Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вибух - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 57
Не витримала й реготнула.
— Смішно? — швидко зіскочив з дивана Іван. — Знайшли собі й шофера, та й ще слюсаря!
— Але ж ти сам їздиш на “Волзі”…
— Не їжджу, а вожу. “Ваню, завтра відвезеш мене в Бориспіль!” — перекривив тещу.
— Не гніви бога, й ми з тобою…
— Так, і ми. Але ж… — Фальшиво посміхнувся, вклонився торшерові й навіть шаркнув ногою. — “Дозвольте, Маріє Федотівно, скористатися вашою машиною…” — “Вам сьогодні, мамо, машина не потрібна? Ми з Іваном хотіли б…” Отак: ми з тобою… У приймах ми з тобою. У шановної Марії Федотівни.
— І все ж ти не можеш заперечувати: мама нам допомагає.
— Ні, — помахав пальцем перед самісіньким Варвариним носом. — Ми — квити. Може, вона нам обіди готує, а не ти їй? А хто на базар їздить?
— Маминою машиною.
— А вона мені, як шоферові, платить? Знаєш, скільки треба?.. Сто ре на місяць.
— Хто Олечці візочка придбав? І вовняний імпортний костюмчик?
Іван затиснув долонями вуха.
— Знову… — мало не простогнав. — Знову ти своєї… Не потрібні нам її подачки, нехай краще Олечка наші костюми носить, на біса їй імпортні?
— Скажеш! Хіба не бачив, у що свого Олега Шевчуки одягають? Гонконгська сорочка…
— Нема кращих за бердичівські… Місцевого швейного об’єднання, дешево й сердито.
Либонь, Варвара збагнула, що зайшла досить далеко, й мовила примирливо:
— Давай краще не будемо: то полагодиш машину?
Іванові й самому хотілося поїхати кудись — на Жуків острів чи навіть далі, у Плютівський ліс, а потім на дамбу, там, правда, стоїть “цеглина”, проте всі їздять — праворуч Дніпро, ліворуч Козинка й луки, сотні гектарів луків і дубові гаї на них…
Ще й можна покидати блешню, дивись, якийсь недосвідчений щупак і вчепиться…
Але здаватися отак-от просто не хотів — не дозволяло честолюбство.
Видно, Варвара зрозуміла Івана, вона завжди розуміла чоловіка й уміла взяти гору — притулилася до прямої, напруженої Іванової спини, дихнула в потилицю. Прошепотіла:
— Я можу одразу забрати Олечку…
Відчула, як пом’якшала спина в чоловіка, проте ще трохи покостричився:
— А потім твоя мама гляне на спідометр — куди, спитає, їздили?
— Не бурчи.
Іванові вже й самому хотілося податися в гараж: полюбляв не так їздити, як вовтузитися з машиною. Сам регулював зазори клапанів, запалювання, міняв масло й фільтри, не кажучи вже про миття і полірування — біла “Волга” Марії Федотівни, здавалося, ніколи не була брудною, блищала навіть у дощ і заводилася з півоберта.
— Добре, — погодився Іван удавано неохоче, — але треба ще переставити колеса, готуйся на першу годину.
Варвара заклопоталася радісно.
— Який ти милий, Ваню, то я зварю картоплі, а ти по дорозі заскоч на базар, купи цибулі та огірків, може, редьки, пообідаємо вже на річці…
А Іван з полегшенням думав, що клята напруга, яка не відпускала його вже мало не дві доби, спала, він одразу розслабився і пом’якшав.
А Варвара щось щебетала в нього за спиною, та Іван не чув — про що. Нехай сокорить, гарна дружина тому й гарна, що вміє чимось узяти чоловіка, не стає йому напереп’ят… Нехай щебече, декого це дратує, а йому дружинин щебет подобається, краще вже він, ніж тещине зарозуміле чи поблажливе мовчання.
І ще подумав: усе ж як добре без шановної і вельми розумної Марії Федотівни. Як добре — неймовірно гарно, біс із ними, машиною і квартирою, могли б вони з Варварок” та Олечкою мешкати у звичайній малогабаритній двокімнатній квартирі — але окремо!
Але ж не міг позбутися думки, що краще буде їм у цій великій і гарно вмебльованій квартирі без Марії Федотівни, він валятиметься разом з Олечкою на товстому китайському килимі й не питатиме в тещі, чи можна з’їздити на Козинку.
Іван швидко зібрався і подався до машини. Взимку “Волга” стояла в гаражі, та весною її переганяли на автостоянку за два квартали від їхнього будинку — одне задоволення пройтись туди й назад пішки.
