Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 37
— Його задушили у власній машині в лісі неподалік від Гарміш-Партенкірхена.
Рутковський збагнув усе одразу: Богдан і Йосип… Їхній почерк. Дізналися про гроші й пограбували Лакуту.
Вдаючи здивованого, він запитав:
— І для чого потрібно було вбивати Лакуту? Такий статечний і розважливий пан.
— Ти бачив його останнім… — багатозначно мовила Стефанія.
— Ну й що?
— Мені здавалося, ваші справи…
— Може, ти підозрюєш мене?
— Підозрювати буде поліція.
— Через двадцять хвилин після того, як Лакута пішов, я був на Енглішер Гартен. До речі, перед цим бачив, що ви з паном Зіновієм роз’їхалися в різні боки.
— Стежив?
— Дивився у вікно.
— Це той Лакута, що в Стецька? — втрутилася Іванна. — Які в тебе справи з ним?
Рутковський посміхнувся: знала б вона, завдяки чому довелося їй з Юрієм виїжджати з Мюнхена. Відповів ухильно:
— Пан Зіновій передав полковникові Лодзену якісь папери. Я був простим зв’язковим.
— Таким уже й простим! — кинула на нього гострий погляд Луцька.
— Яке це має значення? Головне — зв’язковим! — Максим подумав, що слід негайно подзвонити Лодзену: почнеться розслідування, і поліція може докопатися до списків Лакути. А це небажано з усіх точок зору.
— Ти не передавав панові Зіновію нічого такого, чим могли спокуситися грабіжники? — запитала Луцька. — Звари нам ще кави, — попросила вона Іванну. Коли та пішла, Стефа додала: — Може, якісь коштовності?
— Грабіжникам у наш час в основному потрібні гроші.
— Ти заплатив панові Зіновію?
— Невже це так важливо, люба?
Стефанія закопилила губу.
— Виходить, я була останнім пішаком у вашій грі!
— Ти ніколи не будеш останнім пішаком, — майже щиро запевнив її Рутковський.
Стефа зиркнула підозріливо: чи не кепкує, та не помітила й тіні іронії в Максимових очах.
— Чого це? — все ж запитала.
— Бо вродлива й розумна. До речі, Лакута поїхав сам?
— Звичайно.
— Ну… ну…
— Що ти маєш на увазі?
— Могла б бути зі мною відвертішою.
Луцька подумала трохи й мовила зовсім спокійно:
— Ага, я й забула, що ти стежив через вікно.
— І все бачив, — ствердив Рутковський.
Стефанія зиркнула запитливо, певно, їй дуже хотілося довідатися, що саме бачив і знав Максим, але вона нічого не прочитала на його обличчі.
— Хто повіз Лакуту? — запитав Рутковський.
— Якби знала…
— З одним із них ти розмовляла перед нашою зустріччю з паном Зіновієм.
— Невже він? — жахнулася Луцька. Вона жахнулася так натурально, що, якби Максим не знав усіх обставин, обов’язково повірив би Стефанії.
— У мене нема ніяких сумнівів, — ствердив він.
Луцька блиснула очима:
— Тоді справа набирає зовсім несподіваного повороту.
— І ти знаєш це значно краще за мене, — відповів Рутковський.
Луцька довго мовчки дивилася на Максима, наче хотіла довідатися, до якої межі вона може бути відвертою. Нарешті сказала тихо:
— Мабуть, буде краще, коли про це вбивство знатиме якнайменше людей.
— Твоя правда, люба.
— Чому ти переніс місце зустрічі? Й так несподівано?
— Щоб позбутися зайвих свідків. Загинув Лакута, а міг і я.
— Невже?
— Якщо хочеш знати, у мене була велика сума грошей.
— Які ти передав панові Зіновію?
Рутковський вирішив не критися перед Луцькою: все одно вона дізнається.
— Грабіжники могли напасти на мене, тому я й переніс зустріч до «Зеленого папуги».
— І про це знали тільки Лакута, я і…
— І ще двоє?
— Так.
— І цих двох зараз нема в Мюнхені?
— Звичайно. І скільки вони?..
— Шістдесят тисяч!
— Марок?
— Доларів.
— Ого!
— Бачиш, вони знали більше, ніж ти.
Обличчя Луцької скривилося од люті, Рутковський вперше побачив її такою негарною.
— Нікуди вони не дінуться, — мовила вона впевнена. — Ми покараємо їх. А пан Зіновій!.. Боже мій, прикидався таким чесним, а сам — за шістдесят тисяч… Що він продав тобі?
