Сліди СС - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 14

Хтось із марсельських піжонів, зачарованих такою картиною, не витримав і запропонував: «Пташки, візьміть мене з собою. А найкраще — залишайтеся тут. Гарантую всім гучний успіх, а сьогодні — веселий вечір…»

Він зробив спробу протиснутися до дверцят автобуса, в який сідали дівчата, та спіткнувся об вчасно підставлену ногу похмурого велетня у насунутому на лоб капелюсі.

«Я тобі покажу: пташки…» — просичав велетень, і піжона наче вітром здуло.

«Поїхали, Густав!» — покликав велетня Дюбюї. Той влаштувався за кермом, і автобус рвонув з місця. Спритно маневруючи, Густав вивів машину на автостраду, і за чверть години майбутні екскурсоводи вже піднімались у літак.

Генрієтті випало сидіти в хвості, її одразу занудило. Невдовзі зробилося й зовсім погано, вона кинулася до туалету. Там і почула розмову, яка так приголомшила її, що почала молити бога, аби літак упав в море. І все ж вона знайшла в собі сили нічим не виказати себе, а уважно слухала, намагаючись не проминути жодного слова.

Розмовляли німецькою і не дуже крилися — були впевнені, що ніхто з пасажирок не зрозуміє їх.

«На нас чекатимуть грузовик і п'ять легкових машин, — сказав якийсь чоловік за дверима туалету. Генрієтта одразу ж впізнала голос Дюбюї. — Розвантажимось, і ви, полковнику, одразу посадите літак у Танжері. Митникам на втіху…»

«Не забудьте прислати в аеропорт машину, — відповів, певно полковник, ламаною німецькою мовою. Потім попросив: — Налийте мені віскі, Франц».

«Але ж ви ведете літак…»

«Зараз я увімкнув автопілот… Ковток спиртного ніколи не зашкодить. Я пив півсклянки перед боями з вашими найвизначнішими асами, Франц».

Уже початок цієї розмови насторожив Генрієтту: чому Дюбюї з Жана раптом став Францом? І тут вона згадала, що вже при першому знайомстві помітила в нього іноземний акцент, та мсьє працював в Африці, і це не здалося дивним. Але при чому тут митники?..

«Ви ж знаєте, я спокійно ставлюся до минулого», — відповів Франц.

«Це — поки не зачепить вас особисто, — відпарирував полковник. — І ваших справ у…»

У Генрієтти обірвалося серце: полковник вимовив це слово спокійно і байдуже — так, як вона говорила про Париж, Ліон, Гамбург, Лондон. Але ж це слово стало символом смерті — тільки позавчора вона чула його з вуст Сержа Дубровського.

Франц сказав невдоволено:

«Я ж просив вас…»

«Ви стали полохливим. Нас ніхто не чує, а якщо б і почули…»

«І все-таки…»

«Ну, добре…»

По паузі полковник запитав:

«Коли ви скажете дівчаткам про зміни в їхній професії?»

«Не люблю відкладати. Краще зараз».

«Я гляну на прилади і прийду подивитися на спектакль».

І враз усе затихло. Генрієтта обережно вислизнула з туалету і ледь не зіштовхнулася з рожевощоким. Той глянув на неї підозріло, запитав німецькою:

«Що вам тут треба?»

Генрієтта збагнула, що не слід виказувати свої знання німецької, і лише знизала плечима.

«Сядьте на своє місце, мадемуазель», — наказав той уже по-французьки.

У кінці літака стовбичив Густав. Стояв, широко розставивши ноги і заклавши руки за спину.

Франц пройшов наперед, зазирнув до кабіни — звідти вийшла людина, ще вища за Густава і, мабуть, сильніша.

«Полковник», — зрозуміла Генрієтта. Вона сиділа біля ілюмінатора, заховавшись за спинку крісла, і чекала. Догадувалась: зараз трапиться щось страшне, але все ж не хотіла в це повірити.

«Хвилинку уваги, дівчата, — заплескав у долоні рожевощокий. — Я мушу зробити досить термінове і, можливо, для декого неприємне повідомлення… — Витяг із кишені якісь бланки, помахав ними над головою. — Знаєте, що це таке? Точна копія угоди, яку ви підписували з нашою фірмою. Зверніть увагу на пункт шістнадцятий… — Кинув бланки переднім дівчатам. — Вчитайтесь у нього уважно, мої кізочки. Зрозуміло? Хто з вас порушить угоду, сплачує п'ятсот тисяч франків! — Посміхнувся доброзичливо і мовив м'яко, ласкаво, наче повідомляв щось втішне: — Але це так… Просто для форми, мої любі, аби ви збагнули, що нема рації хвицятись і показувати пазурчики. На жаль, наша фірма має вже достатньо екскурсоводів, мене повідомили про це останньої хвилини, і вам доведеться дещо по-іншому обслуговувати клієнтів… У Танжері багато моряків, і вони люблять дівчаток. Ви зрозуміли мене, кізочки?..»

