Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 29
— Знаю я цей відпочинок. А завтра цілий день…
— Не бурчи. Завтра буду свіженький, як огірочок. — Бобрьонок рішуче повернув до завулку, в кінці якого в дерев’яному будиночку займала разом з подругою невеличку кімнату Галя. Не постукав, а пошкрябав у шибку, і двері одразу розчинилися, зовсім одразу, і це свідчило, що Галя зачекалася його. Стояла на порозі не в гімнастерці з двома медалями, в якій всі звикли бачити її, а в квітчастій сукні з великим декольте.
Бобрьонок забув, що жінки можуть узуватися в щось інше, крім чобіт, а Галя стояла в туфлях на високих каблуках, і шовкові панчохи відтіняли стрункість її ніг.
— Галю! — тільки й мовив Бобрьонок, ступив крок до неї, але вона не притулилася, як звичайно, а навіть відступила й запитала:
— Я тобі подобаюсь?
Бобрьонок хотів сказати, що вона подобається йому завжди й усякою в грубих чоботах і довгій шинелі, в гімнастерці з двома медалями, в шапці, з-під якої стирчать кіски, а сьогодні вона взагалі не земна.
Галі вистачило мовчазного захоплення Бобрьонка, вона відступила, пропускаючи його в кут кімнати до столу, де стояли тарілки із скромною вечерею.
— Вас затримав Карий? — лише запитала.
— Угу…
— Щось важливе?
— Віктор заїде за мною о п’ятій.
— О господи!
— Треба…
— Та розумію, що треба… — нараз Галина поклала йому голову на плече. Бобрьонкові одразу розхотілося їсти, й він потягнувся до неї, однак Галина насварилася на нього пальцем: поїж як слід.
Повечерявши, Бобрьонок пересів на Галинине ліжко, якщо можна було назвати ліжком збиту з грубих дощок широку лаву з тонким, набитим соломою матрацом. Галина одразу дмухнула в гасову лампу.
Потім Бобрьонок лежав, розплющивши очі, сон не йшов до нього, бо відчував, що Галина стривожена чимось. Раптом вона зашепотіла йому у вухо:
— Мій коханий Ігоре, ми матимемо з тобою дитину. От бачиш, у нас свято, і я хочу, аби ти ще більше любив мене.
Бобрьонок уткнувся обличчям у Галинине плече — невже це правда?
— Поїдеш до матері? — запитав.
— Куди ж іще?
Галинині батьки мешкали в Узині, містечку під Києвом, мали там будиночок, невеличке господарство — принаймні, подумав Бобрьонок, його дружина буде влаштована. А там скінчиться війна…
Галина витягнулася біля нього, заклала руки за голову, сказала тихо:
— Може, хтось і осудить мене…. Йду з війни, а люди туг лишаються… Та ж Іринка, — кивнула на ліжко поруч, — скаже: от влаштувалася — і чоловіка має, і додому поїхала…
— Я їй скажу!
— Усім рота не затулиш… Але я так думаю: пішла я на війну добровільно, сама на курси зв’язківців напросилася, бо тоді важко було, німці он де стояли, і кожен мусив чимось допомогти. Два роки я в армії, хіба не досить?
— Ти в мене хоробрий і розумний, мій лейтенанте, — зробив спробу пожартувати Бобрьонок, але жінка не сприйняла жарту, видно, Галині треба було виговоритися, самій усвідомити ціну свого вчинку, бо вела далі серйозно:
— Я за два роки знаєш чого набачилася!
— Знаю.
— Он як німця женемо, скоро в Німеччині будемо, кінець війні, а я народжу дитину й чекатиму тебе.
— Рідна ти моя! — розчулився Бобрьонок. — Звичайно, народиш, і я повернусь.
— Бережи себе, — наказала Галина, і майор уперше відчув у її тоні якусь зовсім нову нотку, мабуть, владність.
— Берегтиму, — пообіцяв зовсім щиро, хоча й знав, та й вона знала, яка ефемерна зараз на фронті ця обіцянка, і, може, завтра на них з Толкуновим чекає сутичка з озброєними диверсантами, а хто скаже, чим вона закінчиться?
13
Вони йшли години дві гущавиною і болотами, й нарешті Муха вивів їх до неширокої, але довгої і рівної лісової галявини. Харитон зупинився і аж присвиснув од задоволення. Потім ходив по галявині, вимірюючи її кроками, щось сказав радистові, й вони засміялися вдоволено, як люди, котрі нарешті знайшли те, що довго шукали.
Юрко сидів на траві, поклавши на коліна автомат, і дивився, як сонце торкається верхівок сосен та ялин. Навпроти нього з протилежного боку галявини росла висока сигла[1] — агенти постояли, тицяючи в неї пальцями, і Юрко збагнув, що сипла стала для них добрим орієнтиром.
