказав паяц.

- А я, - на диво всiм пiдвелася з мiсця Легарiя, - я вручу ось що!

I вона, вiдстебнувши значок, урочисто подала його паяцовi, не сумнiваючись, що почує у вiдповiдь: "Вiд iменi всiєї спаленої планети я скажу: ви найблагороднiша, а ваш подарунок - з-помiж усiх подарункiв найцiннiший i життєво найнеобхiднiший!"

Та вiн лише сказав "дякую", та ще й досить байдуже поклав той значок на камiнь, тимчасом як подаровану квасолинку тримав у жменi так, немов хтось збирався у нього її вiдняти! "Яке несвiдоме створiння!" розчарувалась начальниця.

Ще раз сердечно попрощавшись з паяцом, усi сiли назад у всюдихiд i рушили в напрямку "Срiбної шишки".

- Не було в мене чого йому подарувати, - винувато промовив Твiнас. Хiба що люльку...

- А я хiба рукавичку, - зiтхнула Ейнора, яка весь час мовчала.

- Захотiлося здихатися рукавички? - ляпнула, скоса глянувши на Ейнору, Легарiя, у якої геть зiпсувався настрiй через втрачений значок. - Нiкуди ти вiд рукавички не втечеш, принцесо, нiкуди!

Ейнора вся зiщулилась i знову надовго замовкла. Китичка все дивився в сторону даленiючого каменя, на якому сидiв паяц; швидко свiтало, i стало видно спочатку шапочку, потiм плечi, рукава, камiнь... Всюдихiд погасив фари; пасажири дивилися вперед, наближаючись до "Срiбної шишки", i лише один Китичка, повернувшись, не зводив очей з блузи паяца, що ставала все свiтлiшою i свiтлiшою, а на тому мiсцi, де зовсiм недавно у песика поблискувала квасолинка, тепер був вдавлений нiмий знак запитання. Щось прийшло в голову песиковi, i те щось було таке важливе, що вiн потихеньку виплигнув iз заднього сидiння "Шишечки" i помчав назад до каменя. Вiн тiльки задасть паяцовi запитання, одне-однiсiньке запитання, а потiм вiтром полетить назад до "Срiбної шишки"...

ЗАПИТАННЯ КИТИЧКИ

Мандрiвники схаменулись, що немає Китички, лише тодi, коли по схiдцях збиралися входити в корабель.

- Оце тобi, - першим занепокоївся Кадриль, - немає Китички!

- Я, - зiзналася Ейнора, - чула, що щось за всюдиходом шльопнуло, але не подумала, що це хто-небудь вискочив.

- Нiде вiн не дiнеться, - заспокоїв Твiнас. - Скоро повернеться.

Всi посiдали в крiсла, i тiльки Кадриль зостався надворi на верхнiй сходинцi, щоб ще здалека побачити, як буде повертатися його друг. Крiм того, вiн побоювався, що за наказом начальницi можуть пiдняти сходи i, недовго думаючи, полетiти.