Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 38
— Аби припинилися нарешті ці невдачі на фронті, — обережно мовив Марков.
— Так, — стукнув долонею по столу Валбіцин, — так, мій друже, і я гадаю, скоро ми допоможемо цьому, пане Григорію.
— Ми з вами? — нарочито недбало заперечив Марков. — Надто мізерна роль “Цепеліну”…
— Не кажіть! — червоні очі Валбіцина вирячились, тепер він був схожий на сича, що приготувався схопити свою жертву. — “Цепелін” ще покаже себе, ви навіть уявити собі не можете, над чим працюють зараз найсвітліші голови розвідки! — Він явно мав на увазі себе, й Марков підігрів його самозакоханість.
— Так, пане Кирило, — мовив, — ви ас, справжній ас розвідки, і всі ми схиляємось перед вами. Але ж одна акція — і ціла війна… Незіставні виміри… — Марков явно провокував Валбіцина, ніколи б не насмілився сказати таке тверезому, та зараз пан Кирило вже втратив самоконтроль.
— Не кажіть, бо це, знаєте… — насварився пальцем на Маркова Валбіцин. — Уявіть, за операцію відповідає такий досвідчений розвідник, як штурмбанфюрер Краусс, сам Скорцені подарував агентові, якого ми готуємо, талісман. Я бачив його, розумієте, сам бачив: срібний брелок для ключів з подряпиною. Герой рейху напоровся на колючий дріт, коли вбивав італійського карабінера. Ви читали про це, пане Григорію?
— Звичайно, читав, але при чому тут Скорцені й талісман?
— Скоро ми станемо свідками важливих подій. Є людина, котра вчинить… — нараз осікся. — Я не можу сказати, що саме вчинить ця людина, пане Григорію, хоч ви наш працівник і я не сумніваюсь щодо вас, але ж є таємниці… Скажу лише, що ми підготували агента, який полетить туди і якого поблагословив сам Скорцені!
— О-о, це надзвичайно! — вигукнув Марков. — Вип’ємо за успіх цього агента. — Він швидко налив по повній чарці, й вони випили до кінця. Марков відчув, що коньяк ударив і йому в голову — взагалі п’янів важко, до того ж хоч потроху, а собі не доливав, — мав явну перевагу над Валбіциним і зробив ще одну спробу щось витягнути з нього: — Бо нам з вами дуже потрібен цей успіх, і, сподіваюсь, ви доклали всіх зусиль, щоб той чоловік почувався серед червоних спокійно.
— Він має такі документи!.. — почав Валбіцин хвалькувато.
“Ну, дорогенький, ще хоч трохи, ще три слова, ну, хоча б дещо, я вже не прошу називати прізвище, хоч якусь прикмету, звання, посаду…”
Але Валбіцин лише різонув боком долоні по горлу, і Марков зрозумів, що більше нічого не витягне з нього.
Вони допили коньяк, Валбіцин подзвонив кудись і викликав машину, раніше він такого привілею не мав, і це ще раз підкреслювало, що пан Кирило піднявся на якийсь щабель у “Цепеліні”.
У машині Валбіцин одразу заснув, Марков розштовхав його біля дому й сам завів до неприбраної і брудної, холостяцької квартири, половину передпокою якої займали порожні пляшки. Валбіцин хвалився: коли вже зовсім не міг потрапити поміж пляшок до кімнати, аж тоді викликав якусь тітку, котра наводила в квартирі відносний порядок. Але зараз доріжка до кімнати ще існувала, пан Кирило зачепив, правда, кілька пляшок і прослідував до покою, супроводжуваний не зовсім. мелодійним дзвоном розбитого скла.
Повернувшись додому, Марков увімкнув приймача, спіймав симфонічну музику й сидів, обмірковуючи почуте. Потім склав коротке повідомлення, зашифрував його й тільки по тому пішов спати.
Завтра він, як звичайно, підведеться вдосвіта й почне традиційну ранкову пробіжку. Під час неї заховає папірець у тайник, і післязавтра або через два дні Центр одержить його повідомлення. Скупе й не досить виразне, але поки що він зробив усе, що міг, а далі буде видно.
17
Юрко зупинився в підліску, на краю галявини, відчуваючи, як Бобрьонок дихає йому в потилицю.
— Он там… — вказав на березу.
Бобрьонок не відповів, роздивляючись. Ліс стояв дрімучий, весь час доводилося перелазити чи обходити валяви старих стовбурів, і раптом чиста галявина, а за нею порослий колючими кущами яр із струмком на дні.
