Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Скіфська чаша - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 34
— Підстригти, Віточко, — сказав Хаблак напівфамільярно, — і не дуже високо, як завжди.
Дівчина озирнулася зацікавлено — невже не впізнала знайомого чи постійного клієнта? Звичайно, не впізнала, та посміхнулася Хаблакові, як доброму другові.
Вона запнула капітана простирадлом, нахилилася, щоб взяти гребінець і ножиці, й на її не дуже вродливому, але симпатичному обличчі Хаблак завважив роботу якоїсь думки, либонь, перебирала в пам’яті клієнтів, та все ж не могла пригадати його.
Хаблак не пішов їй назустріч, сидів і дивився, як швидко й спритно працює дівчина, нарешті, коли нахилилася до нього, запитав тихо, щоб не почули поруч:
— У вас коли обід, Віточко?
Дівчина подивилася здивовано, та все ж зиркнула на годинник і відповіла:
— Через півгодини.
— Як ви дивитесь на невеличку екскурсію до шашличної на Петровській алеї?
— Але ж?.. — підняла брови. — Щось я не пригадую… — Вона подивилася на Хаблака збоку вивчаюче, капітан перехопив цей погляд у дзеркалі й запитав:
— Маєте годинну перерву?
— Взагалі, півгодини, проте я можу затриматись.
Це прозвучало як згода, капітан фамільярно, але дуже обережно торкнувся Вітиних пальців і уточнив:
— Отже, о першій? Я чекатиму на вулиці.
Віта кивнула й знову подивилася вивчаюче, видно, Хаблак сподобався їй.
Капітан підвівся з крісла легко, чесно кажучи, не думав, що дівчина так швидко погодиться, та все ж розраховував якось умовити її, ішов і бачив куточками очей у багатьох дзеркалах кілька Вітиних відображень, і з кожного дівчина дивилася на нього трохи здивовано.
Віта не примусила Хаблака чекати: вийшла рівно о першій у червоному легесенькому, зважаючи на теплу погоду, плащі. Хаблак узяв її за лікоть, і вони почимчикували до Петровської алеї — іти до шашличної десять хвилин, чи варто сідати в тролейбус?
Капітан не став більше випробовувати Вітине терпіння.
— Мене звуть Сергієм, — нахилився до дівчини, — а те, що вас — Віта, я дізнався в касирки. І мені чомусь дуже захотілося нагодувати вас шашликами.
— У вас часто виникають такі бажання?
— Ну, що ви, навіть у Києві рідко побачиш таку гарну дівчину з абсолютно симпатичним носиком.
— І хто ж ви такий?
— Маєте на увазі професію?
— Звичайно.
Капітан згадав, як довелося колись видавати себе за торговельного працівника.
— Директор магазину, — пояснив і відразу відчув, як зацікавилася дівчина. Мимовільно притишила крок і зиркнула грайливо.
— Гастроному? — уточнила.
— Промтоварного.
— Ого! — вигукнула з повагою. — З вами треба дружити.
— Звичайно. І я сподіваюсь, що наша зустріч не остання.
— Дивлячись, як ви поводитиметесь…
— Як недосвідчене теля.
— По вас не скажеш.
— Мабуть, я більш схожий на битюга. Але тільки зовні.
— Ну, знаєте, — засміялася Віта відверто заохочувально, — з вас вийшло б тільки чверть битюга, може, й менше.
— Але й на орловського рисака я не схожий.
— Займаєтесь спортом?
Хаблак подумав, що його ранкові пробіжки по Русанівській набережній ще не спорт. Похитав головою.
— Легка зарядка. На більше не маю часу. Торгівля, знаєте…
— Догадуюсь. А ви не скидаєтесь на директора магазину.
— На кого ж?
— На військового.
“Що ж, їй не відмовиш у спостережливості”, — подумав Хаблак. Це влаштовувало його: може, вдасться розвідати щось цінне про Розалію Ютковську. Звичайно, це мало б сенс, якщо перукарка Роза вплутана в трагедію на Русанівських садах. А якщо ні?
Ні то й ні, вирішив, зрештою, скільки разів йому доводилося тягнути пусті лотерейні квитки? Певно, більше, ніж людині, яка систематично купує їх.
Шашлики виявились непоганими, вони смакували не тільки капітанові, Віта з апетитом їла й поглядала на Хаблака лукаво — білява й кирпата лялечка, не дуже розумна й освічена, але для чого освіта, коли маєш такого симпатичного носика, здоровий колір шкіри й сірі очі?
— Як вам працюється? — здалеку почав Хаблак. Мусив завести розмову про перукарські справи, потім непомітно перевести її на Ютковську.
