Сліди СС - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 10

Сьогодні Ангель порушив звичний розпорядок і перш ніж скинути мундир зазирнув до Беати. Поцілувавши дружину, постояв над синовим ліжком: Карл спав, підклавши обидві руки під голову. Розрум'янився, дихав тихо, ледь посапуючи і смішно відкопиливши верхню губу.

— Обідати, обідати… — заклопоталася Беата. — Сьогодні в нас квасолевий суп і підсмажена курка з капустою. Йди вмиватися…

Ангель з полегшенням скинув мундир і заліз у ванну. Він завжди, коли не поспішав, купався після роботи і почував себе після ванни значно краще.

— Витягни пиво з холодильника! — крикнув Беаті, намилюючись. — І постав на стіл коньяк. У нас сьогодні обідатиме доктор Вундерліх.

Беата любила приймати гостей, а доктору Вундерліху симпатизувала і завжди, коли він заходив, знаходила щось смачне. Не розщедрювалась і не заставляла стіл делікатесами — в домі Ангелів жили скромно і не кидали гроші на вітер, — та вміла обставити все так, що навіть банка консервів сприймалася з вдячністю.

Франц розчулився, думаючи про Беату. Рідкісна жінка, навряд чи він знайшов би кращу. Прекрасна господарка, віддана дому і сім'ї, гарна мати його дітей (Ангель був певен, що матиме не одного сина) і водночас як глибоко розуміє його. Франц мав можливість не раз пересвідчитись у цьому. Як, наприклад, позавчора.

Беата йшла разом із чоловіком поміж бараками, дивилась, як ціпеніли й витягувались люди, побачивши Франца — його влада тут була безмежною, можливо, більшою, ніж фюрера в Німеччині, — і це приносило їй справжнє задоволення. Щойно доктор Вундерліх показував їй жінок, на яких провадив свої експерименти по обезпліднюванню, це дуже цікавило Беату, вона розпитувала доктора, оглядала жінок, мало не обмацуючи їх, гидливо морщилась, дивлячись на двадцятирічних дівчаток, з яких Вундерліх за півроку робив потворних бабусь, і потім довго мила руки.

— Коли доторкаюсь до них, — скривила губи, — у мене виникає відчуття, що ніколи не відмиюся…

Доктор подав їй білосніжний рушник, зареготав весело:

— Це від незвички, — мовив упевнено. — Вас би сюди хоч на тиждень, навіть не помічали б їх.

Вундерліх довів їх аж до головної брами. Ангель ще здалеку побачив біля самісіньких воріт юрбу в чорних мундирах, та зрозумів, у чому справа, лише підійшовши мало не впритул. Есесівці, угледівши коменданта, виструнчились, даючи прохід. В кінці цього проходу стояла молодесенька дівчина — зовсім гола. Стояла, дивлячись просто перед собою, і, певно, нічого не бачила.

Дівчина була гарна: білява, білолиця, з прозоро-зеленими очима і міцно стиснутими, але все ж пухкими губами. Ангель на секунду подумав, що вона могла б стати уособленням нордичної краси, і з цікавістю попрямував до дівчини. Нараз згадав, що тримає під руку дружину, інстинктивно уповільнив крок і ледь скосив очі, аби побачити, яке враження справила на неї ця сцена.

Беата відповідала на вітання знайомих офіцерів, наче й не помітила живої статуї перед ворітьми. Але не могла не помітити — це знав не лише Франц, піймав кілька цікавих поглядів молодих есесівців, яких, очевидно, забавляла незвична ситуація: осміхалися очікуюче.

Ангель остережливо стиснув лікоть дружини і зробив крок убік, щоб обминути дівчину, та Беата не звернула уваги на осторогу, прошкувала прямо, наче попереду стояла не гола жінка, а манекен. І Франц зрозумів — Беату. Він підвів її до дівчини і зупинився за крок. Підняв стек і доторкнувся до ледь тремтячих дівочих грудей.

— Гарний екземпляр… — мовив байдуже.

І справді, дівчина не викликала в нього жодних емоцій, крім суто естетичних; був упевнений, що Беата знає і цінує це. Бо не визнавав інтимної близькості з жінкою без душевної симпатії. А яка може бути симпатія до ув'язненої з номером на руці? Він просто не міг уявити собі цього і, якщо б йому доповіли про таке, визнав би дивовижним і навіть порочним відхиленням від норми.

— Вона непогано складена… — провів стеком по округлій лінії тазу, легенько ткнувши у пружний мармуровий живіт.

Беата відступила на крок, оглядаючи.