Скруха допікала Юркові от уже два дні: з того часу, як дізнався, що Харитон з помічником — німецькі агенти. Несимпатичний йому й сам Харитон — лобань з сорокатим обличчям і маленькими хитрими очицями; Юркові чомусь весь час здавалося, що Харитон стежать за ним, принаймні кілька разів ловиз пл соб; його вивчаючий погляд — від цього погляду ставало ніяково й тривожно, як дитині, що прошпетилася.
Ось і зараз Харитон підійшов до нього, зупинився, розставивши ноги в міцних чоботях, подивився пильно й запитав:
— Ну, що думаєш?
Юрко думав, що йому огидний цей перевертень з погонами радянського офіцера й навіть орденами на грудях, але тільки знизав невизначено очима: мовляв, що йому думати й для чого, коли існує начальство — він людина мала…
Мабуть, Харитонові сподобалася саме ця Юркова невизначеність, бо мовив, підморгнувши:
— Тепер, хлопче, вже скоро… Хочеш туди? — помахав рукою на сиглу, за якою сідало сонце.
— Куди саме?
— На кудишню гору… — засміявся Харитон, видно, дуже задоволений своїм жартом. — Ти мені подобаєшся, і, може, я тебе заберу.
Цього тільки йому бракувало — потрапити на німецьку службу, подумав Юрко з відразою, але нараз усвідомив, що вже, власне, служить — хоче цього чи ні, а вже на гачку, бо допомагає гітлерівським агентам і робить це цілком свідомо. Адже знає, хто такі Харитон з Михайлом — шпигуни й диверсанти, а зараз вони, мабуть, шукають майданчик для посадки літака, точніше вже знайшли, бо он як усміхаються.
Підійшли Муха з Михайлом, і Харитон наказав:
— Ви, пане сотняку, повертайтеся з Михайлом до схрону, а я з хлопцем підскочу до села.
— Це для чого? — не збагнув Михайло. — Мірошник удень поїхав до міста й повернеться завтра.
Муха зневажливо поплескав його по плечі.
— Я б на твоєму місці був догадливішим…
— Мірошничиха? — чомусь аж зрадів Михайло. — Ти про неї? Про Зіну?
— Коли пана Семенюка нема…
— Можна й побавитися… — додав радист. — Шкода, я б також не відмовився.
— Годі, — обірвав їх Харитон. — У мене в Квасові справи.
Але ніхто йому не повірив, навіть Юрко — проте ніхто до хлопця й не звертався, наче він був порожнім місцем.
Отже, із злістю подумав Юрко, до чого він докотився: попихач, який прикриватиме брудні справи клятого диверсанта… Але нічого не сказав і поплентався за Харитоном, як побитий собака.
Село облягалося рано, надто тепер, коли гас привозили рідко, а від сліпаків люди вже відвикли: Квасів світився поодинокими вогниками, і Харитон, постоявши трохи на узліссі, посунув до села через леваду. Він ішов тихо і обережно, обираючи низини, де лежали смуги вечірнього туману, але не дуже крився, та й, зрештою, мав справні документи, а чого й від кого критися старшому лейтенантові Червоної Армії?
У Семенюка гас був, і вікна світилися. Харитон постукав вимогливо й голосно, і Зіна відчинила йому, не вагаючись. Можливо, чекала на когось іншого, однак зовсім не збентежилася, побачивши гостя, і з готовністю пропустила його до хати.
Юрко ступив за Харитоном, але той загородив дорогу.
— Ти, хлопче, — реготнув коротко, — заночуй у клуні, там тепло й сіном пахне, а я тебе підніму, коли треба.
Клямка за ним клацнула визивно, та що робити, цей Харитон був, починаючи зі спадистого лоба, дзьобатого обличчя і кінчаючи чобітьми сорок четвертого розміру, якимсь уособленням нахабства й самовпевненості.
Юрко подався до клуні, проте не зайшов усередину, всівся на кругляках, що лежали біля дверей, притулившись спиною до одвірка. Сидів і дивився на зоряне небо без жодної хмаринки; Чумацький Шлях блищав сріблом, і якась зірка мерехтіла й, здавалося, рухалася. “Отак і Земля наша мерехтить комусь”, — подумав Юрко і одразу згадав Катрусю, точніше, думав про неї завжди, але тепер вона ніби сіла поруч на кругляки, помацав навіть рукою — боже мій, що б він віддав, аби дівчина справді опинилася тут!..
1
Смерека, що має лише верхівкове віття.
- Предыдущая
- 29/49
- Следующая