Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Автограф для слідчого - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 20
Олександр Степанович не виявив жодних ознак хвилювання.
— Прошу вас, — одповів люб’язно, — в лівій кишені піджака, що в спальні на стільці. Там гаманець із дріб’язком і ключ від шкатулки.
Оперативник виразно зиркнув на полковника й пішов по ключ. Козюренко пересів до столу, взяв шкатулку в руки.
— Що тут? — запитав.
— Мої скарби, — зсунув брови Левинський і вперше подивився на Козюренка одночасно обома очима. Та відразу одне око стрельнуло кудись убік, Олександр Степанович моргнув і мовив жалібно: — Які в мене можуть бути скарби? Зарплату маю не дуже високу, жінка не працює, перебиваємось якось. Правда, теща три роки тому померла й залишила дещо. Гарна була в мене теща, все життя відмовляла собі заради дочки…
Козюренкові стало весело. Цей Левинський старий вовк, а розповідає таку казочку. Проте казочка ця, так би мовити, непробивна. Спробуй довести, що теща так нічого і не залишила… Ось і користуються цією версією усі пройдисвіти — в міру можливості, звичайно, в межах розумного.
— І скільки ж залишила вам теща? — поцікавився.
— Одна жила, старушенція, — пояснив Левинський. — Грошей у неї було не так уже й багато, всього близько тисячі, та деякі цінності зберегла. За клятого царського режиму ще придбані…
— Тут? — поплескав по шкатулці Козюренко.
— Тут, — зітхнув Левинський, дивлячись, як оперативник відмикає шкатулку. — Нічого там особливого нема…
Оперативник висипав усе, що було в шкатулці, на стіл. Ощадна книжка, гроші зеленими папірцями по п’ятдесят карбованців, золота брош з рубіном, справді старовинна, три персні, один з алмазами, нитка дрібних перлин і два звичайних ключі від стандартних врізних квартирних замків.
Козюренко зазирнув у книжку. Залишок — чотириста п’ятдесят сім карбоваців, двісті карбованців знято місяць тому, либонь, коли відправляв дружину на курорт.
Оперативник перерахував гроші.
— Триста карбованців рівно, — присунув їх до книжки.
Козюренко обдивився золоті речі: не дуже коштовні, і справді два персні та брош старовинної роботи. Байдуже зсипав усе знов до шкатулки. Кинув туди ж і ключі.
— Від чого? — запитав.
Левинський опустив очі долу.
— Від робочого приміщення. Ви ж бачили, там дещо зберігається.
Козюренко згадав: справді, в комірчині Олександра Степановича лежали деякі речі. Але ж ключі потрібні кожного дня, для чого ж ховати їх у шкатулку? Запитав у оперативника:
— Ще є такі?
Той похитав головою.
— І ви, прийшовши з роботи, заховали ключі до шкатулки? — обернувся до Левинського.
— Ну, що ви! Це дубль. Ключі від свого приміщення я залишаю в магазині.
Левинський дивився на Козюренка заскаленим проти світла оком, відповідав спокійно, та все ж полковник уловив якусь нещирість у його словах. Козюренко на мить заплющив очі, пригадуючи, як усе було в комісійному магазині. Мав виняткову спостережливість — і вона не підвела його і цього разу. Згадав, як рудоволоса жінка, що заходила поперед нього до комірчини оцінювача, відчиняла двері, і запитав:
— Але ж, громадянине Левинський, наскільки я пам’ятаю, у дверях, які ведуть до вашої комірчини, один замок, чи не так? Для чого ж вам два ключі?
Левинський удав, що його дратує незастебнутий верхній гудзик піжами. Застебнув, і цих кількох секунд йому вистачило, щоб знайти відповідь.
— Замок поміняли, — пояснив, — а новий ключ я просто почепив на старе кільце. Чомусь того ключа не викинув, сам не знаю чому…
Козюренко дістав ключі із шкатулки. Уважно роздивився. Так і є: не оригінальні, а виготовлені за зразком. Від замків різних систем. Удав, що повірив Левинському, недбало кинув ключі назад і помітив, як Олександр Степанович ледь помітно перевів дух.
Щось у цій ситуації з ключами було нечисто. Але що саме?
Полковник дав знак оперативнику, щоб продовжував трус, а сам опустився в крісло. Скоса зиркав на Левинського, бачив, як той стиснув долонями ручки фотеля так, що пальці аж побіліли. Знав, що означає це — ключі!
Але ж від чого вони?
