Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Два денних рейси - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 7
— У справі, шановний Валентине Остаповичу, — відповів Хаблак.
Цей молодик знав його ім’я та по батькові, але Сорока набачився всякого, курортники, роблячи обхід садиб у пошуках житла, іноді заздалегідь дізнавалися, як величати господаря сусіднього будинку, сподіваючись хоч якось пом’якшити непохитні серця домовласників.
— У якій такій справі? — запитав Сорока підозріло.
— Це у вас зникла жінка?
Хаблак помітив ляк у Сорочиних очах — принаймні вони потемнішали й ще глибше заховалися під зморщеними повіками. Валентин Остапович повагався й відповів, пильно дивлячись на капітана:
— У нас… А що — знайшлася?
— Шукаємо… — мовив капітан невизначено. — І є розмова, Валентине Остаповичу.
— То прошу, — якось одразу догідливо ступив господар до Хаблака. Подивився на брудні руки, заметушився: — Прошу заходити до хати, я тільки вмиюся.
Сорока вказав на ганок, а сам підтюпцем побіг до черешні, поруч якої на стовпчику стирчав умивальник.
Хаблак дочекався господаря, намагаючись не помічати цікавих поглядів курортників — либонь, чули їхню розмову й були обізнані з Сорочиними неприємностями.
Довга й темнувата кімната була заставлена меблями так, що довелося пробиратися між ними до дивана біля вікна — в кімнаті чомусь не знайшлося жодного стільця, і Сорока одразу вказав на диван, м’який і зручний, оббитий зеленим плюшем. Хаблак зачепився боком об шафу, вдарився стегном об стіл й нарешті протиснувся до дивана. Сів, витягнувши ноги між тумбочкою й комодом, і здивовано вгледівся.
Сорока перехопив цей погляд і пояснив:
— Влітку, знаєте, і той просить, і той… Кожен у морі купатися хоче, а в мене всього три кімнати. Ось дві з них і здаю…
Хаблак хотів запитати, чому ж тоді так захаращено кімнату господаря, але той зрозумів його і мовив категорично:
— Люди різні бувають. Самі мусите знати, бо в міліції працюєте. Особливо діти — псують меблі. Ножиком, к при-міру, або чимось іншим, Не своя, виходить, мебля, тому й не зважають… Того й переніс усю сюди. А їм що? Вони на морі вилежуються, їм ліжка та стільці потрібні, ще столи. Я столи їм сам збив, табуреток, правда, ще не встиг, але ж узимку зіб’ю й табуретки — на той рік, значить…
Хаблак мовчки виклав на стіл фотографію жінки, знайденої на дніпрових схилах. Запитав:
— Це не ваша дружина?
Сорока взяв знімок обережно, двома пальцями, риси обличчя в нього витягнулися й губи затремтіли — капітанові здалося, що зараз заплаче. Але Валентин Остапович перевів погляд з фотографії на Хаблака, зовсім спокійний і навіть вивчаючий, потім знову зиркнув на знімок, підніс його до очей, губи в нього якось гидливо випнулися, він поклав фото на стіл і сказав, похитавши головою:
— Здається, не Софа… Ні, не Софія, бо цього не може бути! Звідки це у вас і невже?.. — Сорока знову потягнувся за фотографією, торкнувся її пальцями, та відсмикнув руку.
— Труп цієї жінки знайдено в Києві, — сухо пояснив Хаблак. — Ми маємо фото вашої дружини. Вона схожа на вбиту. Знімок Софії Григорівни, правда, неякісний, і експерти розійшлися в думках. Може, ви допоможете нам?
— Але як могла Софа потрапити до Києва? — розгублено запитав Сорока.
— Якщо це вона, — підсунув до нього знімок Хаблак, — ми дізнаємося про все.
Валентин Остапович нахилився над фотографією. Зітхнув, підвівся й відсунув штору на вікні. Розглянув фото ще при світлі.
— Здається, ні, — похитав головою, проте не дуже впевнено. — Та й для чого вбивати Софу?
Хаблак хотів пояснити йому, що життя іноді підносить такі несподіванки, які можуть наснитися тільки в поганому сні, але, побачивши, що обличчя в Сороки знову витягнулося і очі заблищали, лише запитав:
— Отже, ви твердите, що це не ваша дружина?
Сорока одразу якось знітився, навіть шморгнув носом і провів попід ним тильним боком долоні. Одповів, буцім вибачався:
— Але ж я не знаю… Наче й не вона, однак схожа… Як упізнаєш, коли обличчя знівечене?
— Маєте ще фотографії дружини?