— А-а… — відповіла зневажливо, — все одне й те ж: угорка, бокс, напівбокс… Набридло.
— А в мене: прийом товару, план, кожен хоче мати прогресивку!
— А дублянки в тебе бувають? — Віта одразу перейшла на “ти”.
Хаблак похитав головою.
— Ти що! Звідки нам?.
— Шкода… Але ж ви там одним миром мазані, можеш дістати?
Хаблак подумав: обіцянка його ні до чого не зобов’язує, сказав обнадійливо:
— Спробуємо.
— Тебе сам бог мені послав.
— А тобі личитиме дублянка. Хоча тобі все личитиме. Навіть сукні Бердичівського швейоб’єднання.
— Невже такі погані?
— Вони хитрі, шиють лише на вродливих дівчат.
— Хіба я вродлива?
— Мені подобаєшся.
— Ось у мене подруга!
— Не кажи, — Хаблак поморщився, — уявляю собі…
— Розка, шикарна!
— Роза? Така ж білява, як ти?
— Каштанова.
— А мені до смаку лише блондинки.
Віта обдарувала Хаблака посмішкою і поплескала по щоці.
“А вона звикла не втрачати часу, — подумав капітан. — Що ж, мені також ніколи”. Запропонував:
— Може, ввечері візьмеш свою Розу й десь повечеряємо? Я запрошу товариша.
Віта енергійно похитала головою.
— Не вийде, Розалія зайнята.
— Одружена?
— Гірше. Там такі хлопці! І Розці подобаються.
— Аж двоє?
— Двоє, — зітхнула. — Як бики.
“Одного вже нема, — подумав Хаблак. — А якщо Ситника вбили з ревнощів? І вся ця історія не має ніякого відношення до скіфської чаші?”
— І хто ж вони? — запитав, жуючи шашлик, байдуже, наче залицяльники Ютковської й справді не цікавили його.
— Один нічого, письменник. Ох, і щастить Розці, — вигукнула нараз, — письменник і гарний! Він ще не відомий, але оповідання пише чудові, я слухала й сподобались. Буде знаменитим, — додала з заздрістю, — і Розка коло нього!
— Новелісти — бідні, — заперечив Хаблак. — І легковажні.
— Але ж їх усі знають.
— З визнання дублянку не зшиєш, воно не гріє. А що таке слава без грошей?
Віта притиснулася, буцім випадково, коліном до Хаблакової ноги. І відразу відсахнулась.
— Ти розумний і все знаєш.
— Кожного дня рахувати доводиться, — ствердив капітан. — Така вже звичка.
— Гарна звичка.
— А хто ж другий у Рози? — капітан повернув розмову в потрібне русло.
— Роботяга… Звичайний шофер, пусте.
— Досвідчений шофер знаєш скільки має! Якщо на автобусі чи дальні рейси…
— І Роза так каже.
— Все розуміє.
— Роза — практична! — зітхнула. Віта так, наче сама нічого не розуміла в житті й усі обводили її навколо пальця.
— До шофера схиляється?
— Не знаю.
— От що, — перегнувся через стіл Хаблак, удавши, що ця думка тільки-но майнула в нього, — запроси свою Розу з шофером, десь повечеряємо. Ти до котрої сьогодні?
— До сьомої.
— Ну й добре, я подзвоню після шостої. Телефон у перукарні є?
Віта записала на паперовій серветці.
— А ти настирливий, — мовила схвально.
— Я на тебе оком відразу накинув, — зізнався Хаблак. — Коли тільки зазирнув до вас. Дивлюсь, така симпатична й кирпата.
— Кирпата, — скрушно зітхнула Віта, і капітан збагнув, що це — одна з найбільших її життєвих прикростей.
— Кирпата — це чудово! — вигукнув із захватом.
Дівчина підвелася з жалем.
— Час іти, і так уже забарилися.
— У вас стільки майстрів…
— Старі й сердиті.
— Переб’ються.
— Сьогодні переб’ються, — погодилась Віта. — Та все ж лаятимуться за запізнення.
Провівши дівчину, Хаблак поїхав до управління. Каштанова не було, подався до прокуратури, не було й Зозулі. Хаблак подумав, що лейтенант мав би вже впоратися, — подзвонив до видавництва й попросив Данька навідатися через півгодини до карного розшуку. Він розрахував правильно, Зозуля з’явився хвилин через п’ятнадцять: розчервонілий і чомусь схожий на яскраво розмальовану дитячу куклу. Поклав перед Хаблаком маленьке фото, витягнуте з особистої справи, доповів:
- Предыдущая
- 34/72
- Следующая