Рівно гули мотори, і це були єдині звуки у відповідь рожевощокому. Потім дівчина, що сиділа за Генрієттою, мовила тихо і наче здивовано:

«Який мерзотник!»

А інша, не підводячись, сказала байдуже:

«З вас поганий жартівник, мсьє Жан…»

«Якщо ви так сприймаєте мою відвертість, то я мовчу… Але прошу зважити, ми не панькатимемося з непокірними!»

Тепер зрозуміли всі. Хтось заплакав, а висока брюнетка, що сиділа в першому ряді, раптом кинула рожевощокому в обличчя зібганий договір й істерично закричала:

«Ви — негідник!.. Ми скаржитимемося! Ви не маєте права!..»

«Маємо, кізочки… Зверніть увагу на пункт чотирнадцятий: фірма може використовувати вас на інших роботах. Вам ясно, мадемуазель? На інших роботах… А ця робота іноді буває і приємною…»

«Пошляк!.. Жалюгідний пошляк!..» — дівчина закрила обличчя долонями і заплакала.

«Вам не вдасться нас обманути! — підхопилася її сусідка й рушила на Франца з піднятими кулаками. — Ми заявимо в поліцію!»

Полковник зробив крок уперед, і дівчина відступила перед ним, наче наштовхнулася на прямовисну стіну.

Полковник підняв кулак, буцімто хотів стукнути когось, та лише потримав його перед собою. Мовив загрозливо:

«От що, райські гурії, я з вами не розводитиму церемоній! Я тут і поліція, і закон! Хто не слухатиметься… голову зверну!..»

«Саме так… — підтвердив Франц. — Але повинен нагадати вам, кізочки, що ми пропонуємо чудові умови. Матимете вдвоє… можливо, і втроє більше, ніж обумовлено контрактом. За три роки можна зібрати пристойну суму. Повернетеся до свого Парижа багатими нареченими… Врахуйте, фірма гарантує повну секретність».

«Який мерзотник!» — не витримала сусідка Генрієтти, рвонулася поміж сидіннями, занесла над головою сумочку, та Франц перехопив її руку, штовхнув у груди. Дівчина заточилася, але втрималась на ногах, вхопившись за спинку крісла, затим плюнула просто в рожевощоке обличчя.

Франц підняв руку; ще мить, і вдарив би — навіть ляпас приніс би йому задоволення, — та стримався.

«Я пригадаю це вам, мадемуазель… — просичав із злістю, обтираючись. — Густав! Наведи порядок!»

Той просунувся у вузькому проході, поклав дівчині на плечі руки, легко і зовні ліниво підм'яв її, скрутив руки назад і кинув у крісло так, що та вдарилася головою в бік Генрієтті.

«Ну? — запитав Густав. — Кому ще не подобається?»

Всі мовчали.

«Нічого, кізочки, звикнете, — мовив рожеволиций благодушно. — Ми влаштуємо вас в один із кращих борделів. Чудові умови: окрема кімната, гарний кравець, смачна їжа… Мадам — суцільна доброта і респектабельність. Вам просто пофартило, мої дорогі…»

Він вимовляв ці слова за звичкою, не вдумуючись у їх зміст. Злість за плювок — ні, не за плювок (що плювок, витерся — і вся справа), за образу, за те, що не злякалась — якась паршива паризька лялька, — пекла його, і, певно, це проявлялося в блазенському тоні, у бажанні познущатися хоч трохи і в цьому знайти полегшення.

«Я заплачу тобі за ніч двадцять доларів, крихітко, — зупинився перед Генрієттиною сусідкою, — і можу закластися, що через місяць ти й сама кликатимеш мене…»

Генрієтта підвелась. Вловила в очах дівчини щось таке, що вимагало негайного втручання, — у такі секунди люди йдуть з голими руками на звіра. Сперлася на плече сусідки, просунулась до виходу.

«Що тобі? — затримав її Франц. — Куди?»

Генрієтта лише махнула рукою в бік туалету.

«А-а… — рожевощокий пропустив її, та, коли вона вже взялася за ручку дверей, зупинив різким окриком: — Чекай!»

Зазирнув сам до туалету, огледів усе пильно. Генрієтта сперлася на стіну, витягла з сумочки хусточку, затиснула рот.