Майор швидко прикинув: схрон зроблено із знанням справи — має запасний вихід до струмка, можна зимувати, на боячись залишитись без води. Крім того, струмок виконував, так би мовити, санітарні функції.
Розвиднялося, небо посірішало, й береза на галявині чітко вирізнялася на світлому тлі.
— Ну що? — запитав пошепки Толкунов. — Оточуватимемо?
— Так, — погодився майор. — Давай тільки порадимось. Я гадаю, ми з тобою чекатимемо тут — ти за дубом, а я в кушах. Юрко виведе радиста саме сюди, тут єдина стежка, і радист пройде за три метри від тебе. Береш його, а я підстраховуватиму й беру Муху, якщо сотник вийде.
Толкунов роззирнувся, оцінюючи майорову пропозицію. Видно, лишився задоволений, бо кивнув, не відповідаючи.
— А зараз дай команду: нехай оточують галявину, — наказам Бобрьонок.
На вантажівці з району прибуло п’ятеро працівників районного відділу держбезпеки з автоматами, і майор був певен, що диверсантові, коли навіть щось запідозрить, втекти не вдасться.
Толкунов рушив, але в останній момент Бобрьонок зупинив його.
— От що, — порадив, — ти двох автоматників постав у яру.
— Запасний вихід? — одразу зрозумів Толкунов.
— Звичайно.
— Не випустимо! — капітан зник, і жодна гілочка не тріснула в нього під ногами.
Він повернувся хвилин через двадцять: коли небо на сході пояснішало. Дихав рівно, наче щойно прокинувся, а не шастав кущами й дебрями по пралісі.
— Ну, хлопче, давай! — потихеньку підштовхнув Юрка Бобрьонок.
Штунь рушив, трохи згорбившись, здавалося, “шмайсер”, що метлявся на грудях, пригинав йото. Сонце викинуло свій перший промінь з-за обрію, і той зажахтів на оболоці золотом. Юрко лише зиркнув на нього — здається, добра прикмета, але одразу забув і про промінь, і про березу, що лопотіла листям під ранішнім вітерцем, і про лісові квіти, які м’яв чобітьми, лишаючи в зарошеній траві довгі смуги.
Сорока злетіла з берези, зацокотіла сердито, та Юрко не почув її, прихилився до стовбура плечем, передихнув і постукав руків’ям автомата по березі.
Стояв і слухав биття власного серця — видавалося, все завмерло: жодних звуків, навіть птахи припинили своє нескінченне галасування.
Постукав ще раз, почув легке шарудіння під ногами. Люк зсунувся ледь-ледь, завмер на мить і тільки тоді відчинився. На галявину визирнув заспаний Муха.
Юрко сів, знявши автомат, — кинув його недбало поруч, але так, щоб можна було дотягнутися правицею. Сказав, позіхнувши:
— Спите… Будіть, друже сотнику, радиста, пан Харитон кличуть.
Муха невдоволено закліпав очима.
— Що трапилося?
— А нічого. Радиста, кажу, кличуть.
— Де Харитон?
— У лісі лишився.
— Як так? — У сотника прокинулась вроджена обережність. Сторожко поглянув довкола і, не побачивши нічого підозрілого, заспокоївся. Але наказав: — Давай до схрону.
Юрко насупився.
— Вам добре, цілу ніч спали, а тут шастай туди-сюди… — Але схопив автомат і поліз до схрону.
Муха засвітив свічку. Стояв перед Юрком босий, в розстебнутій спідній сорочці й шкрябав нігтями груди.
— То що тобі? — запитав, немов тільки щойно усвідомив, що Юрко повернувся.
Хлопець, не відповідаючи, розштовхав радиста, який солодко посопував, наче спав удома на м’якому ліжку. Михайло сів на нарах, звісивши босі ноги й протираючи очі.
— Що трапилось? — запитав. Нараз зіскочив з нар, сон у нього як рукою зняло, присунувся до Юрка, схопив за груди. — Де Харитон?
Хлопець відсахнувся.
— Вас кличе, — пояснив.
— Де він?
— У лісі лишився, версти за чотири звідси.
— Чому сам не прийшов?
— А в нього й питайте. Я що — наказувати йому можу? Каже, поклич Михайла з рацією, а мені що? Я і пішов кликати.
Радист зиркнув недовірливо.
— А чого він у лісі лишився? — запитав.
— Притомилися вони. Кажуть: для чого мені йти, коли знову від схрону треба відходити. Залягли в кущах спати, а мене послали. Я так гадаю, — посміхнувся нараз єхидно, — пан Харитон набавилися з тамтою мірошницею, цілу ніч не спали, ну й вирішили відпочити.
- Предыдущая
- 38/49
- Следующая