Сорока втягнув голову в плечі. Заморгав і мовив якось ображено:
— Вона забрала свої речі. Мене не було, коли поїхала. Забрала речі й зникла. І фото…
— Невже не лишилося нічого?
— Нічого.
— Звідки Софія Григорівна?
— З Обухівки. Сусіднє село, три кілометри берегом.
— Має рідних?
— Батько загинув у морі. Рибалив і вийшов у шторм на човні, Софа ще дівчинкою була. А мати позаминулого року померла.
— В злагоді жили з нею?
— І чого їй не вистачало? Хата, бачите, повна, сад і город, влітку курортники… — Очі в Сороки заблищали гнівно. — Невже мало?
— Ви пишете в заяві, що Софія Григорівна виїхала три тижні тому?
— Так, на початку липня.
— А де ви були двадцятого липня?
Сорока невизначено знизав плечима.
— Двадцятого? Це який же день?
— Минула п’ятниця.
— Так на роботі ж…
— Вихідний у неділю?
— Влітку майже без вихідних. У санаторії я завгоспом, тепер людей багато, після сезону відгуляємо.
— Де може бути ваша дружина? — Сорока мимовільно зиркнув на фотб. Хаблак зрозумів його й додав: —Чомусь мені здається, що це не вона. До речі, мала темно-синій вовняний костюм?
— Мала, — злякано відповів Сорока.
— Імпортний?
— Дорогий, я сам купував, до нашого універмагу завезли, так за два дні жінки розібрали.
Хаблак подумав трохи й запитав:
— У вашій заяві сказано, що дружина останнім часом не працювала. А раніше?
— Так медсестра ж вона… У нас лікарня сільська, то в ній.
— Чому пішла?
— Я не хотів… Влітку наїжджає різна потолоч… У шортах, сорочки розцяцьковані, бородаті…
— Ну й що?
— Як це що? Молодій і вродливій жінці проходу не дають. Кобелі кляті!
— Щось помічали за Софією Григорівною?
— Якби ж… Та все могло статися…
— Домоглися, щоб кинула роботу?
— Чого там домагатися? Прямо сказав: кидай і все!
— Коли?
— А минулого року.
— Певно, помилилися.
— Вважаєте?
— Засумувала ваша Софія Григорівна. Що їй вдома сидіти?
— А господарство? Хата й город! Влітку он скільки народу!.. — кивнув на вікно, повз яке проходила грудаста жінка в купальнику. — Компанії вистачає.
— Софія Григорівна листувалася з кимось?
— Різні поздоровлення. На Новий рік, свята…
— Не мала подруг?
— Чому ж не мала! — нараз розізлився Сорока. — Приїздили тут… Я домовився з постійними клієнтами, кімната їхня, а тут приїздять… Бачите, в Мелітополі з Софією у медшколі вчилися… Ну й що? А вона навколо них… Катря й Галя, прошу займати кімнату, сідайте разом снідати, обіди варить, а ми що, мільйонери?
— Але ж казали, всього вистачає.
— Ну, вистачає, так то ж для нас!
— А може, Софія Григорівна зараз у них гостює, у Катрі чи Галі?
— Ні, — хитнув головою впевнено, — я й сам так гадав. Адреси, правда, не знав, але поїхав до Мелітополя, там довідався. Не було в них Софи.
— Дивно.
— І я дивуюсь.
— А в селі з ким Софія Григорівна товаришувала?
— Та з ким у нас можна? — зневажливо махнув рукою Сорока. — Хіба з сусідками побалакає. Те, се, коржі з маком…
Хаблак узяв зі столу фотографію вбитої, подивився, перш ніж заховати до паки.
— Отже, не можете твердити, що це Софія Григорівна? — запитав.
— Либонь, ні… — одповів Сорока невпевнено. — Але ж костюм схожий. Казали, синього кольору?
— Синій, вовняний, імпортний.
— Наче Софин, — набурмосився Валентин Остапович. — Я для неї нічого не шкодував.
— А в лікарні? — запитав Хаблак. — У лікарні, де працювала Софія Григорівна, були в неї подруги?
— А ви там і попитайте, — неприязно відрізав Сорока.
— Доведеться скористатися з вашої поради, — підвівся капітан.
Лікарня, певно, замала для такого великого села, містилася на околиці посеред садочка — росли тут вишні, старі, крислаті, подекуди на деревах висіли ще поодинокі необірвані ягоди, і Хаблак, поки пробирався до ганку, не втримався й зірвав кілька. Перестиглі й в’ялуваті, вишні все ж виявилися напрочуд солодкими й смачними, капітан пошукав очима, де б зірвати ще, та на ганку з’явився худий чоловік в окулярах, і Хаблак засоромився своєї зухвалості.
- Предыдущая
- 7/26
- Следующая