— Звідки в мене шістдесят тисяч?
— Кому ж тоді?
— При нагоді запитаєш у пана Лодзена.
— Розвідці?
— А хто ж іще може платити такі гроші!
Луцька на мить замислилася.
— Розвідка задарма не платить, — мовила вона нарешті, й Рутковський подумав, що Стефанія зовсім не оригінальна. — То що могло бути в Лакути?
Максим лише знизав плечима, й Луцька проказала з гіркотою:
— Все навколо продається, боже мій, нема нічого святого! — Вона хотіла ще щось додати, але в цей час Іванна принесла піднос із кавником і чашечками.
— Дзвонив Юрій, — сказала Іванна, — зараз приїде.
Сенишин справді приїхав дуже скоро. Надів домашню куртку, налив собі келих коньяку.
— Сидите, як на поминках, — зауважив він.
— Поминки і є, — ствердила Луцька.
— Це ти про Лакуту?
— Так.
Юрій розуміюче зиркнув на Рутковського.
— Тепер мені ясно… — почав він багатозначно, однак, побачивши застережливий Максимів жест, затнувся.
— Що? — Повз увагу Стефанії не пройшло Юрієве збентеження.
— Що треба бути гранично обережним.
— Відкрив Америку, — махнула рукою Іванна. — Щоб я не бачила в тебе готівки.
— А ти рідше чіпляй свої коштовності.
— І це називається коштовностями?! — розпачливо вигукнула Іванна. — Два персні й перлинове намисто!
— Знаєш, скільки коштує одне намисто?
— І знати не хочу.
Луцька презирливо скривила губи. Вона не визнавала майже ніяких прикрас і носила тільки скромний перстень з дешевим камінцем.
— Ви знаєте новину? — спробував перевести розмову на інше Юрій. — Днями до нас прилітає із Сполучених Штатів пан Щупак.
— Модест Щупак? Кульгавий Диявол? — перепитала Луцька.
— Ви знаєте його?
— Звичайно.
Рутковський насторожився. Він чув про Щупака — одного з помічників керівника служби безпеки УПА Миколи Лебедя. Після війни Лебідь осів у Сполучених Штатах, а Щупак пригрівся біля нього.
— Хто такий пан Щупак? — запитав Максим умисно недбало.
— О-о, це розумний чоловік, — запевнив Юрій.
— Так, він даремно не прилетить, — процідила крізь зуби Стефанія. — Щось пронюхали угаверівці.
Рутковський подумав, що раптові відвідини Модестом Щупаком Мюнхена, можливо, пов’язані із списками Лакути, проте не став забивати собі цим голову. Справу вважав для себе закінченою, власне, мусив подзвонити лише Лодзену, бажано зараз, на другому поверсі є телефон…
Скориставшись із того, що Іванна зі Стефою почали гортати якісь ілюстровані паризькі журнали мод, а Юрій подався до саду, Рутковський швидко піднявся на другий поверх, причинив за собою двері й набрав номер Лодзена.
На щастя, полковник був дома. Вислухавши Рутковського, відповів коротко:
— О’кей, пане Максиме, новина справді неприємна, та все в наших руках. Не хвилюйтеся.
Іванна зі Стефою навіть не помітили кількахвилинної Максимової відсутності. Він підсів до них — чому б і йому не помилуватися паризькими красунями в модних туалетах.
Луцька мешкала в маленькій однокімнатній квартирі потемнілого од часу будинку. В кімнаті стояла тахта, сервант, шафа й крісла. Що тумбочка з магнітофоном.
Рутковський сидів на тахті, підмостивши під бік подушку, й дивився, як клопочеться Стефа.
Луцька рухалася повільно і водночас якось осмислено — не робила зайвих рухів, не метушилася, як переважна більшість жінок, здавалося, що вся її поведінка, навіть рухи, підпорядковані якійсь вищій меті.
Був суботній ранок, і вони збиралися поїхати в гори. Рутковський надибав невеличку річечку, де ловилася форель. Минулого разу вони зі Стефою, зловивши кілька рибин, смажили їх на шпичках над вогнищем, і Стефа запевняла, що саме в такий спосіб приготована риба смачніша за подану під різними соусами в ресторані Сенишиних.
Минув тиждень після вбивства Лакути. За цей час Максим кілька разів бачився зі Стефою й почав помічати в ній якісь зміни. Точніше, не зміни, вона ставилася до нього так само, але іноді Рутковський ловив на собі Стефин пильний погляд, ніби дівчина хотіла щось запитати й не наважувалася.
- Предыдущая
- 37/64
- Следующая