Варвара, потішена, що все так обійшлося і вдалося малою кров’ю перемогти чоловіка, побігла до гастроному. Купила молока, хліба, ще тістечок Олюні, поверталася додому пожвавлена в передчутті приємної поїздки на природу, але все ж якийсь хробачок ворушився всередині, либонь, відчувала, хоч і не хотіла сама собі признатися в цьому, що Іванів бунт небезпідставний — її також останнім часом усе більше обтяжувала материна владність та категоричність, але вона з дитинства звикла до них і навіть не уявляла собі, як можна отак-от уголос і привселюдно заперечити мамі.
Зрештою, подумала лише на мить і сама жахнулася своєї думки, може, їм би й справді краще жити окремо, правда, рахували б мало не кожного карбованця, а вона не звикла до цього. Крім того, довелося б розмінювати квартиру. Варвара тільки уявила собі розмову про це з мамою і злякалася — певно, легше перенесла б землетрус чи якесь інше стихійне лихо.
Варвара піднялася ліфтом на свій сьомий поверх і побачила, що до їхньої квартири хтось дзвонить. Високий і ще молодий чоловік у сорочці з короткими рукавами, вона ніколи не бачила його, отже, Іванів знайомий або до мами.
Варвара дістала ключі й запитала, хто саме цікавить незнайомця, і той відповів: Варвара Володимирівна Бляшана — дочка Марії Федотівни Вінницької.
Мабуть, Варвара все ж трохи розгубилася чи навіть злякалася, чоловік одразу помітив це й дістав червону книжечку, пояснивши: він з міліції і має невідкладну розмову. Либонь, вважав, що це заспокоїть жінку, певно, дещо досягнув своєї мети, принаймні тепер Варвара не дивилася на нього як на квартирного злодія, проте заспокоїлася не дуже. Зустріч з міліціонером не віщує нічого гарного, до того ж їй ще ні разу не доводилося мати серйозну розмову з міліцією, якщо, звичайно, не рахувати швидкоплинну бесіду з постовим сержантом після того, як перейшла вулицю на червоне світло.
А цей чоловік у цивільному, хоч, як устигла дізнатися Варвара з посвідчення, і майор міліції.
Майор Хаблак Сергій Антонович з Київського карного розшуку.
І Варвара пропустила майора до квартири якщо не з легким серцем, то принаймні й не дуже перелякана.
Вона запропонувала Хаблакові місце на дивані, який щойно був свідком Іванового бунту, під торшером за двісті ре, а сама влаштувалася трохи оддалік, за обіднім столом, підсвідомо обравши в кімнаті найкращу захисну позицію. Проте, виявилось, оборонятися їй було не дуже-то й потрібно, бо міліцейський майор усміхнувся зовсім приязно й попередив: він хоче з’ясувати лише кілька питань, пов’язаних з рейсом літака на Одесу. Рейсом, яким летіла її мати, професор Марія Федотівна Вінницька.
Варвара полегшено зітхнула: отже, відвідини міліцейського працівника безпосередньо не стосуються її та Івана, але що вона може знати про літак?
Так і відповіла цьому настирному майорові з карного розшуку.
— Марія Федотівна не дзвонила вам з Одеси? — поцікавився той, явно проігнорувавши її запитання.
— Ні.
“Доведеться пояснювати: що до чого”, — подумав Хаблак без особливого задоволення, втім, це надавало йому певні переваги, і майор вирішив негайно скористатися з цього:
— Ви чули про вибух у Борисполі? — запитав, не зводячи з Варвари пильних очей: якщо причетна до цієї трагедії, обов’язково викаже себе.
Але Варвара відреагувала так, як, певно, кожна дочка, почувши, що з її матір’ю щось трапилось: очі в неї округлилися, нижня губа випнулася, обличчя зблідло.
— Що? — вигукнула. — Який вибух? Що з мамою?
“Ні, — подумав Хаблак, — так імітувати переляк неможливо”.
— Заспокойтеся, — підніс руку. — З Марією Федотівною все гаразд.
— Але ж ви сказали: вибух…
— Ви забули: раніше я запитав, чи не дзвонила Марія Федотівна з Одеси?
Варварині щоки порожевішали, вона глибоко й з полегшенням зітхнула.
— Слава богу, — мовила, — з мамою все гаразд. Але чого вона мусила дзвонити?
— Зараз усе поясню, — пообіцяв Хаблак. — Однак раніше прошу вас відповісти на кілька запитань.
— З задоволенням. — Було видно, що Варвара й справді відповідатиме з готовністю: адже головне — з мамою нічого не сталося, решта — пусте.
- Предыдущая
- 57/126
- Следующая