Таємниця індіанського острова - Кристи Агата - Страница 36

— Чи міг хто-небудь дістатися до материка плавом?

— Від острова до материка відстань більше милі, а море того дня було надто неспокійне, величезні буруни накочувалися на берег. До того ж, на прибережних скелях було безліч людей — школярів і дорослих, які не відводили очей від острова і чекали дальших подій.

Сер Ледж знову зітхнув і запитав:

— А як з тією грамофонною пластинкою, що її виявлено в будинку? Чи пощастило вам дізнатися про неї щось таке, що допомогло б нам у пошуках?

— Я перевірив і це, — відповів інспектор Мейн. — Пластинку виготовила фірма, котра спеціалізувалася на виробництві реквізиту для театру й кіно, на замовлення А. Н. Оуена, есквайра, для передачі Айзекові Моррісу, нібито для аматорської вистави за п'єсою, що ставиться вперше. Надрукований на машинці текст повернули разом із пластинкою.

— Ну а зміст пластинки? — спитав Ледж.

— Я переходжу до цього, сер, — сказав інспектор і прокашлявся. — Я перевірив усі обвинувачення так ретельно, як тільки було можливо. Почну з Роджерсів, котрі першими прибули на острів. Вони справді слугували в міс Бренді, яка раптово померла. З лікаря, що лікував її, годі було намагатися витягти щось певне. Сказав тільки, що вони напевно не отруїли її, але особисто він убачає в її смерті щось дивне — вона, мовляв, померла внаслідок недогляду. Каже, що таке не може бути з певністю доведено.

Далі, суддя Уоргрейв. Тут усе гаразд. Він справді засудив Сетона. До речі, Сетон виявився винним — беззаперечно винним. Несподівано, вже після його страти, виявлено було неспростований доказ того, що він винний. Після цього відпали всі сумніви. Але в свій час було достатньо чуток з цього приводу — дев'ятеро з десяти були переконані, що Сетон не винний і що суддя в своїй заключній промові керувався якимись особистими мотивами.

Дівчина Клейторн, як я з'ясував, працювала гувернанткою в родині, де хлопчик, який був під її наглядом, утопився. Проте, здається, вона до цього зовсім не причетна, до того ж її поведінка тоді була бездоганною: вона попливла на розшуки хлопчика далеко в море, й саму її ледве врятували.

— Продовжуйте, — зітхнувши, сказав комісар.

Мейн набрав побільше повітря в груди і продовжив свою розповідь:

— Тепер доктор Армстронг. Відомий лікар, мав кабінет на Харлі-стріт. Професійно чесний, щирий і непідкупний. Я не знайшов жодних слідів незаконних операцій або чогось подібного. Дійсно, була жінка на прізвище Кліз, котру він оперував ще в 1925 році в лікарні Лейтмора, де проходив стажування. Вона хворіла на перитоніт і померла на операційному столі. Можливо, він не дуже вправно здійснив цю операцію — зрештою, йому тоді бракувало досвіду — та, однак, невправність не є кримінальним злочином. І цілком певно, що тут не було ніякого заміру.

Далі міс Брент. Дівчина на ім'я Беатрис Тейлор служила в неї. Завагітніла, господиня звільнила її, і вона втопилася. Негарна, звичайно, історія, але… знову нічого кримінального.

— У цьому-то й річ, — зауважив комісар. — Цей А. Н. Оуен, певне, тяжів до випадків, що поза досягом закону.

Мейн викладав далі свій страхітливий перелік:

— Молодик на прізвище Марстон був відчайдушним автомобілістом, шибайголовою. Його двічі позбавляли прав, а як на мене, йому слід було зовсім заборонити водити автомашину. Нічого більше про нього не відомо. Два ймення — Джон та Люсі Комбес, — які згадуються, належали тим двом дітлахам, котрих він збив на смерть поблизу Кембриджа. Кілька його приятелів дали свідчення на його користь, і він одбувся штрафом.

Нічого певного не пощастило мені виявити відносно генерала Макартура. Бездоганний послужний список, перебування на фронті. Артур Річмонд служив під його командою у Франції й загинув у сутичці з ворогом. Ніяких незгод між ним і генералом не відмічалося. Більше того, вони були близькі друзі. У той час нерідко траплялися прикрі, ба навіть грубі помилки, внаслідок яких командири жертвували своїми людьми без кончої потреби; можливо, й тут була якась помилка.

— Можливо, — погодився комісар.