Завтра він переконається, що не від комірчини оцінювача, власне, він знає це і зараз, але від чого?
Нараз одна думка прийшла в голову полковнику, і Козюренко вирішив: зрештою, вона не така вже й безглузда. Відклав газету й запитав у Левинського:
— Ви знаєте, шановний, своїх сусідів?
Видно, потрапив у ціль, бо той нервово сіпнувся й різко повернувся до полковника.
— У якому аспекті? — поцікавився.
— У самому прямому. Хто вони?
— І це має відношення до цього безглуздя? — зневажливо вказав на оперативників, що вистукували підлогу.
— Може, й має… — Козюренко відчув, що нарешті взявся за нитку, а інтуїція рідко підводила його. — Розкажіть мені про своїх сусідів.
— Але ж я з ними майже незнайомий.
— Не має значення. Хто мешкає поруч?
— У сто восьмій? Там слюсар заводу електроприладів Турчак Сергій Володимирович.
— У сто дев’ятій?
— Хижнякова. Здається, Тамара Іванівна. Якщо не помиляюсь, директор ательє.
— А напроти?
— У сто десятій? Заслужений артист, чули, мабуть, Дрогайцев Леонід Володимирович.
— І чув, і бачив, — ствердив Козюренко. — Телефон у нього є?
— Йому б не поставили!
— І ви іноді користуєтесь ним?
— Дуже рідко.
Козюренко дістав ключі із шкатулки.
— Не від квартири Дрогайцева? — підкинув на долоні. Побачив, як одразу зблід Левинський. — Може, ви щось хочете повідомити, шановний?
Левинський підвівся. Стояв і дивився на Козюренка з неприхованою ненавистю.
— Робіть свою справу і не чіпайте мене! — вигукнув раптом високим голосом.
— Наша справа якраз і полягає в тому, щоб чіпати отаких, як ви! — на секунду не втримався Козюренко: все ж таки Левинський розізлив його. Круто повернувся й попросив понятих: — Прошу пройти зі мною до сусідньої квартири.
Спектакль тільки недавно закінчився, і Дрогайцев ще не спав. Відчинив двері сам і стояв на порозі в атласній тужурці, невдоволено мружачись.
— Що вам потрібно? — запитав добре поставленим голосом, у якому звучали одночасно і подив, і образа. — На якій підставі?
— Хвилиночку… — Козюренко вставив ключ до отвору верхнього замка. Повернув без усякого зусилля. Другим ключем відімкнув і нижній замок.— Прошу вас, Леоніде Володимировичу, зафіксувати це.
— Ви фокусник? — знизав плечима Дрогайцев.
— Ні, ми з міліції. — Козюренко простягнув посвідчення. — Й вимушені будемо потурбувати вас.
— У мене щойно закінчилась вистава, я втомлений. До того ж ми з дружиною збираємось вечеряти.
— Ми почекаємо, поки ви повечеряєте.
— Але що потрібно міліції від мене? Я — артист, сподіваюсь, знаєте мене? — Дрогайцев закопилив губу.
— Маєте справу з шанувальником вашого таланту, — завірив Козюренко, — і тільки надзвичайні обставини вимусили мене…
— Прошу! — Дрогайцев відступив з порога.
Підлога в передпокої квартири Дрогайцева паркетна, вкрита широкою килимовою доріжкою. Козюренко трохи неввічливо відсунув артиста, швидко скатав доріжку.
— Що ви робите? — непідробно здивувався той.
Полковник випростався: певно, здивування Дрогайцева свідчило про вірність його логічних висновків. Мовив:
— Не дивуйтеся, будь ласка, шановний Леоніде Володимировичу, і ви… — вклонився чемно жінці, що визирнула з кімнати. — Але ви, по-моєму, стали жертвою нахабного шахрайства, і ми спробуємо з’ясувати це.
Жінка дивилася нерозуміюче, і Дрогайцев пояснив їй, хто саме завітав до квартири. Козюренко чекав, що вона захвилюється, принаймні здивується, натомість побачив у її очах цікавість.
— Ви щось шукатимете в нас? — запитала, витягнувши шию й розглядаючи через його плечі понятих. — Але ж у нас нічого недозволеного нема.
— Можливо, це вам тільки здається, — заперечив Козюренко. — До речі, ви залишали колись ключі від квартири в сусіда навпроти?
— У Олександра Степановича? Звичайно… — відповів Дрогайцев.
- Предыдущая
- 20/51
- Следующая