— Гарна… — погодилась без ентузіазму. — Молода і вродлива, тільки стегна товстуваті…

Вона мимовільно зиркнула на свої стегна, прикриті тонким квітчастим шовком, наче порівнюючи, і залишилась задоволеною, бо запитала:

— За що її?

З юрби есесівців висунувся зовсім юний унтер-штурмфюрер, мовив глумливо:

— У неї визивний погляд, фрау Ангель!

— А-а… — сприйняла, як належне, Беата. Вона вже втратила інтерес до дівчини, обернулась до доктора, простягнувши руку для поцілунку. А може, лише удала, що втратила, бо в дверях прохідної (Франц помітив це) на мить загаялась, ще раз змірявши дівчину з ніг до голови, і ледь помітно зітхнула.

Ангелю захотілося заспокоїти дружину. Може, фігура в цієї ув'язненої і справді була кращою, та яке це мало значення? Франц любив тільки Беату, хоч груди в неї не пружинили так і лінія тазу не відзначалася такою досконалістю.

Але хто зрозуміє жінку і чи можливе це взагалі?

Змиваючи мильну піну, Ангель посміхнувся. Вчора він розпорядився відправити ту дівчину на газ, і хтозна, може, саме зараз вона піднялась у небо масним димом, розчинилася в повітрі і залишилась лише в його пам'яті, можливо, ще у чиїйсь.

Але що таке пам'ять людська?

— Беато! — покликав Ангель і, коли дружина просунула своє личко у ванну, запитав: — Пам'ятаєш ту, позавчора, біля воріт?

Беата нерозуміюче стенула плечима.

— Ну, ту… дівчину?..

— А-а… — протягнула байдуже, та очі засвітилися цікавістю. — Що з нею?

— Сьогодні її загазували.

— Ми ж домовились, що дома про такі речі… — але посміхнулася задоволено.

Франц жартома бризнув на дружину водою.

— Дай мені теплого рушника.

Весь вечір Ангель не втрачав гарного настрою, навіть коли програв доктору Вундерліху партію в шахи. Та грати більше відмовився: просто сиділи, курили, пили коньяк і розмовляли про всілякі дрібниці. Францові подобалися такі розмови — легкі, мов мильні бульки: і перекидатися ними — задоволення, а ледь натиснеш — лопаються, нічого не залишаючи.

Беата пішла укладати Карла в ліжко, і раптом Вундерліх спробував перевести розмову на інше. Зробив це досить прямолінійно, без підготовки, видно, чекав давно менту, щоб виговоритись, поділитись з кимось сумнівами. Це була ризикована розмова, особливо в есесівському середовищі, і Ангель оцінив мужність і довір'я доктора.

— Мене турбує це нове скорочення лінії фронту, — мовив доктор, спідлоба зиркнувши на Ангеля. — Вони вже підійшли до польських кордонів і…

Ангель помовчав.

Зважував, чи варто підтримувати розмову, адже догадувався, куди гне доктор, що хвилює його і позбавляє звичайної обережності. Знав: краще промовчати чи відбутися невизначеною реплікою, та якась потаємна сила штрикнула йото, він сказав:

— Росіяни можуть прийти сюди дуже швидко, і я дивуюсь нашому керівництву, яке заздалегідь не вживає заходів, щоб… — і враз зупинився, мовби доторкнувся до розпеченого заліза, зиркнув на Вундерліха розгублено.

Та рубікон уже був перейдений, і доктор докінчив його думку:

— Я також думаю, що слід би було… Якщо хочете, замести сліди. Росіяни і поляки кричатимуть на весь світ про крематорії, і мені б не хотілося, аби моє ім'я згадувалося всує.

«Вони повісять нас, не вагаючись і не влаштовуючи судової комедії», — подумав Ангель, та мовив зовсім інше:

— Можливо, наші тривоги даремні, росіян не підпустять так близько до кордонів рейху.

— Дай боже, — зітхнув Вундерліх. Перегнувся, через стіл до Ангеля і запитав з надією: — Як ви гадаєте, адже нас важко звинуватити: ми — солдати, а солдат виконує наказ?..

Для гауптштурмфюрера це питання було вирішене давно: дістав надійні документи на інше прізвище і мав намір зникнути, не чекаючи, поки про нього потурбується начальство. Але про це не знала навіть Беата.

— Не думаю, що є особливі підстави для розпачу. Наш дух і наша сила нездоланні, і тимчасові невдачі на фронті не повинні похитнути нас. — Відчув, що слова ці прозвучали фальшиво, та мовив їх цілком відверто, бо згадав недавній випадок там, за дротом, який давав йому підстави для таких суджень. — Я не можу повірити у стійкість слов'ян — раб ніколи не позбудеться рабської психології.