— Тепер Філіп Ломбард. Цей суб'єкт був замішаний у кількох досить темних дільцях за кордоном. Разів зо два він надто небезпечно наближався до межі закону. Мав репутацію людини зухвалої і не надто вимогливої в питаннях моралі. Такий тип цілком здатний учинити кілька вбивств у якій-небудь тихій, відлюдній місцинці.

— Переходжу тепер до Блора, — тут Мейн завагався. — Це була наша людина.

— Блор, — комісар пожвавішав і впевнено промовив — Це був негідник!

— Ви такої думки, сер?

— Так, — відповів комісар. — Але в нього завше вистачало розуму, щоб виходити сухим із води. Я переконаний, що в справі Ландора він учинив огидне лжесвідчення. Мені не поталанило тоді довести це. Я доручив цю справу Харрісові, та навіть він нічого не виявив, і, незважаючи на це, я певен, що тут можна було доскіпатися, коли б знати, з якого боку підступитися. Цей Блор був слизький тип!

По невеличкій паузі сер Томас Ледж продовжив:

— То кажете, Айзек Морріс мертвий? Коли ж він помер?

— Я якраз збирався перейти до цього, сер. Айзек Морріс помер у ніч на 8 серпня. Прийняв завелику дозу снотворного — барбітурату. При цьому ніщо не свідчило, чи то був нещасний випадок, чи самогубство.

— Хочете знати мою думку, Мейн? — поволі вимовив Ледж.

— Певно, я здогадуюся, сер.

— Моррісова смерть сталася у надто слушний момент!

Інспектор Мейн ствердно кивнув.

— Я не маю сумніву, що ви саме це скажете, сер.

Комісар із силою хряснув кулаком об стіл, сердито висловив:

— Уся ця історія виглядає абсолютно неймовірною — фантастичною. Десятеро людей убито на острові — на цій голій скелі — і ми досі не знаємо, хто це зробив, чому й як!

Мейн кахикнув, делікатно перехоплюючи його:

— Річ у тому, сер, що справа обстоїть не зовсім так. Чому їх убито, це ми якраз більш-менш точно знаємо. Це вчинив якийсь фанатик, котрий схибнувся на ідеї правосуддя. Він не полінувався розшукати відомості про людей, що перебували поза досягом закону. Він добрав десятьох — байдуже, були вони справді винні чи ні…

Комісар нетерпляче перепинив його:

— Кажете, байдуже? А мені от здається… — Він змовк. Інспектор Мейн шанобливо чекав, та Ледж замислено похитав головою й, зітхнувши, сказав:

— Продовжуйте. Мені здалося, що я починаю розуміти… що я намацав ключ до розгадки. Та це відчуття вже минуло. Продовжуйте вашу розповідь.

— Було десять чоловік, котрі підлягали… ну, припустімо, смертній карі, — вів далі Мейн. — І їх дійсно було страчено. А. Н. Оуен здійснив свій план. І якимось чином, абсолютно незрозумілим, щезнув без сліду з острова, не інакше як випарувався.

— Першокласний трюк, — зауважив комісар. — Але ви знаєте, Мейн, це потребує пояснення.

— Сер, — мовив Мейн, — коли цієї людини не було на острові, то вона і щезнути з нього не могла. За всіма даними її справді не було на острові. В такому разі єдино можливе пояснення те, що ця людина фактично входила до числа тих десяти. — Комісар заохочувально кивнув, і Мейн з усією поважністю продовжив — Ми думали про це, сер, старанно розслідували. Віра Клейторн вела щоденник, так само як і Емілі Брент. Деякі записи робив старий Уоргрейв — стислі протокольні записи, незрозумілі для сторонніх, але цілком розбірливі. Нарешті, Блор теж робив нотатки. Записи збігаються. Смерть наставала у такій послідовності: Мартсон, місіс Роджерс, Макартур, Роджере, міс Брент, Уоргрейв. Після його смерті Віра Клейторн записує в щоденнику, що Армстронг уночі вийшов із будинку, а Блор з Ломбардом рушили за ним у погоню. У Блоровому щоденнику є ще один, пізніший запис, усього два слова: «Армстронг зник».

Отже, сер, на підставі цього, я вважаю, можна пояснити цю справу.

Армстронг, як ви пам'ятаєте, втопився. Якщо виходити з припущення, що Армстронг з'їхав з глузду, то що могло йому перешкодити повбивати всіх і покінчити життя самогубством, кинувшись зі скелі в море, чи, може, загинути при спробі плавом дістатися до материка?